20 листопада 2025 року справа №360/1138/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 р. у справі № 360/1138/25 (головуючий І інстанції Ірметова О.В., повне судове рішення складено 04 серпня 2025 р.) за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 травня 2025 року адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви просить: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 29 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 29 листопада 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 29 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 29 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати; - зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 29 квітня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 18.07.2022 року в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 74 320,05 грн. (сімдесят чотири тисячі триста двадцять гривень 05 коп.), всього 84 320,05 грн (вісімдесят чотири тисячі триста двадцять гривень 05 коп).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 29 квітня 2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 листопада 2021 року, виплаченої 29 квітня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 360/52/25.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 29 квітня 2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 29 листопада 2021 року, виплаченої 29 квітня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 360/52/25.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наявності спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, тобто працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання. Суд першої інстанції при визначенні розміру стягуваної на користь позивач сум не врахував і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Також судом першої інстанції проігноровано доводи військової частини НОМЕР_1 , що право на компенсацію втрати частини доходів виникає лише під час проходження служби. Тобто, після звільнення позивач має скористуватись порядком звернення до суду щодо притягнення відповідача до спеціального виду відповідальності - стягнення середнього заробітку.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, посвідченням серії НОМЕР_3 .
Позивач проходив дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - начальника загону) від 29.11.2021 №924-ОС «Про особовий склад» був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у зв'язку із звільненням з 29.11.2021.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №360/52/25, яким позовні ОСОБА_1 задоволені частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 29.11.2021 грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 29.11.2021 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
29 квітня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №360/52/25 відповідачем згідно платіжної інструкції від 28.04.2025 №5923 та розрахункового листа від 23.06.2025 №758 здійснено перерахунок та виплата грошового забезпечення у розмірі 66723,66 грн.
Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд першої інстанції зазначив.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІвійськовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та частини 2 статті117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Суд зазначає, що норми матеріального права (у тому числі положення КЗпП України), з огляду на дату виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення і дати проведення з ним відповідачем повного розрахунку на виконання рішень суду, застосовуються судом у даному рішенні в редакції, яка була чинна в період існування спірних у цій справі правовідносин.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, визначено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до положень статті 116 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна і додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, які були нараховані працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України, в редакції після внесення до неї змін Законом № 2352-IX, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як зазначається Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, вказаними вище нормами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У випадку невиконання такого обов'язку настає відповідальність, яка передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, що необхідний для забезпечення його життя.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником стосовно своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням роботодавцем свого обов'язку.
У постанові від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 Верховний Суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, зауважив, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, за встановленими Цивільним кодексом України загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, визначене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає через несвоєчасне здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 зазначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, які належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У даному рішенні Конституційний Суд України зауважив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тож працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення цього правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення із цим працівником остаточного розрахунку.
Виходячи із системного аналізу положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать, і у випадку, коли роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке установлена положеннями статті 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику). Лише після проведення фактичного розрахунку (після виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
Судом установлено, що 29.11.2021 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 і саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.
Датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення, а саме - 30.11.2021.
При цьому суд зазначає, що виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем 29 квітня 2025 року на виконання рішення суду від 11.03.2025 у справі №360/52/25.
Питання про обчислення середнього заробітку (середньої заробітної плати) унормовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. При цьому в разі, якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Відповідно до змісту абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з положеннями пункту 5 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи саме з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 8 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Абзацом 3 пункту 8 Порядку № 100 установлено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Разом з тим, Порядок № 100 у даному випадку повинен застосовуватись із урахуванням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558), яка є спеціальним нормативно-правовим актом у даних правовідносинах та регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Отже, із системного аналізу наведених норм статей 116 та 117 КЗпП України, Порядку № 100, Інструкції № 558 можна дійти висновку, що відповідно до чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням, а середньоденне грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом установлено, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 29.11.2021, фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем на виконання рішення суду здійснено відповідачем 29.04.2025, шляхом зарахування на особистий рахунок позивача грошових коштів у сумі 66 673,66 грн (грошове забезпечення).
Зазначені вище суми проведених виплат позивачем не оспорюються.
Судом встановлено, що під час нарахування та виплати позивачу грошових коштів на виконання судового рішення відповідачем не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статей 116 та 117 КЗпП України.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2025 №611, позивачу у вересні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 12252,70 грн (30 діб); у жовтні 2021 року нараховано грошове забезпечення в сумі 12252,70 грн (31 доба), середньоденне грошове забезпечення становить 401,73 грн (24505,40/61 календарний день).
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірний у цій справі, можна умовно поділити на дві частини - до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 30.11.2021 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання рішення суду, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 30.11.2021 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 року, - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23 та інших.
Приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 30.11.2021 по 18.07.2022 року, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
Разом з тим, оскільки згідно з редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 року і по дати фактичного проведення розрахунку на виконання судового рішення у справі № 360/52/25, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, обмежувався шістьма місяцями, у даному разі правомірним буде нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Судом встановлено, що період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 30.11.2021 по 18.07.2022 загалом налічує 366 календарних дня, а період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 185 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 18.07.2022 складає 147 033,18 грн (401,73 грн х 366 днів), а за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 74 320,05 грн (401,73 грн х 185 днів).
Загальна сума складає 221 353,23 грн., між тим невиплачена сума при звільненні складає 66 723,66 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги у цій частині, судом першої інстанції не застосовано критеріїв співмірності за період часу з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач (з 29 квітня 2021 року до січня 2025 року) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Отже, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 10 000,00 грн.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.
Керуючись наведеним правовим висновком Верховного Суду, суд вважає безпідставним та відхиляє твердження представника відповідача про відсутність у позивача права на виплату компенсації у зв'язку з виплатою індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду.
У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував таке:
«29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Також у пункті 35 цієї постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду.
Суд вважає за необхідне застосувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, щодо того, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткове звернення з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів від позивача норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.
Судом встановлено, що перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 29 листопада 2021 року грошового забезпечення у сумі 66 723,66, право на яку за позивачем визначено судовим рішенням від 11.03.2025 у справі № 360/52/25, позивачу виплачена лише 29 квітня 2025 року.
За таких обставин компенсації позивачу підлягали доходи починаючи з 29 січня 2020 року по день їх виплати - 29 квітня 2025 року.
Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв'язку із неправомірними діями відповідача, що встановлено рішенням суду від 11.03.2025 у справі № 360/52/25, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
У свою чергу невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 29 квітня 2025 року на виконання рішення суду від 11.03.2025 у справі № 360/52/25, свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на виплати йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки виплати.
Відповідно позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що у даному разі належним способом захисту прав позивача, як працівника, у випадку вирішення спору на його користь, є стягнення визначеного судом, як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки, що прямо випливає зі змісту норми статті 117 КЗпП України та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Отже, з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП України позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням ефективного способу захисту - шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 19.01.2023 в сумі 10 000,00 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1000 грн..
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково .
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 р. у справі № 360/1138/25 - змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду 04 серпня 2025 р. у справі № 360/1138/25 викласти в наступній редакції :
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 19.01.2023 року в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті».
В абзаці шостому резолютивної частини рішення вислів «судовий збір у розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 коп.)» замінити на вислів «судовий збір у розмірі 1000 ( одна тисяча грн..»
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 р. у справі № 360/1138/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.А. Блохін
Судді: А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв