№ провадження 11-кп/4809/508/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 388/2561/24 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія 121 (101)
04.11.2025 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді у складі колегії суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі:
прокурорки - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
адвоката - ОСОБА_8 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2025, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маловодяне Долинського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, безробітного, без утриманців, військовозобов'язаного, зареєстрованого та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років три місяці.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 5 929 гривень 68 копійок на залучення експертів.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим і засуджений за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
Як встановлено судом першої інстанції, кримінальне правопорушення вчинене при наступних обставинах.
ОСОБА_7 , 06.10.2024, перебуваючи неподалік домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , зустрів раніше знайомого йому ОСОБА_9 ; приблизно о 13 годині 30 хвилин між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виникла сварка.
В ході виниклої сварки ОСОБА_7 кухонним ножем, який мав при собі, тримаючи даний ніж у правій руці, наніс один удар в область грудної клітини потерпілого ОСОБА_9 .
Після вчиненого ОСОБА_7 залишив місце вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із висновком судово-медичної експертизи № 171 від 29.11.2024, протиправними діями ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у виді: проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки, рани грудної клітки зліва по середньо-пахвовій ділянці в проекції восьмого ребра, гемопневмотораксу зліва, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння.
В апеляційних скаргах особи, які їх подали, висувають наступні вимоги.
Прокурорка у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , до початку апеляційного перегляду, відмовилась від поданої апеляційної скарги, де просила скасувати вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років (заява про відмову від апеляційної скарги - долучена до матеріалів кримінального провадження).
Обвинувачений ОСОБА_7 просить змінити вирок суду першої інстанції, призначивши йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно враховано його минулу судимість, яка є погашеною, а також необґрунтовано не взяв до уваги такі обставини, які пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Він у судовому засіданні висловив жаль з приводу вчиненого, попрохав пробачення у потерпілого, під час судових дебатів також висловлював жаль з приводу вчиненого.
Вказує, що події 06.10.2024 сталися більшою мірою через неправомірну поведінку самого потерпілого ОСОБА_9 відносно його (обвинуваченого) матері, і він бажав лише пошкодити майно потерпілого з метою дати йому зрозуміти свою негідну щодо матері обвинуваченого поведінку. Вся подія сталася раптово і ситуативно, він не бажав спричиняти потерпілому навіть й тілесних ушкоджень. Він випадково зустрів потерпілого того дня, а ніж, що був при ньому, взагалі належав потерпілому, який останній забув або залишив у нього вдома, тож він хотів віддати той ніж; коли він зустрів потерпілого, той сам почав виражатися нецензурною лайкою, дістав розвідний ключ, йшов до нього. Оскільки потерпілий напередодні поступив негарно щодо його матері: висловлювався нецензурно, погрожував, застосовував фізичний вплив, - він підійшов до велосипеда потерпілого і почав наносити удари по велосипеду ногами, розірвав пакет з горіхами, що був при велосипеді. У такий спосіб він хотів покарати потерпілого за його вчинок щодо його мами. ОСОБА_9 почав наносити йому ударів гайковим ключем, не давав сісти на свій велосипед та поїхати, тому він ( ОСОБА_7 ) поклав свій велосипед і між ним та потерпілим розпочалася штовханина та боротьба, в ході якої у нього у руках невідомо яким чином опинився ніж і він штрикнув потерпілого. При цьому, він не прицільно штрикнув ОСОБА_9 , а навмання, він не хотів потрапити у грудну клітину або завдати яких небудь тяжких поранень. Крім того, після вказаних подій ОСОБА_9 сів на землю, почав кричати, вчиняв активні дії, а тому він (обвинувачений) був впевнений, що не завдав потерпілому скільки небудь небезпечних тілесних ушкоджень, а тим більше, поряд із потерпілим знаходилась і жінка ( ОСОБА_12 ), яка б забезпечила надання допомоги потерпілому у разі необхідності, або виклик карети швидкої допомоги.
Вважає оцінку суду про його нещирість - суб'єктивною і такою, що суперечить матеріалам справи. Перебуваючи вісім місяців у слідчому ізоляторі, він зробив належні висновки для себе.
Незрозумілим для себе вважає висновки суду про його перешкоджання розкриттю злочину, адже він надавав послідовних показань протягом всього провадження, повідомляв всі факти щодо кримінального правопорушення, добровільно видав знаряддя злочину - ніж, тим самим активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Адвокат ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, визначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк тривалістю три роки.
Свої вимоги умотивовує наявністю у вироку суду суперечностей, що вплинули на рішення суду, а саме: вирок містить посилання на те, що ОСОБА_7 діяв з неконкретизованим умислом, одночасно суд посилається на те, що обвинувачений мав прямий умисел на вчинення злочину; судом вказується, що ОСОБА_7 притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого умисного злочину, судимість за який погашена, у цьому кримінальному провадженні винен у вчиненні тяжкого умисного злочину, що свідчить про схильність до вчинення злочинів, однак дану обставину, у відповідності до усталеної судової практики, не можна враховувати при призначенні покарання або ж як обставину, яка характеризує особу обвинуваченого.
Захист вважає безпідставним не врахування судом таких обставин, які пом'якшують ОСОБА_7 покарання, як щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди.
Щире каяття обвинуваченого ОСОБА_7 дійсно засноване на належній критичній оцінці своєї поведінки, свідчить про готовність нести передбачену законом відповідальність. ОСОБА_7 просив пробачення у потерпілого у судовому засіданні 10.03.2025, тоді ж висловлював співчуття з приводу події кримінального правопорушення, у судових дебатах; існування обставини щирого каяття не може ставитись у залежність від характеру та емоційності, поведінки та експресії ОСОБА_7 під час промови.
Також зауважує, що у залі судового засідання протягом судового розгляду була присутня матір обвинуваченого - ОСОБА_13 , що вплинуло на емоційність промови обвинуваченого, який відчував сором перед матір'ю, адже не хотів допустити такого розвитку подій, оскільки саме через протиправну поведінку потерпілого ОСОБА_9 стосовно матері обвинуваченого й сталась подія кримінального правопорушення: ОСОБА_7 прагнув захистити свою матір від протиправних дій потерпілого, шляхом пошкодження майна останнього мав на меті продемонструвати. що так поводись не можна.
ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (умисного тяжкого тілесного ушкодження), правдиво розповідав про обставини кримінального правопорушення, висловлював жаль, приносив потерпілому свої вибачення, а також і добровільно відшкодував спричинену шкоду потерпілому, що підтверджується розпискою потерпілого від 10.03.2025.
Захист не погоджується із оцінкою суду про те, що ОСОБА_7 перешкоджав кримінальному провадженню, адже насправді обвинувачений протягом всього провадження надавав правдивих показань, повідомляв про факти, що мають значення у провадженні, добровільно видав працівникам поліції ніж (знаряддя злочину), тобто, ОСОБА_7 вчинені всі дії, необхідні для розкриття злочину.
При цьому, обставини, які обтяжують покарання, не встановлені.
Не повною мірою судом оцінено й особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який у 2016 році закінчив школу, з 2018 по 2020 роки навчався у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців за денною формою, на бюджетній основі. По місцю навчання характеризований з позитивного боку, як і по місцю свого мешкання. Крім того, на утриманні обвинувачений має матір - ОСОБА_13 .
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку адвоката ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримали подані стороною захисту апеляційні скарги, прокурорку, яка заперечила апеляційні скарги захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження, зокрема, вивчивши дані про особу обвинуваченого, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, підтверджені зібраними доказами, що містяться у матеріалах провадження, і в порядку апеляційного оскарження не заперечуються, зокрема і обвинуваченим.
Кваліфікація дій обвинуваченого сторонами кримінального провадження не оспорюється.
Відтак, колегія суддів вважає доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, а кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України - правильною.
Стороною захисту оскаржується вирок в частині призначення ОСОБА_7 покарання, а саме - щодо можливості застосування стосовно обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів, між тим, вважає, що судом першої інстанції визначено справедливу та обґрунтовану міру покарання, а висновки суду про відсутність підстав до застосування положень ст. 75 КК України щодо обвинуваченого у конкретному випадку - є правильними.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання; суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Зважується, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах «Souring v. UK», «Shvydka v. Ukraine», «Tammer v. Estonia», - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів.
Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно із ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У Рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції в цілому дотримався принципів призначення покарання, вимог і положень закону, якими регульований порядок призначення покарання, обставини, які мають враховуватися судом.
Враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що є умисним, тяжким злочином внаслідок якого завдано шкоди здоров'ю потерпілого.
Як особа обвинувачений ОСОБА_7 характеризований задовільно, осудний, без утриманців, безробітний, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, не встановлені.
Враховано судом першої інстанції й обставину, яка пом'якшує покарання, відшкодування шкоди потерпілому, спричиненої кримінальним правопорушенням.
Наведені обставини достатньо враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, і суд прийшов до обґрунтованого та правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання у межах санкції частини статті обвинувачення.
Слід зауважити, що вчинення кримінального правопорушення, за яке визнаний винуватим ОСОБА_7 , карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Суд призначив ОСОБА_7 майже мінімальне покарання у межах санкції частини статті обвинувачення.
Отже, суд дійшов висновку, про необхідність призначення покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі, але майже у мінімальному розмірі, визначеному у санкції ч. 1 ст. 121 КК України, - у виді позбавлення волі на строк п'ять років три місяці, яке належить відбувати реально, та не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, оскільки для цього не було встановлено достатніх умов.
Доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги такі обставини, які пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди, - оцінюються колегією суддів критично.
Обвинувачений, крім того, в апеляційній скарзі вказує, що він у судовому засіданні висловив жаль з приводу вчиненого, попрохав пробачення у потерпілого, під час судових дебатів також висловлював жаль з приводу вчиненого, надавав послідовних показань протягом всього провадження, повідомляв всі факти щодо кримінального правопорушення, добровільно видав знаряддя злочину (ніж), тим самим активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Вказані доводи стали предметом оцінки суду першої інстанції при визначенні ОСОБА_7 покарання, і в оскаржуваному обвинувальному вироку позиція суду з приводу причин не врахування таких обставин, які пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, - належно мотивована.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо вказаних доводів.
Положеннями ст. 66 КК України встановлені обставини, які пом'якшують покарання, відповідно до ч. 1 цієї норми закону при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: п. 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Активне сприяння розкриттю злочину означає - винний добровільно в якійсь формі своїми діями надає допомогу органам слідства або суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття (надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, тощо).
Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину (правова позиція узгоджується, до прикладу, із позицією Верховного Суду у постанові від 07.04.2021; справа № 263/15605/17).
З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_7 в судовому засіданні свою вину не визнав, суд першої інстанції перекваліфікував дії обвинуваченого, проте останній встановлених обставин кримінального правопорушення, фактично, не визнав, у подальшому ОСОБА_7 оскаржив вирок місцевого суду, при цьому в апеляційній скарзі вказував про те, що події 06.10.2024 сталися більшою мірою через неправомірну поведінку самого потерпілого ОСОБА_9 відносно його (обвинуваченого) матері, і він бажав лише пошкодити майно потерпілого з метою дати йому зрозуміти свою негідну щодо матері обвинуваченого поведінку.
Тобто, обвинувачений ОСОБА_7 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується із вказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
Також, як слідує зі змісту встановлених обставин ОСОБА_7 , після спричинення ножового удару потерплому, не зважаючи, що останній кричав, не надав допомоги, підняв велосипед, сів на нього та місце події залишив.
ОСОБА_7 швидкої допомоги не викликав, сам не намагався допомогти, про вчинене ним з власної ініціативи правоохоронні органи не повідомив.
Обвинувачений був відшуканий та затриманий поліцією того ж вечора, після відшукання він видав правоохоронним органам знаряддя злочину.
Позиція обвинуваченого з приводу видачі ним знаряддя злочину та надання під час досудового розслідування показань, з огляду на наведене вище, не свідчить про наявність такої пом'якшуючої покарання обставини, як активне сприяння у розкритті злочину.
Під час судового розгляду не було встановлено жодних даних, які б свідчили про наявність у ОСОБА_7 ознак активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а добросовісна поведінка винного під час досудового слідства, як от надання показань, повідомлення відомих йому обставин злочину, не може вважатись активним сприянням розкриттю злочину.
Вказане вище належно аналізоване та враховане судом, достатньо умотивоване у вироку суду.
Таким чином, обґрунтованими є висновки суду про те, що звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання є неправильним, оскільки звільнення не сприяє меті покарання - виправленню засудженого і попередженню нових злочинів, та є невиправдано м'яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, визначене достатнє та необхідне покарання для виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання не віднайдено.
Визначена міра покарання, на переконання колегії суддів, відповідає таким принципам призначення покарання, про які йшлося вище, - справедливість - як основна засада права, індивідуалізація покарання - призначення покарання конкретній особі за конкретний злочин із урахуванням особливостей обставин справи та індивідуальних характеристик особи.
Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, що містяться в його постанові від 03.12.2024 у справі № 465/7145/23 (провадження № 51-3022 км24), згідно яких, справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця та пом'якшуючими покарання обставинами, а і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також з метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Щодо доводів сторони захисту про те, що судом першої інстанції не враховано таку обставину, яка пом'якшує покарання як відшкодування завданої шкоди потерпілому, - не відповідають дійсності.
Зауважується, що у ході судового слідства, 10.03.2025, від потерпілого у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 надійшла розписка про те, що матір'ю обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_13 йому сплачено 20 000 гривень у відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням майнової та моральної шкоди, як наслідок він не має претензій до обвинуваченого, не наполягає на суворому покаранні.
Суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 покарання, врахував цю обставину як таку, що пом'якшує покарання, про що безпосередньо вказав у вироку.
Доводи про безпідставне врахування судом першої інстанції того, що обвинувачений ОСОБА_7 притягався до кримінальної відповідальності, колегією суддів визнаються такими, що заслуговують на увагу.
Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Якщо судимість погашена, її не можна враховувати, оскільки це означає, що людина офіційно вважається такою, що не має судимості, і не повинна зазнавати жодних негативних наслідків минулого засудження
Врахування погашеної чи знятої судимості є неприпустимим, в тому числі при складанні характеристики особи чи вирішенні питання про призначення покарання за новий злочин.
Тобто, припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Як встановлено, ОСОБА_7 , у відповідності до положень ст. 89 КК України, є не судимим.
Беззаперечно є некоректним і неправильним зазначення суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_7 притягався до кримінальної відповідальності, а натепер - винуватий у вчиненні тяжкого умисного злочину, то він є схильним до вчинення злочинів.
Проте, фактично, у вироку суду відсутнє посилання на судимість обвинуваченого в аспекті положень ст. 88 КПК України.
Вказане зазначення суду, з огляду на інші належно враховані обставини, не впливає на міру покарання, визначену судом першої інстанції, яку колегія суддів вважає справедливою та виваженою, достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому фактично не має кримінально правових наслідків для обвинуваченого ОСОБА_7 .
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги захисту про можливість застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_7 - свого підтвердження не знайшли.
Істотних порушень або тих порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або стали би беззаперечною підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів залишає оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін як законний та обґрунтований.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 27.05.2025 стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4