20 листопада 2025 року справа №200/6054/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі № 200/6054/25 (суддя І інстанції Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та його територіального підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виражається в ненаданні відповіді на запит позивача на публічну інформацію про виключення позивача з військового обліку за віком,
- зобов'язати розглянути запит позивача в цій частині і ухвалити обґрунтоване рішення про його задоволення, або про відмову в задоволенні;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та його територіального підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виражається в несвоєчасному та неповному наданні інформації на інформаційний запит про те: на підставі якого нормативно-правового акта, рішення чи документа його було внесено до переліку осіб, які вважаються такими, що «розшукуються ТЦК», що відображено в його мобільному застосунку «Резерв+»; яким саме нормативно-правовим актом (із зазначенням назви, номера, дати прийняття та положень) передбачено можливість внесення особи до розшуку ТЦК, порядок ухвалення такого рішення, орган, який його приймає, і механізм поновлення/зняття/оскарження відповідного статусу; хто саме (посадова особа, підрозділ, дата) прийняв рішення про внесення його до розшуку, з наданням копії даного рішення; на підставі якого нормативно-правового акта було змінено позивача статус у застосунку «Резерв+» з «Не на обліку» на «На обліку» та присвоєно звання «Рекрут», якщо він особисто не подавав заяву до ТЦК про взяття на облік або присвоєння військового звання, з наданням копії цього акта; якими актами регламентовано функціонування електронного сервісу «Резерв+», його зв'язок із реєстром «Оберіг», а також правила формування, оновлення й обміну персональними даними у цьому застосунку; чи інформував його орган ТЦК у встановленому законом порядку про підстави для внесення відомостей до зазначеного електронного реєстру про розшук, в тому числі щодо ознак адміністративного правопорушення;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 та його територіального підрозділу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо направлення звернення до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення до позивача адміністративного затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки в порядку ст. 259 КУпАП, а також дії щодо внесення запису про можливе порушення позивачем правил військового обліку та передачу його в розшук;
- зобов'язати відповідача скасувати відносно позивача позначку в системі «Резерв+» наступного змісту «Вас розшукує ІНФОРМАЦІЯ_3 18.06.2025 звернувся до Нацполіції, щоб доставити для складання протоколу. Звання Рекрут. Категорія обліку: військовозобов'язаний» та внести позначку «Не на обліку».
Разом із позовом позивач надав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд застосувати забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення до ТЦК позивача у порядку ст. 259 КУпАП та зобов'язати відповідача утриматися від повторного направлення аналогічних звернень до завершення розгляду справи по суті.
В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач зазначив, що звернення ТЦК до поліції створює реальну загрозу порушення моїх прав, зокрема: незаконного затримання; примусового доставлення до ТЦК без належних правових підстав; порушення презумпції добросовісності та правової визначеності; незаконне затримання та примусове доставлення до ТЦК без належних правових підстав має на мету не притягнення мене до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а завуальовану примусову мобілізацію під виглядом доставлення для складання протоколу. При цьому, в разі досягнення відповідачами вказаної мети позивач фізично буде позбавлений свого права на доступ до правосуддя зі своїм позовом, оскільки в разі реальної мобілізації під виглядом доставлення для складання протоколу позивач фізично не зможе приймати участь в судовому розгляду, подавати письмові пояснення, додаткові докази, здійснювати апеляційне та касаційне оскарження судових рішень і, як наслідок, невжиття заходів із забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти рішення, яким застосувати забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції щодо мого адміністративного затримання та доставлення до ТЦК у порядку ст. 259 КУпАП. Зобов'язати відповідача утриматися від повторного направлення аналогічних звернень до завершення розгляду справи по суті.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач вважає, що суд першої інстанції не врахував постанову апеляційного суду від 15.09.2025, яка вже скасувала попередню відмову у забезпеченні позову; не врахував практику ЄСПЛ, яка забороняє надмірний формалізм у ситуаціях реального ризику порушення прав; не забезпечив ефективного доступу до правосуддя, як того вимагає ст. 6 Конвенції та ст. 150 КАС України; не оцінив конкретні обставини справи, що створюють загрозу невиправних наслідків.
Також суд не дослідив факт внесення позивача до статусу «розшуку» в застосунку «Резерв +» та не врахував, що ТЦК вже звертався до поліції з вимогою мого затримання. Суд не оцінив ризик фактичної мобілізації до вирішення спору, що унеможливить виконання майбутнього рішення суду.
Позивач наголошує на тому, що відмова у забезпеченні позову позбавляє його доступу до правосуддя, оскільки існує реальна загроза затримання до вирішення спору. Факт внесення до «розшуку» створює реальну загрозу адміністративного затримання, позбавляє можливості вільно пересуватись, унеможливлює ефективний захист, якщо буде затримано.
Суд не дослідив факт внесення позивача до статусу «розшуку» в застосунку «Резерв+» та не дослідив цей запис як доказ. Суд не перевірив, чи відповідає цей запис вимогам законності.
Суд не врахував, що з боку відповідачів фактично застосовані методи незаконної мобілізації, суттю яких є під виглядом незаконного ініціювання процедури притягнення до адміністративної відповідальності доставляти через адміністративне затримання осіб до ТЦК не з метою притягнення до адміністративної відповідальності, а з метою мобілізації. Позивач вважає, що незаконне використання механізму «розшуку» з метою мобілізації - перевищення повноважень, що має ознаки кримінального правопорушення.
Позивач також вважає, що суддя, яка повторно розглянула заяву про забезпечення позову, підлягала самовідводу відповідно до ст. 36 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться або буде перебувати справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, за яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, за яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а отже не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 (через ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення до ТЦК позивача у порядку ст. 259 КУпАП та зобов'язати відповідача утриматися від повторного направлення аналогічних звернень до завершення розгляду справи по суті.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Положеннями частини 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Водночас, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що у разі його мобілізації судовий розгляд втратить сенс, оскільки мобілізація унеможливить ефективний судовий захист.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі суд не встановлює наявність ознак протиправності дій суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (бездіяльності) та порушення таким рішенням (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Доводи заявника, що у разі мобілізації судовий розгляд втратить сенс, не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та суперечить ст. 150, ст. 151 КАС України.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у цій справі була скасована ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду, яка вмотивована тим, що позивачем не сплачено судовий збір за її подання. Відтак, доводи позивача про те, що суд першої інстанції не врахував постанову апеляційного суду від 15.09.2025, яка вже скасувала попередню відмову у забезпеченні позову, колегія суддів вважає безпідставними.
За правилами частини 1 статті 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
Як вже встановлено вище, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року була скасована ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду. За таких обставин, посилання позивача на те, що суддя, яка повторно розглянула заяву про забезпечення позову, підлягала самовідводу відповідно до статті 36 КАС України, колегія суддів вважає помилковим.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі №200/6054/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі №200/6054/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар