Р I Ш Е Н Н Я
18.11.2025
м. Лозова Харківської області
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - Харабадзе К.Ш.,
за участю секретаря - Діденко І.Ю.,
Справа № 629/6092/25
Номер провадження 2/629/1700/25
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Лозівська міська рада Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку загального позовного провадження цивільну справу про визнання права власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями за набувальною давністю
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями за набувальною давністю, посилаючись на те, що з 2006 року та до теперішнього часу мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою мешкала разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , були однією родиною, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, піклувалися один про одного. Позивачка разом з чоловіком займалася благоустроєм будинку, його ремонтом, придбанням меблів та інших предметів домашнього побуту. За спільні кошти, за життя ОСОБА_2 , обладнали її кімнату: зробили ремонт, придбали новий диван, телевізор, у будинок купили побутові речі. Позивач доглядала, піклувалася про ОСОБА_2 до смерті, оскільки за станом здоров'я вона потребувала постійного догляду. Після смерті ОСОБА_2 , позивач здійснила її поховання, сплатила за всі ритуальні послуги, згодом встановила надгробну плиту, доглядає за могилою. Після смерті ОСОБА_2 , позивач зі своєї родиною, на протязі останніх 12 років, постійно мешкає та відкрито користується вказаним житловим будинком та прилеглою територією з земельною ділянкою в цілому. Враховуючи викладене просить визнати за нею право власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями за набувальною давністю.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, просила розгляд справи проводити за її відсутності за наявними в матеріалах справи документами.
Позивачка та її представник в судовому засіданні просили позов задовольнити. Позивачка зазначила, що з 2007 року проживала разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок був занедбаний, позивачка разом з чоловіком робили ремонт. Після смерті ОСОБА_2 позивач зі своєю родиною залишилася проживати у зазначеному будинку, обробляє город.
Допитані в судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які є сусідами, показали, що ОСОБА_2 була хвора. ОСОБА_1 почала допомагати ОСОБА_2 , приносили їжу. З 2007 року ОСОБА_1 почала проживати разом з ОСОБА_2 , вона разом з чоловіком зробили ремонт будинку, зробили паркан, розпахали город. Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 здійснила її поховання, встановила надгробну плиту. Родичів померла не мала
Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 21.06.2013 /а.с. 11/, копією актового запису про смерть № 31 від 21.06.2013 /а.с. 31/, яка на день смерті мешкала за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 11/.
Згідно довідки № 291/02-30 від 14.03.2014, на підставі погасподарської книги № 2 за 2011-2015 роки, головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Особовий рахунок господарства № НОМЕР_2 , розмір присадибної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд за вказаною адресою становить 0,25 га, земельна ділянка знаходилась у її користування /а.с. 10/.
Як вбачається з довідки № 392 від 12.06.2025 Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області /а.с. 12/, згідно архівних реєстраційних матеріалів підприємства, серед зареєстрованих будинків (квартир) в місті Лозова та Лозівському районі, станом на 01.01.2013 житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 - інформація відсутня.
Згідно витягу з погосподарської книги № 3 за 2024 -2031 роки по селу Катеринівка Катеринівського старостинського округу Лозівського району Харківської області, згідно особового рахунку № НОМЕР_3 погосподарської книги за 2024-2031 роки, станом на 21.08.2025, даний особовий рахунок був закріплений за ОСОБА_2 , якій в цілому належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 0,25 га надана для будівництва житлового будинку в безстрокове користування (за наявністю). Технічна характеристика житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 : рік завершення будівництва житлового будинку - 1959 рік; загальна площа житлового будинку - 59,0 кв.м; житлова площа житлового будинку - 42,0 кв.м /а.с. 29/.
Відповідно до інформаційної довідки із спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) на ім'я ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформація відсутня /а.с. 33/.
Як вбачається з акту від 10.06.2025, ОСОБА_1 з 2006 року по теперішній час проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , доглядає за будником, обробляє прилеглу земельну ділянку біля будинку, робила поточні ремонти у будинку. На протязі 19 років ОСОБА_1 відкрито та безперервно володіє та користується зазначеним житловим будинком з відповідними надвірними будівлями /а.с. 13-15/.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду /ч. 4 ст. 344 ЦК України/.
Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.
За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду України у Постанові 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, п.66-67).
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на майно на підставі статті 334 ЦК України можливо лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
Недоведеність позивачем однієї з обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, унеможливлює задоволення позову про визнання права на майно набувальною давністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 вказано: «Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Судом встановлено, та підтверджується позивачкою, ОСОБА_2 в цілому належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , отже позивачка знала хто був власником майна на момент його заволодінням.
Позивачка вказує, що вона з ОСОБА_2 були однією родиною, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, піклувалися один про одного. Позивачка разом з чоловіком займалася благоустроєм будинку, його ремонтом, придбанням меблів та інших предметів домашнього побуту. За спільні кошти, за життя ОСОБА_2 , обладнали її кімнату: зробили ремонт, придбали новий диван, телевізор, у будинок купили побутові речі. Позивач доглядала, піклувалася про ОСОБА_2 до смерті, ОСОБА_2 не відмовлялася від свого права власності на належне їй майно.
Отже, позивач володів майном не як стороння особа, а на підставі волевиявлення власника майна, за усною згодою якого вселився в будинок і з дозволу якого проживав в домогосподарстві до смерті власника, тобто мав титул володіння. А наявність такого титулу виключає можливість застосування набувальної давності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з того, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіла і користувалася майном за волею власника за його життя і продовжує володіти майном померлого власника й завжди знала, хто є власником. Ті обставини, що будинок, на який позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю, є власністю ОСОБА_2 , яка померла та яка за життя не відмовлялася від права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень ст. 344 ЦК України, спірний будинок за таких обставин не може вважатися безтитульним.
Позивач в позові вказує, що проживала однією сім'єю з померлою ОСОБА_2 більше п'яти років до часу відкриття спадщини, однак як свідчать матеріали справи до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, не реалізувала право на набуття права власності на належне померлій майно в порядку спадкування на підставі правових норм, що регулюють спадкові відносини.
Зі змісту висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постанові від 1 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачається, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, правомірність набуття права власності на майно, добросовісності та безтитульності, безперервності володіння ним без правової підстави.
Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Позивач, стверджуючи, що вона добросовісно заволоділа житловим будинком, в якому мешкає, неправильно розуміє добросовісність, яка є кваліфікуючою ознакою для визнання за ним права власності за набувальною давністю. Поняття добросовісності набувача полягає в тому, що набувач майна не знав і не міг знати, хто є дійсним власником майна. Позивачу було відомо, що будинок належав ОСОБА_2 .
Посилання позивача на те, що вона відкрито і безперервно володіє житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , протягом більше 12 років, ніякого правового значення у даному випадку не мають.
Факт користування житлом, його утримання, проведення ремонтів та оплата комунальних послуг не є підставою для набуття права власності на таке житло за набувальною давністю.
Інших доказів згідно вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, позивачами суду надано не було.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення його позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах у справі, які доводять добросовісність набуття ним спірного майна, як необхідної обставини для визнання за ним права власності за набувальною давністю, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 89, 259, 264, 265,268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Лозівської міської ради Харківської області про визнання права власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями за набувальною давністю, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1
відповідач - Лозівська міська рада Харківської області, код ЄДРПОУ 06716633, місцезнаходження за адресою: м. Лозова Харківської області, вул. Я.Мудрого, б.1
Повний текст рішення виготовлено 20.11.2025.
Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ