Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 листопада 2025 р. № 520/9098/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022), 3-ої особи Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 37874947, вул. Євгенія Єніна, буд. 18, м. Харків, 61166) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернутися із поданням до відповідного органу Казначейства про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме: у розмірі 12600,00 грн. (дванадцять тисяч шістсот грн. 00 коп.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири, сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі: 12600,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
Позивач зазначає, що придбав житло вперше, відповідно до Закону України "Про збір та обов'язкове державне пенсійне страхування" звільнений від обов'язку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна, у зв'язку з чим звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою, в якій просив повернути сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 12600,00 грн.
Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не надало відповіді на звернення ОСОБА_1 .
Відтак, позивач вважає, що йому протиправно відмовлено у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, що зумовило звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що діяв в межах своїх повноважень. Крім того, він не наділений повноваженнями щодо визначення прав власності громадян на нерухоме майно та звільнення від сплати збору осіб, які придбають майно вперше. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач у відповіді на відзив стверджує, що подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, помилково або надміру зарахованого до бюджету формується органом Пенсійного фонду України за заявою платника, видається такому платнику, який подає його разом з заявою до органу Державної казначейської служби України. При цьому, обов'язок перевірити дотримання заявником строку звернення з заявою про повернення такого платежу покладено саме на орган Казначейства
Третя особа не скористалась правом надати пояснення до суду, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.
Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 10.12.2024 між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 (Продавець) укладено договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстрований в реєстрі за №7996, згідно з яким позивач придбав квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому, 10.12.2024 позивачем було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в розмірі 12600,00 грн, сплата якого підтверджується копією платіжної інструкції №0.0.4056326446.1.
Позивач 10.02.2025 звернувся до відповідача із зверненням про повернення збору з операцій купівлі - продажу нерухомого майна.
Проте, як зазначає ОСОБА_1 , відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на звернення від 10.02.2025 не надходила.
Таку бездіяльність з боку відповідача ОСОБА_1 трактує як відмову у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна вперше.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання спірних правовідносин визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26.06.1997 (надалі - Закон № 400/97), який визначає, зокрема, порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, з урахуванням Закону України від 15.07.1999 № 967-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 19.08.1999, статтю 1 Закону № 400/97, що визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9, за змістом якого платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Отже, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону № 400/97, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
У статті 2 Закону №400/97 зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. № 1740 (надалі - Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Порядок повернення з державного бюджету коштів як помилково сплачених потребує дотримання певних умов та процедур.
Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку № 787 визначено, що подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Подання складає орган, який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання надається платником до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015, №1019) визначено, що Пенсійний фонд України здійснює контроль за справлянням (стягненням) до бюджету надходжень, що обліковуються за кодом доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна».
23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі - Постанова №866), відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок №1740, а саме: пункт 15-2 підпунктами "в" і "г", відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
"в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.".
Пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:
«Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Постанова №866 набрала чинності 26.09.2020.
З наведених вище нормативних положень Закону № 400/97-ВР та Порядку №1740 вбачається, що з 19.08.1999 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Починаючи з 26.09.2020, шляхом внесення змін до Порядку №1740, держава створила дієвий механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи перелічених документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу ПФУ визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови - відповідно оскаржити таке рішення до суду.
У даній справі, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.02.2025 №5004994379432 ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві приватної власності і зареєстрована на підставі договору купівлі-продажу квартири за №7996 від 10.12.2024.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що житла за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не зареєстровано, крім права власності на квартиру, при придбанні якої сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири згідно з копією платіжної інструкції №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
Доказів, які б стверджували протилежне та вказували на те, що позивачка придбавала житло до цього, тобто придбання вказаної квартири було здійснено ним не вперше, матеріали справи не містять.
Суд зауважує, що дійсно Постановою №866 внесено зміни до Порядку №1740, відповідно до яких нотаріусам надано право звільняти від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбаванні нерухомого майна, за умови надання особою підтверджуючих документів придбання житла вперше, про що зазначено вище.
Проте, якщо особа не вчинила відповідних дій щодо подання підтверджуючих документів придбання житла вперше при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна, це не свідчить про відсутність у неї права на повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу такого майна, якщо вказаний збір все ж був помилково нею сплачений.
На переконання суду, внесені Постановою № 866 зміни до Порядку № 1740 не позбавляють Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві обов'язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд доходить висновку, що позивач, придбавши зазначену вище квартиру, придбав житло вперше та має пільгу у вигляді звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладені вказаного вище договору купівлі-продажу квартири.
За таких обставин слід дійти висновку, що за даною операцією купівлі-продажу нерухомого майна позивача було безпідставно сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд звертає увагу, що матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна, а також та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору. Відповідачем протилежного не доведено.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну №787 від 03.09.2013 року повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до п.8, п.10 вищевказаного Порядку подання складає орган, який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 року по справі № 819/1730/17, від 20.03.2018 року по справі № 819/1249/17, від 28.11.2018 року по справі №813/1126/17 та від 14.11.2019 року по справі №819/442/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції №0.0.4056326446.1. від 10.12.2024 позивач перерахувала суму 12600,00 грн на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Харківській області.
З огляду на те, що позивачем було помилково сплачено до бюджету кошти в сумі 12600,00 грн, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області допустило протиправну бездіяльність, яка полягає у не оформленні подання про повернення сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 12600,00 грн., згідно з платіжною інструкцією №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
При цьому суд наголошує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, допущено протиправну бездіяльність, як пасивну форму поведінки у спірних правовідносинах.
З метою відновлення порушеного права, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 12600,00 грн., згідно з платіжною інструкцією №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення у повному обсязі з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги адвокатом за цією справою у розмірі - 10400,00 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді справи в суді, до суду подано копію договору про надання правничої допомоги від 10.02.2025, додаток №1 до Договору, акт наданих послуг від 10.04.2025 та рахунок фактуру №37 від 10.04.2025.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якій зокрема зазначив, що виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, можна зробити висновок, що вимога представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10400 грн. є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
У зв'язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений відповідачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11 серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
Так, дослідивши договір про надання правничої допомоги від 10.02.2025, суд встановив, що адвокат, Бірючинський Едуард Олександрович, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2114, видане на підставі Рішення Ради адвокатів Харківської області № 121 від 12.07.2017 року, (надалі Адвокат) з однієї сторони та ОСОБА_1 , (надалі Клієнт) з іншої сторони, уклали цей Договір (надалі - Договір).
Відповідно до п.4.1 та 4.2 Договору, на визначення розміру гонорару Адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару. Під поняттям правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату слід розуміти наступні дії з боку адвоката: підготовка до складання процесуальних документів, складання процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справ, проведення переговорів із протилежною стороною з метою обговорення умов укладання мирової угоди, відвідування слідчих дій, відвідування судових засідань. Гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього Договору.
Згідно з актом наданих послуг від 10.04.2025: складання адміністративного позову - 6000,00 грн; юридична консультація - 2400,00 грн; складання листа в ПФУ - 2400,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг 10800,00 (відповідно до акту наданих послуг від 10.04.2025 - 10400,00).
Розрахунок-фактура №37 від 10.04.2025 закріплює такі правничі послуги та їх вартість як: складання адміністративного позову - 6000,00 грн; юридична консультація - 2400,00 грн; складання листа в ПФУ - 240,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг 8640,00 (відповідно до розрахунку-фактури №37 від 10.04.2025 - 10400,00).
Довідка №10 від 10.04.2025 закріплює: "видана в тому, що згідно рахунку-фактури №37 від 10.04.2025 року адвокатом національної асоціації адвокатів України Бірючинський Едуард Олександрович, отримано від ОСОБА_1 гонорар у розмірі 10400,00 грн".
Суд наголошує увагу, що у документах, які були надані суду представником позивача для підтвердження витрат на правничу допомогу, а саме: у акті наданих послуг від 10.04.2025 та розрахунку-фактури №37 від 10.04.2025, містяться розбіжності у вартостях наданих послуг відповідно до їх загальної суми. Акцентуючи на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За обставин цієї справи суд, окрім вищенаведеного, також враховує, що визначений адвокатом розмір гонорару є непомірно завищеним щодо предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 4000,00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється на підставі пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022), 3-ої особи Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (код ЄДРПОУ 37874947, вул. Євгенія Єніна, буд. 18, м. Харків, 61166) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) щодо повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 12600,00 грн., згідно з платіжною інструкцією №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (вул. Євгенія Єніна, буд. 18, м. Харків, 61166. код ЄДРПОУ 37874947) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 12600,00 грн., згідно з платіжною інструкцією №0.0.4056326446.1 від 10.12.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн (чотири тисячі грн 00 коп)
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 листопада 2025 року.
Суддя Н.А. Полях