Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у забезпеченні адміністративного позову
20 листопада 2025 року № 520/30440/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ),-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просив:
- заборонити районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх відділам вчиняти дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 мав відстрочку до 07.08.2025 року на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 18.09.2025 року ОСОБА_1 подано заяву про відстрочку на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із тим, що він є аспірантом, здобувачем вищої освіти ступеня доктора філософії денної форми навчання Класичного приватного університету спеціальності « 281 Публічне управління та адміністрування», а отже, особою, яка не підлягає мобілізації в порядку та на умовах, що визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас, представник заявника посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не розглядалася по суті заява позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувачу професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Представник позивача вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання поштою від ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинні були прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в такому. Відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на думку представника позивача, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Представник позивача також зазначив, якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що, на думку представника позивача, унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь заявника, оскільки надання/продовження відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Приписами ч.1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено шляхом, зокрема, забороною відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Передумовою для вжиття таких заходів, з урахуванням положень ч.2 ст.151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч.2 ст.150 Кодексу.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Предметом спору у даній справі є дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_1 , які пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 .
За твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх відділам вчиняти дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , окрім перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі.
Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених прав або інтересів позивача, що є передбаченою ч.2 ст.150 КАС України підставою для забезпечення позову.
Суд зазначає, що сама ж лише незгода позивача з діями суб'єкта владних повноважень та намір звернення до суду з позовом ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Так, обраний позивачем захід забезпечення позову, фактично за своїм змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, водночас, зазначене не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову, судом не встановлено, а позивачем не доведено існування жодної з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАСУ, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач у заяві.
При цьому, суд звертає увагу, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій та бездіяльності відповідачів може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов'язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також посилання на явну протиправність дій суб?єкта владних повноважень, які можуть бути встановлені лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.
Суд зазначає, що передумовою вжиття заходів забезпечення позову, є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також, врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Разом з тим, незгода позивача з діями (бездіяльністю) ІНФОРМАЦІЯ_1 , які пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, адже забезпечення позову не може підміняти собою вирішення спору по суті.
Посилання позивача на ймовірну загрозу ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь позивача по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
У межах розгляду даної заяви, судом не може даватись оцінка правомірності або протиправності дій суб?єкта владних повноважень, які позивач має намір оскаржити, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Суд не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Судом враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі №826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Виходячи з завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що у заяві про забезпечення позову представником позивача не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; або є очевидними ознаки протиправності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, такими діями або бездіяльністю.
Суд зазначає, що питання про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 права на відстрочку, а також про правомірність дій чи бездіяльності відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо розгляду його заяви від 18.09.2025 року, може бути предметом судового розгляду по суті та не може бути вирішене судом у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Встановлення очевидних ознак протиправності бездіяльності відповідача, на які посилається заявник, можливе лише після з'ясування всіх фактичних обставин справи, дослідження та оцінки судом доказів у їх сукупності, з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Натомість у заяві про забезпечення позову заявник лише викладає свою правову оцінку дій (бездіяльності) відповідача, яка не може визнаватися достатньою для висновку про наявність очевидних ознак протиправності у розумінні ч.2 ст.150 КАС України.
Крім того, заявлений спосіб забезпечення як заборона районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх відділам вчиняти дії, пов'язані з призовом ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до набрання законної сили рішенням суду, є таким, що фактично спрямований на невизначене коло суб'єктів владних повноважень, не обмежується лише ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому виходить за межі предмета спору.
Суд враховує наведені представником позивача у заяві правові позиції, однак зазначає, що застосування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах здійснюється з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи.
Як убачається із заяви, ОСОБА_1 не навів і не підтвердив належними доказами того, що до нього вже прийнято будь-які рішення про призов на військову службу, видано відповідні накази або здійснюється безпосередня відправка до військової частини.
У даному ж випадку доводи заявника носять загальний характер, не підтверджені конкретними доказами реальної загрози порушень прав, свобод чи інтересів позивача, а тому не свідчать про наявність підстав для застосування забезпечення позову у спосіб, який просить представник заявника.
Зазначені в заяві про забезпечення позову обставини можуть бути встановлені виключно в ході судового розгляду адміністративної справи по суті при перевірці правомірності оскаржуваних вимог.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись приписами ст. ст. 90, 150, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Н.А. Полях