Справа № 203/7080/24
Провадження № 2/0203/2016/2025
11.11.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Кринюк М.С.
за участю представника позивача - Весніна Д.С.
представника відповідачки - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що ним протягом опалювального сезону з лютого 2019 року по грудень 2024 року надавалась теплова енергія за адресою: АДРЕСА_1 , власником та користувачем якої є ОСОБА_2 . За період з березня 2019 року по березень 2024 року було здійснено нарахувань за надані послуги на загальну суму 87698 грн. 66 коп. Відповідачкою за цей час проведено дві оплати послуг: в грудні 2020 року на суму 13509 грн. 28 коп. та в червні 2020 року на суму 16072 грн. 53 коп. Залишок заборгованості складає 58116 грн. 85 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 65184 грн. 07 коп., з яких: 58116 грн. 85 коп. - заборгованість за надані послуги, 2053 грн. 98 коп. - три відсотки річних, 5013 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, а також стягнути судові витрати в сумі 3028 грн.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) від 10.12.2024 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05.03.2025 року позов було задоволено частково.
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 24.06.2025 року заочне рішення суду від 05.03.2025 року було скасовано та справу призначено до нового розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
Після скасування заочного рішення позивач у поданій заяві зменшив заявлені вимоги та просив стягнути з відповідачки в порядку ч.2 ст.625 ЦПК України три відсотки річних в сумі 2053 грн. 98 коп. та інфляційні втрати в сумі 5013 грн. 24 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн.
Представник відповідачки в наданому відзиві просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування заперечень посилався на те, що квартира АДРЕСА_2 була набута відповідачкою у власність на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2019 року, укладеному із ТОВ «РЕК ГАММА». 17.04.2019 року в результаті поділу квартира була поділена на два окремих об'єкти нерухомого майна, внаслідок чого за відповідачкою було зареєстровано право власності на двокімнатну квартиру, загальною площею 139,1 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок за вказаною адресою оснащений вузлом комерційного обліку та постачальником послуг облік споживання теплової енергії постачальником ведеться за даними вузла комерційного обліку. Враховуючи приписи ст.8 закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» облік спожитих послуг здійснюється за конкретним споживачем, а не за об'єктом нерухомого майна, як то здійснює позивач. Особистий рахунок № НОМЕР_1 в КП «Теплоенерго» ДМР виходячи із наданої останнім виписки, обліковується за адресою: АДРЕСА_1 , з 2016 року та є незмінним незалежно від зміни особи споживача. Таким чином, позивач регулярно надавав неправомірні рахунки на оплату спожитої теплової енергії, які містили заборгованість споживача, у власності якого перебувала квартира до її придбання відповідачкою. Намагаючись врегулювати спірне питання протягом тривалого часу, адже всі кошти які сплачувались відповідачкою в рахунок спожитих послуг теплопостачання зараховувались позивачем в рахунок погашення загальної заборгованості, що включала заборгованість попереднього власника, відповідачка в решті-решт звернулась до суду з позовом про захист прав споживача. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.03.2022 року у справі №203/43/22, було задоволено позов ОСОБА_2 до КП «Теплоенерго» ДМР та зобов'язано останнє виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 , заборгованість попередніх власників квартири за період до 31.01.2019 року в сумі 98229 грн. 78 коп. Додатковим рішенням суду у даній справі від 24.06.2022 року визнано незаконною відмову КП «Теплоенерго» ДМР щодо виключення з обліку по особовому рахунку зазначеної вище заборгованості попередніх власників квартири. Отже, питання розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, що викликано неправомірними діями позивача, остаточно врегульовано тільки 07.04.2023 року, коли набрало законної сили рішення суду у справі №203/43/22. При цьому, 28.12.2020 року відповідачкою було сплачено на оплату послуг 13509 грн. 28 коп., 09.06.2021 року сплачено 16072 грн. 53 коп. 18.05.2021 року відповідачка зверталась до позивача із заявою про виключення з обліку за особовим рахунком заборгованості попередніх власників в сумі 98229 грн. 78 коп., що встановлено рішенням суду від у справі №203/43/22. 07.07.2021 року КП «Теплоенерго» ДМР було надано відповідь на заяву, в якій постачальник прямо зазначає про неможливість списання боргу, оскільки облік заборгованості ним ведеться за квартирою, а не за власниками, що прямо підтверджує порушення позивачем норм чинного законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Таким чином, саме неправомірні дії позивача перешкоджали відповідачці виконувати зобов'язання належним чином, адже позивач не приймав виконання зобов'язань зі сплати вартості спожитих послуг теплопостачання відповідачкою, а зараховував сплачені нею кошти в рахунок погашення грошових зобов'язань попередніх власників, що відповідно до ст.613 ЦК України є простроченням кредитора та підставою для звільнення відповідачки від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України. На день звернення позивача з позовом до суду відповідачка фактично мала заборгованість за період з лютого 2021 року по березень 2024 року. 22.12.2024 року в рахунок погашення вартості спожитих послуг відповідачкою було сплачено 52880 грн. 02 коп., 07.01.2025 року - 3919 грн. 12 коп., 19.02.2025 року - 3950 грн. 91 коп., а всього 60750 грн. 05 коп.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що особовий рахунок оформлюється на житлове приміщення, а не на особу, є документом внутрішньогосподарського обліку і виключення з цього господарського документу будь-яких сум є правом, а не обов'язком підприємства. Сплатою заборгованості за послуги відповідачка вчинила дії, що свідчать про визнання нею боргу. Інфляційні втрати та три відсотки річних нараховані позивачем у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України правомірно.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги згідно заяви про зменшення позовних вимог та просив їх задовольнити.
Представник відповідачки в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у поданому відзиві.
Перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п.п.5,6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», введеного в дію 01.05.2019 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», введеного в дію 01.05.2019 року, встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно ст.9 вказаного вище Закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до ст.25 вищезазначеного Закону у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Згідно п.32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 року (далі -Правила), плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів (п.35 Правил).
Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором (п.36 Правил).
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб (п.37 Правил).
Згідно ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.322 ЦК України).
Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов?язання недопустима.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що КП «Теплоенерго» ДМР протягом опалювального сезону з лютого 2019 року по грудень 2024 року надавалась теплова енергія за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії договору купівлі-продажу від 31.01.2019 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказана вище квартира була придбана у власність ОСОБА_2 у попереднього власника - ТОВ «РЕК ГАММА».
На ім'я відповідачки відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 .
Як зазначив позивач в первісному позові, за період з березня 2019 року по березень 2024 року було здійснено нарахувань за надані послуги на загальну суму 87698 грн. 66 коп. Відповідачкою за цей час проведено дві оплати послуг на загальну суму 29581 грн. 81 коп.: в грудні 2020 року на суму 13509 грн. 28 коп. та в червні 2020 року на суму 16072 грн. 53 коп. Залишок заборгованості складає 58116 грн. 85 коп.
Оплата в сумі 10777 грн. 12 коп. була проведена попереднім власником квартири - ТОВ РЕК ГАММА» згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2023 року по справі №904/2349/23.
З урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з відповідачки залишок заборгованості в сумі 58116 грн. 85 коп. та нараховані на цю суму відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України три відсотки річних в сумі 2053 грн. 98 коп. та інфляційні втрати в сумі 5013 грн. 24 коп., розраховані за період з 01.03.2019 року по 23.02.2022 року.
Під час подальшого розгляду справи було встановлено, що 22.12.2024 року в рахунок погашення вартості спожитих послуг відповідачкою було сплачено 52880 грн. 02 коп., 07.01.2025 року - 3919 грн. 12 коп., 19.02.2025 року - 3950 грн. 91 коп., а всього 60750 грн. 05 коп. Таким чином, відповідачкою було погашено поточну заборгованість за заявлений період.
В зв'язку з цим, позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України три відсотки річних в сумі 2053 грн. 98 коп. та інфляційні втрати в сумі 5013 грн. 24 коп., розраховані за період з 01.03.2019 року по 23.02.2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.03.2022 року у справі №203/43/22, особистий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , було відкрито на ім'я ОСОБА_2 та за останнім позивач безпідставно обліковував заборгованість в сумі 98229 грн. 78 коп., яка виникла у попереднього власника квартири до її набуття у власність відповідачкою 31.01.2019 року.
20.05.2021 року ОСОБА_2 зверталась до КП «Теплоенерго» ДМР із заявою від 18.05.2021 року щодо виключення суми заборгованості за послуги теплопостачання попередніх власників квартири, що виникла до 31.01.2019 року, а також відкриття особистого рахунку на її ім'я без відповідної заборгованості попередніх власників, на що отримала відповідь, що списання боргів за спожиті послуги чинним законодавством не передбачено, а облік за особистим рахунком ведеться по квартирам, а не за їх власниками.
З виписки по особистому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що останній відкрито на ім'я ОСОБА_2 . При цьому, по ньому обліковується заборгованість попереднього власника квартири в сумі 98229 грн. 78 коп. Відображення розрахунків по оплаті комунальних послуг у період після набуття права власності на квартиру відповідачкою ведеться підсумковим сальдо з урахуванням зазначеної вище заборгованості.
Сплачені відповідачкою 28.12.2020 року кошти на оплату послуг 13509 грн. 28 коп. та 09.06.2021 року в сумі 16072 грн. 53 коп. були зараховані на погашення загальної заборгованості, з урахуванням заборгованості попереднього власника.
При цьому, в особистому рахунку не відображено зарахування сплачених відповідачкою коштів за конкретними періодами нарахувань.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 30.03.2022 року у справі №203/43/22, провадження №2/0203/644/2022, було задоволено позов ОСОБА_2 до КП «Теплоенерго» ДМР та, в зв'язку із набуттям права власності ОСОБА_2 на квартиру 31.01.2019 року, зобов'язано КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість попередніх власників квартири за період до 31.01.2019 року в сумі 98229 грн.
Додатковим рішенням суду у даній справі від 24.06.2022 року визнано незаконною відмову КП «Теплоенерго» ДМР щодо виключення з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованості попередніх власників квартири за період до 31.01.2019 року в сумі 98229 грн.
Рішення від 30.30.2022 року було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.04.2023 року.
Таким чином, питання розміру заборгованості відповідачки перед позивачем, що викликано неправомірними діями позивача, остаточно було врегульовано тільки 07.04.2023 року, коли набрало законної сили рішення суду у справі №203/43/22.
Згідно п.п.2,11 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач має право: без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості; без додаткової оплати отримувати інформацію про проведені управителем, виконавцем комунальної послуги нарахування плати за житлово-комунальні послуги (з розподілом за періодами та видами нарахувань) та отримані від споживача платежі.
В свою чергу, положення п.3 ч.2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» кореспондують відповідні обов'язки виконавця послуг без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.
В пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) зазначено, що задоволення вимоги боржника про зобов'язання кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір), може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.
Відповідно до ч.ч.2,4 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Статтею 613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Таким чином, враховуючи, що позивач відмовлявся від списання заборгованості по особистому рахунку на ім'я відповідачки, яка виникла у попередніх власників квартири, продовжуючи нарахування вартості послуг відповідачці накопичувальним підсумком з урахуванням заборгованості попередніх власників, не надаючи інформації відповідачці як це передбачено ст.ст.7,8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо порядку зарахування (розподілу за відповідними періодами) сплачених нею коштів, оспорюючи відповідні вимоги позивачки щодо виключення заборгованості попередній власників під час розгляду справи №203/43/22, спір з приводу чого остаточно було вирішено 07.03.2024 року, суд приходить до висновку, що в даному випадку з боку позивача мало місце прострочення кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, що звільняє відповідачку від передбаченої ч.2 ст.625 ЦПК України відповідальності по сплаті інфляційних втрат та трьох відсотків річних, розрахованих за період з 01.03.2019 року по 23.02.2022 року.
При цьому, суд також враховує, що поточна заборгованість, у т.ч. за зазначений вище період, відповідачкою була погашена в повному обсязі.
В зв'язку з цим, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, а понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.
Керуючись ст.ст.1,5,7,8,9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст.14,319,322,509,526,610, 612,613,625 ЦК України, ст.19 Закону України «Про теплопостачання», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,258,259,263-268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних - відмовити повністю.
Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14 листопада 2025 року.
Суддя С.Ю.Казак