Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 листопада 2025 р. Справа № 520/22578/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Полях Н.А.,
суддів: Сліденка А.В.,
Лук'яненко М.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії з управління активами «Спагія» (код ЄДРПОУ 32947491, вул. Сумська, 26, кв. 13, м. Харків, 61057) до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (код ЄДРПОУ 37956207, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, м. Київ, 01010) про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 липня 2025р. про застосування заходів впливу контрольного характеру, якою до позивача застосований основний захід впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку капіталу, а саме діяльності з управління активами інституційних інвесторів серія АД № 034347 від 08.05.2012.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова Комісії є протиправною, оскільки прийнята без належного з'ясування обставин справи, без урахування принципу пропорційності між характером порушення та застосованим видом санкції. Позивач стверджує, що Комісія не обґрунтувала необхідність застосування найсуворішого заходу впливу припинення дії ліцензії, не навела мотивів, з яких неможливо було застосувати інші, менш обтяжливі санкції, передбачені чинним законодавством, зокрема штраф. На думку позивача, товариство не мало реальної можливості усунути виявлене порушення у зв'язку з дією форс-мажорних обставин та обмеженнями воєнного стану, що унеможливлювали проведення зборів учасників та здійснення корпоративних дій щодо продажу частки в статутному капіталі. Позивач також наголошує, що дії товариства не спричинили жодних негативних наслідків для учасників ринку, не порушили прав третіх осіб і не створили ризиків для стабільності фінансової системи. З урахуванням наведеного позивач вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що постанова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2025 є законною, обґрунтованою та прийнятою у межах повноважень, передбачених Законом України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків». Відповідач наголосив, що підставою для застосування заходу впливу стала невиконана вимога розпорядження Комісії від 04.04.2024 № 351-КУА/ПІФ про усунення порушення законодавства на ринках капіталу, а саме: непогодження набуття істотної участі у ТОВ «КУА “Спатія»» громадянином ОСОБА_1 у розмірі 20,8 % статутного капіталу товариства. Комісією встановлено, що позивач упродовж тривалого часу, попри неодноразові звернення та наданий строк для виконання розпорядження, не забезпечив погодження істотної участі або її відчуження, чим порушив вимоги частини шостої пункту 1 розділу ІІ Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринках капіталу. Відповідач зазначив, що Комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, визначених чинним законодавством, а також Порядком застосування заходів впливу контрольного характеру, затвердженим рішенням НКЦПФР від 30.05.2025 № 14/21/2358/К03. За невиконання розпорядження Комісія мала право прийняти рішення про припинення дії ліцензії позивача. Крім того, у відзиві підкреслено, що порушення з боку позивача є систематичними, починаючи з 2017 року до товариства неодноразово застосовувалися санкції за аналогічні порушення вимог законодавства, що враховано як обтяжуючу обставину. Відповідач також зазначив, що під час розгляду справи Комісією були дотримані всі процедурні вимоги, позивача належним чином повідомлено про дату і час засідання, надано можливість подати заперечення та інші документи, однак належних доказів усунення порушення товариством не подано. На думку відповідача, доводи позивача про відсутність можливості усунути порушення через форс-мажорні обставини не підтверджені жодними документальними доказами, а отже, не можуть бути підставою для уникнення відповідальності. Відповідач вважає, що застосований захід впливу відповідає характеру порушення, тривалості його вчинення, наявності попередніх санкцій та меті державного регулювання ринку капіталу. З огляду на це зазначив, що підстав для задоволення позову немає, а вимоги ТОВ «КУА “Спатія»» є безпідставними.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ТОВ «Компанія з управління активами “Спатія»» (код ЄДРПОУ 32947491) є професійним учасником ринку капіталу, має ліцензію на провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів серії АД № 034347, видану рішенням НКЦПФР від 26.04.2012 № 368, безстроково з 09.05.2012.
01.07.2021 НКЦПФР у відношенні позивача прийнято розпорядження № 105-ДП-КУА про усунення порушень, яким, зокрема, вимагалось привести структуру власності у відповідність до ліцензійних умов.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі № 917/839/21 було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «УФТ», відповідно до якої у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 набув корпоративні права у розмірі 99,878 % статутного капіталу ТОВ «КУА “Спатія»». Таким чином, набуття частки відбулося без наміру, тобто на підставі рішення суду.
Листом від 11.10.2021 ОСОБА_1 , діючи відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 394, повідомив Комісію про набуття частки без наміру та про намір її відчуження у строк до 31.07.2022.
Листом № 26 від 29.12.2021 (вх. № 68 від 04.01.2022) ТОВ «КУА “Спатія»» повідомило Комісію про зміни у складі учасників, надавши схему структури власності, з якої вбачається, що частка ОСОБА_1 зменшена до 20,8 %. 14.12.2021 відповідні зміни зареєстровано у Єдиному державному реєстрі.
Позивач неодноразово звертався до потенційних покупців частки для виконання обов'язку з її відчуження, однак, як зазначено у позовній заяві, через початок повномасштабних бойових дій у м. Харкові з лютого 2022 року, що підтверджується офіційними повідомленнями Торгово-промислової палати України, фактична реалізація цього наміру була унеможливлена у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин.
04.04.2024 уповноваженими особами НКЦПФР винесено розпорядження №351-КУА/ПІФ про усунення порушень законодавства на ринках капіталу, яким товариству визначено обов'язок до 04.07.2024 забезпечити прозорість структури власності та/або погодження набуття істотної участі або її відчуження, а також письмово поінформувати Комісію про виконання розпорядження.
09.04.2024 зазначене розпорядження направлено позивачу на офіційну електронну адресу та рекомендованим листом. 03.07.2024 позивач звернувся до НКЦПФР із клопотанням про продовження строку виконання розпорядження у зв'язку з дією обставин непереборної сили та неможливістю проведення зборів учасників. 08.07.2024 Комісія повідомила про відсутність підстав для продовження строку.
03.01.2025 позивачем подано до НКЦПФР оновлену довідку та схему структури власності, яка підтверджувала збереження тієї ж частки ОСОБА_1 - 20,8 %.
08.04.2025 Комісією винесено постанову про початок фіксації факту вчинення порушення та складено проект акта. 21.04.2025 позивач подав письмові заперечення до проекту акта, у яких зазначив, що набуття частки ОСОБА_1 відбулося без наміру, що підтверджується судовим рішенням, і що позивач не має правових механізмів впливу на учасників.
29.04.2025 НКЦПФР складено акт про вчинення порушення профільного законодавства, у якому запропоновано застосувати фінансову санкцію (штраф) у розмірі 144 925,00 грн та додатковий захід: зобов'язання усунути порушення.
24.07.2025 уповноваженими особами Комісії було прийнято оскаржувану постанову, якою замість запропонованого штрафу застосовано основний захід впливу у вигляді припинення дії ліцензії на провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів серії АД № 034347 від 08.05.2012, виданої згідно з рішенням Комісії № 368 від 26.04.2012, із необмеженим строком дії з 09.05.2012.
Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють їх, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відносини, що виникають у сфері здійснення державного регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків визначаються Законом України «Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків» від 30.10.1996 № 448/96-ВР (надалі - Закон № 448/96-ВР).
Так, згідно з припасами частини першої статті 2 Закону № 448/96-ВР передбачено, що державне регулювання та нагляд за діяльністю на ринках капіталу та організованих товарних ринках (далі - державне регулювання та нагляд) здійснюють Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) (далі - Комісія) та інші державні органи у межах повноважень, визначених законом.
За вимогами частини другої статті 2 Закону № 448/96-ВР визначено, що завдання Комісії щодо державного регулювання та нагляду полягає у забезпеченні:
1) розвитку ринків капіталу та організованих товарних ринків, їх справедливості, прозорості та ефективності;
2) захисту прав та інтересів інвесторів;
3) зменшення системних ризиків для функціонування ринків капіталу.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 7 Закону № 448/96-ВР визначено, що Комісія відповідно до покладених на неї завдань у випадках і в межах, встановлених законом, встановлює порядок видачі, зупинення, відновлення дії та припинення дії ліцензій, передбачених статтею 4 цього Закону, а також приймає акти щодо видачі, зупинення, відновлення дії та припинення дії таких ліцензій.
Приписами частини другої статті 37 Закону № 448/96-ВР передбачено, що Комісія за результатами здійснення нагляду, проведення інспекцій або розслідувань на ринках капіталу та організованих товарних ринках має право притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні профільного законодавства.
Частиною першою статті 49 Закону № 448/96-ВР визначено, що Комісія відповідно до вимог цього Закону з метою виконання завдань щодо державного регулювання та нагляду, передбачених частиною першою статті 2 цього Закону, у встановленому нею порядку може здійснювати заходи правозастосування, до яких належать коригувальні заходи, заходи раннього втручання та заходи впливу контрольного характеру.
Так, згідно частини четвертої статті 49 Закону № 448/96-ВР заходи впливу контрольного характеру здійснюються Комісією за вчинення порушень профільного законодавства з урахуванням обставин, визначених частиною двадцять третьою статті 37 цього Закону. Такими заходами, серед іншого, є:
1) публічне попередження;
2) застосування фінансової санкції (штрафу);
3) припинення дії ліцензії на провадження діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
У відповідності до приписів частин п'ятої та шостої статті 49 Закону № 448/96-ВР закріплено, що основними заходами впливу контрольного характеру є заходи, передбачені пунктами 1 і 2 частини четвертої цієї статті, а заходи впливу контрольного характеру, передбачені пунктами 3-6 та 18 частини четвертої цієї статті, можуть застосовуватися як основні або додаткові заходи впливу контрольного характеру.
Поряд з цим, відносини, що виникають під час вчинення правочинів щодо фінансових інструментів на ринках капіталу та під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу і організованих товарних ринках врегульовані Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» від 23.02.2006 № 3480-IV (надалі - Закон № 3480-IV).
Пунктом 14 частини першої статті 73 Закону № 3480-IV визначено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право припинити дію виданої ліцензії на провадження певного виду діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках у разі, якщо, зокрема професійний учасник ринків капіталу та організованих товарних ринків не виконав надіслане офіційним каналом зв'язку розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про усунення порушень законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки (зокрема щодо порушення ліцензійних умов).
Поряд з цим, за приписами підпункту 10 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 22.02.2024 №3585-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організаційних товарних ринків» та деяких інших актів України щодо вдосконалення державного регулювання на нагляду на ринках капіталу та організованих товарних ринках» визначено, що тимчасово, до 1 січня 2026 року, за невиконання або несвоєчасне виконання рішень, постанов та/або розпоряджень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, розпоряджень та/або постанов уповноважених осіб Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо усунення порушень законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки, у системі накопичувального пенсійного забезпечення, законодавства про акціонерні товариства, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може застосовувати до фізичних та юридичних осіб фінансові санкції (штрафи), а саме, у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що припинення дії ліцензії на провадження діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках є одним і заходів впливу контрольного характеру, який застосовується Комісією за вчинення порушень профільного законодавства, зокрема, за невиконання розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про усунення порушень законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки (зокрема щодо порушення ліцензійних умов). В той же час, тимчасово, до 1 січня 2026 року, за невиконання своїх розпоряджень, Комісія може застосувати фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто визначений альтернативний вид заходу контрольного характеру.
Як встановлено колегією суддів із матеріалів справи, 04.04.2024 відповідачем було винесене розпорядження № 351-КУА/ПІФ про усунення порушень законодавства на ринках капіталу та організованих товарних ринках.
Дане Розпорядження було винесене, зокрема, у зв'язку з порушенням вимог абзацу 4 пункту 10 глави 1 розділу II Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), що затверджені рішенням Комісії від 23.07.2013 №1281 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.09.2013 за №1576/24108 (чинні на дату вчинення правопорушення), (далі - Ліцензійні умови №1281), а саме, інформація щодо структури власності заявника (ліцензіата) є непрозорою і такою, що не відповідає вимогам Ліцензійних умов в частині недотримання вимог абзацу 3 пункту 10 глави 1 розділу II щодо непогодження власниками з істотною участю набуття істотної участі у професійному учаснику ринків капіталу ТОВ» КУА «СПАГІЯ».
13.05.2022, відповідно до рішення Комісії № 92 від 03.02.2022, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.2022 за № 465/37801, рішення Комісії від 23.07.2013 № 1281 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами)», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12.09.2013 за № 1576/24108 (із змінами) визнано таким, що втратило чинність, та затверджено Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів.
Як убачається з матеріалів справи, дана позиція відповідача ґрунтується на положеннях Рішення НКЦПФР № 394 від 13.03.2012 «Про затвердження Порядку погодження наміру набуття або збільшення особою істотної участі у професійному учаснику фондового ринку» (надалі - Порядок № 394), яке передбачає, що у разі наміру набуття істотної участі у розмірі 10, 25, 50 і 75 відсотків статутного капіталу, необхідно отримувати погодження НКЦПФР, а учасник позивача ОСОБА_1 володіє 20,80 % статутного капіталу позивача без отримання відповідного погодження.
Суд зазначає, що відповідно до п.9. розділу I Порядку № 394 особа, яка набула істотну участь у професійному учаснику фондового ринку без наміру, зокрема, у випадку рішення суду, має право подати до НКЦПФР пакет документів для отримання погодження або повідомлення про намір відчуження набутої без наміру частки.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 частку у розмірі 99,878% статутного капіталу набув саме без наміру на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 по справі № 917/839/21.
Так, вказаною ухвалою було задоволено спільну заяву про затвердження мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "УФТ" у справі №917/839/21 (вх. №21277 від 13.09.2021).
Враховуючи, що у ТОВ "УФТ" відсутні будь-які інші активи, майно чи грошові кошти у розмірі, достатньому для задоволення вимог ОСОБА_1 , відповідач протягом 30 (тридцяти) робочих днів від дати набрання чинності ухвали суду про затвердження даної мирової угоди, передає за відповідним нотаріальним Актом приймання-передачі у власність позивача корпоративні права в Статутному капіталі TOB КУА «Спагія», а саме: частку в Статутному капіталі TOB КУА «Спагія» (код ЄДРПОУ 32947491) у розмірі 99,878% (дев'яносто дев'ять цілих вісімсот сімдесят вісім тисячних відсотка) Статутного капіталу, що у номінальному грошовому виразі складає 8 190 000,00 грн. (вісім мільйонів сто дев'яносто тисяч гривень).
Сторони погодили, що ринкова та погоджена вартість вищезазначеної частки складає 1988100,00 грн. (один мільйон дев'ятсот вісімдесят вісім тисяч сто гривень), що повністю відповідає розміру вимог Позивача та сумі позову по даній справі.
Позивач відмовляється від позовних вимог до TOB «УФТ» щодо стягнення суми боргу у розмірі 1988100,00 грн. та судових витрат у розмірі 29821,50 грн.
Сторони підтверджують, що майнові та немайнові претензії та вимоги Позивача та Відповідача повністю врегульовано внаслідок вирішення сторонами спору на підставі даної мирової угоди.
Листом від 11.10.2021 ОСОБА_1 надав до Комісії, у відповідності до пункту 9 розділу I Порядку погодження наміру набуття або збільшення істотної участі у професійному учаснику фондового ринку, затвердженого рішенням Комісії від 13.03.2012 № 394, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2012 за № 635/20948 (із змінами), повідомлення про намір відчужити в строк до 31 липня 2022 року набуті без наміру корпоративні права (частку) в статутному капіталі професійного учасника ринків капіталу ТОВ «КУА «СПАГІЯ» (на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 14.09.2021 по справі 917/839/21 та Акту приймання - передачі від 06.10.2021).
Крім цього, Листом № 26 від 29.12.2021 (вх. № 68 від 04.1.2022) ТОВ «КУА «СПАГІЯ» повідомило про зміни у інформації про власників та пов'язаних осіб, надало схематичне зображення структури власності, відповідно до якої, зокрема, ОСОБА_1 зменшив частку у статутному капіталі ТОВ «КУА «СПАГІЯ» з 99,878 % до 20,8 % (державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема, зміна складу засновників (учасників) - 14.12.2021).
Позивач в адміністративному позові зазначив, що через перебування у м. Харкові, де зареєстровані позивач та ОСОБА_1 , з лютого 2022р. в зоні бойових дій, склалась несприятлива безпекова ситуація, що негативно вплинуло на можливість подальших дії щодо продажу частки. Внаслідок настання форс-мажорних обставин всі подальші дії по продажу частки ОСОБА_1 були призупинені.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 розділу І Порядку погодження наміру набуття або збільшення істотної участі у професійному учаснику фондового ринку, затвердженого рішенням НКЦПФР від 13.03.2012 № 394 (далі - Порядок № 394), заявником є особа, яка має намір набути або збільшити істотну участь, тобто саме третя особа, яка є потенційним власником частки у статутному капіталі професійного учасника, а не сам професійний учасник ринку капіталу.
Отже, обов'язок ініціювати та забезпечити процедуру погодження істотної участі покладено виключно на особу, яка таку участь набуває.
Крім того, згідно зі статтею 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства, а тому саме рішення учасників є обов'язковими для виконавчого органу товариства.
Позивач як юридична особа не наділений правом впливу на дії або бездіяльність учасників товариства, зокрема у частині відчуження або погодження належної учаснику частки.
З огляду на це, суд зазначає, що позивач не мав права самостійно здійснити дії з приведення структури власності до вимог регулятора без участі власників істотної частки. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач вчинив будь-які винні дії чи бездіяльність, спрямовані на свідоме порушення законодавства про ринок капіталу.
Оскаржуваною постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2025 застосовані заходи впливу контрольного характеру, якою за невиконання розпорядження про усунення порушень законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки, застосовано стосовно ТОВ КУА «СПАГІЯ» основний захід впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу, а саме: діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) серії АД № 034347 від 08.05.2012, виданої згідно з Рішенням Комісії № 368 від 26.04.2012, із необмеженим строком дії з 09.05.2012.
Виходячи з приведеного вище вбачається, що до позивача за не усунення порушень профільного законодавства застосовано найтяжчий вид впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії.
Водночас, із такими висновками відповідача колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Так, частиною дев'ятою статті 37 Закону № 448/96-ВР передбачено, що рішення, які у процесі проведення розгляду справи про правопорушення має право приймати уповноважений на розгляд справ, оформлюються постановами, розпорядженнями та іншими документами відповідно до порядку розгляду.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 37 Закону № 448/96-ВР під час проведення розгляду справи про правопорушення уповноважений (уповноважені) на розгляд справ виносить (виносять) постанови:
1) про зупинення проведення розгляду справи про правопорушення;
2) про відновлення проведення розгляду справи про правопорушення;
3) про завершення проведення розгляду справи про правопорушення;
4) про встановлення факту порушення профільного законодавства;
5) про застосування заходів впливу контрольного характеру;
6) про затвердження угоди про врегулювання або про відмову у затвердженні угоди про врегулювання;
7) інші постанови, визначені законодавством.
Постанова про застосування заходів впливу контрольного характеру виноситься у разі встановлення складу порушення профільного законодавства та за умови, що не закінчилися строки давності, визначені частиною двадцять першою цієї статті (частини двадцять друга статті 37 Закону № 448/96-ВР).
Частиною двадцять третьою статті 37 Закону № 448/96-ВР передбачено, що при визначенні заходів впливу контрольного характеру, які підлягають застосуванню за наслідками встановлення вчинення порушення профільного законодавства, уповноважений (уповноважені) на розгляд справ зобов'язаний (зобов'язані) взяти до уваги такі обставини:
1) тяжкість і тривалість порушення;
2) фінансовий стан порушника та прогнозовані наслідки для його фінансового стану, спричинені застосуванням до такого порушника фінансових санкцій (штрафів) за порушення профільного законодавства;
3) вигода (отриманий прибуток або збитки, яких вдалося уникнути), одержана порушником внаслідок вчинення порушення (якщо сума вигоди може бути визначена);
4) збитки третіх осіб, спричинені внаслідок вчинення порушення, якщо сума таких збитків може бути визначена;
5) інші порушення профільного законодавства, вчинені порушником протягом останніх 10 років, що передують дню винесення відповідної постанови;
6) умисність або необережність вчинення порушення;
7) співпраця порушника з Комісією;
8) заходи, вжиті порушником з метою запобігання повторному вчиненню порушення;
9) наслідки вчинення порушення для фінансової системи та/або системи організованих товарних ринків, зокрема виникнення системних ризиків для функціонування ринків капіталу внаслідок вчиненого порушення;
10) обставини, що відповідно до закону обтяжують відповідальність;
11) обставини, що пом'якшують відповідальність;
12) інші обставини, що мають значення для об'єктивного визначення заходів впливу контрольного характеру.
У разі якщо порушником профільного законодавства є фінансова установа, нагляд за діяльністю якої здійснює Національний банк України, уповноважений (уповноважені) на розгляд справ також повинен (повинні) брати до уваги інформацію, отриману від Національного банку України, щодо діяльності зазначеного суб'єкта, зокрема про його фінансовий стан та прогнозовані для його діяльності наслідки, спричинені застосуванням фінансових санкцій (штрафів) за порушення профільного законодавства.
За приписами частин двадцять шостої статті 37 Закону № 448/96-ВР постанови, передбачені пунктами 1-6 частини чотирнадцятої цієї статті (в тому числі і постанова про застосування заходів впливу контрольного характеру), повинні містити:
1) ідентифікаційні дані особи, щодо якої складено акт про правопорушення та/або з якою укладено угоду про врегулювання;
2) відповідні норми профільного законодавства, за порушення яких щодо особи складено акт про правопорушення та/або вчинення яких така особа визнала, уклавши угоду про врегулювання;
3) передбачені цією статтею підстави винесення постанови, обґрунтування та мотиви застосування таких підстав;
4) строки і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження;
5) порядок отримання копій постанови;
6) інші відомості, визначені порядком розгляду.
У разі винесення постанови, передбаченої пунктом 5 частини чотирнадцятої цієї статті, додатково зазначаються докази підтвердження вчинення порушення із зазначенням мотивів врахування доказів, що містяться у матеріалах справи, у разі неврахування окремих доказів - мотиви неврахування, а також заходи впливу контрольного характеру, призначені за кожне з порушень, що визнано доведеним, із зазначенням обставин, передбачених частиною двадцять третьою цієї статті, що були взяті до уваги при визначенні таких заходів впливу.
З аналізу приведених вище приписів вбачається, що постанова про застосування заходів впливу контрольного характеру має містити, в тому числі, обґрунтування та мотиви застосування відповідного заходу.
Натомість, як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови, вона не містить жодного обґрунтування чи мотивів за яких Комісією при визначення виду заходу впливу контрольного характеру взято до уваги обставини, зокрема: тяжкість і тривалість порушення; вигода (отриманий прибуток або збитки, яких вдалося уникнути), одержана порушником внаслідок вчинення порушення (якщо сума вигоди може бути визначена); збитки третіх осіб, спричинені внаслідок вчинення порушення, якщо сума таких збитків може бути визначена; інші порушення профільного законодавства, вчинені порушником протягом останніх 10 років, що передують дню винесення відповідної постанови; обставини, що відповідно до закону обтяжують відповідальність; обставини, що пом'якшують відповідальність; інші обставини, що мають значення для об'єктивного визначення заходів впливу контрольного характеру.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідачем не прийнято до уваги положень вищезазначених норм права та Комісією не наведено жодних аргументів щодо оцінки тяжкості порушення, його тривалості, наслідків для учасників ринку чи третіх осіб, наявності або відсутності умислу, співпраці позивача з регулятором, а також обставин, що пом'якшують відповідальність.
Суд зазначає, що відсутність у постанові відповідних мотивів свідчить про порушення вимог частини двадцять шостої статті 37 Закону № 448/96-ВР, яка прямо зобов'язує уповноважений орган зазначати у таких рішеннях підстави, докази та обґрунтування вибору конкретного заходу впливу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що зміст постанови не містить аналізу принципу пропорційності, який повинен бути застосований під час визначення виду санкції. Зокрема, не з'ясовано, чи відповідає припинення дії ліцензії тяжкості порушення та його можливим наслідкам, чи не створює воно надмірного втручання у господарську діяльність позивача і чи не порушує баланс між метою державного регулювання та правами суб'єкта господарювання.
Такі недоліки в оформленні та змісті постанови свідчать про її невідповідність критеріям обґрунтованості, вмотивованості та законності рішення суб?єкта владних повноважень, який повинен довести правомірність прийнятого рішення, у тому числі відповідність його положенням статті 37 Закону № 448/96-ВР. Невиконання цього обов'язку є підставою для визнання постанови протиправною.
Суд також звертає увагу на те, що у проекті Акта про вчинення порушення профільного законодавства від 08.04.2025 та у Акті про вчинення порушення профільного законодавства від 29.04.2025 уповноваженими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку було запропоновано застосувати основний захід впливу у вигляді фінансової санкції (штрафу) в сумі 144 925,00 грн та додатковий захід - зобов'язання усунути порушення.
Однак під час ухвалення оскаржуваної постанови від 24.07.2025 Комісія без будь-якого належного обґрунтування або пояснення причин зміни правової позиції відступила від попередніх висновків і застосувала до позивача більш суворий захід впливу - припинення дії ліцензії.
Відсутність у постанові мотивів такого перегляду свідчить про порушення принципів передбачуваності, послідовності та обґрунтованості діяльності суб'єкта владних повноважень, що є складовими принципу верховенства права. Суд зазначає, що зміна виду санкції з менш обтяжливої на більш сувору без належного правового та фактичного обґрунтування є необґрунтованим.
Між тим, за приписами підпункту 10 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 22.02.2024 №3585-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання ринків капіталу та організаційних товарних ринків» та деяких інших актів України щодо вдосконалення державного регулювання на нагляду на ринках капіталу та організованих товарних ринках» визначено, що тимчасово, до 1 січня 2026 року, за невиконання або несвоєчасне виконання рішень, постанов та/або розпоряджень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, розпоряджень та/або постанов уповноважених осіб Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо усунення порушень законодавства про ринки капіталу та організовані товарні ринки, у системі накопичувального пенсійного забезпечення, законодавства про акціонерні товариства, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може застосовувати до фізичних та юридичних осіб фінансові санкції (штрафи), а саме, у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто тимчасово, до 1 січня 2026 року, за невиконання своїх розпоряджень, Комісія може застосувати фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови був передбачений альтернативний вид заходу контрольного характеру за невиконання розпоряджень Комісії.
У свою чергу, припинення дії ліцензії (раніше - анулювання ліцензії) є найсуворішою санкцією, тобто є одним із крайніх заходів впливу. А отже, застосування такого заходу вимагає від суб'єкта владних повноважень належного обґрунтування щодо тяжкості вчиненого суб'єктом господарювання порушення та з'ясування усіх причин та умов, що зумовили його вчинення.
Застосування такого роду санкції як припинення дії ліцензії не є обов'язковим та визначається виключно за власним розсудом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, що свідчить вжиті у відповідних нормах законодавства слова «може», «має право».
Вибір санкції згідно з чинним законодавством є дискреційним повноваженням відповідача. Проте важливо наголосити, що дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Навіть у межах дискреційних повноважень суб'єкт владних повноважень при застосуванні санкцій має дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання, який полягає у відповідності (пропорційності) визначення міри покарання або величини штрафних санкцій за правопорушення ступеню тяжкості правопорушення.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі №120/18717/23 (постанова від 11.03.2025).
Тобто з приведеного вбачається, що в оскаржуваній постанові, хоча і міститься посилання на конкретні правові норми, які надають право Комісії припиняти дію ліцензії за виявлене правопорушення (зокрема вказівка на пункт чотирнадцять статті 73 Закону №3480-IV), проте взагалі не розкриті фактичні підстави та мотиви, що зумовили Комісію застосувати відносно позивача найсуворіший вид відповідальності у вигляді припинення дії ліцензії.
Таким чином, за приведених обставин суд доходить до висновку, що оскаржувана постанова не відповідає усім тим критеріям правомірності, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, яким має відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим дійшов до висновку, що така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву щодо обґрунтування підстав застосування до позивача припинення дії ліцензії на провадження діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках, як найтяжкого виду із заходів впливу контрольного характеру, оскільки в силу приписів статті 37 Закону № 448/96-ВР постанова про застосування заходів впливу контрольного характеру має містити, в тому числі, обґрунтування та мотиви застосування відповідного заходу, що відповідно відповідачем не було дотримано.
В той же час, посилання відповідача на дискреційність повноважень Комісії у питаннях застосування до професійних учасників на ринках капіталу та організованих товарних ринках, суд вважає безпідставними, адже у даній справі судом вирішалось питання про обґрунтованість та достатність правових підстав для застосування до позивача такого виду впливу контрольного характеру, як припинення дії ліцензії. В той же час, суд надаючи оцінку вказаним обставинам, досліджує межі дискреційних повноважень Комісії при прийнятті спірного рішення та вказує, що наявність дискреції не звільняє суб'єкта владних повноважень належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду даної справи судом не було вирішено питань, які віднесено до повноважень відповідача, зокрема, щодо застосування чи не застосування до позивача заходу впливу контрольного характеру припинення дії ліцензії. Напроти, за результатами розгляду даної справи адміністративним судом вирішувалось питання правомірності та обґрунтованість прийнятого рішення відповідачем щодо припинення дії ліцензії позивача.
Відтак, суд не приймає посилання відповідача щодо виключної дискреції та неможливості перегляду судом його рішень, оскільки такі доводи є такими, що унеможливлюють сам факт звернення особи з позовом до суб'єкта владних повноважень, що не узгоджується як з приписами КАС України так і з відповідними нормами Конституції України щодо судового контролю за діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим, суд зазначає, що частиною другою статті 6 та частиною першою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа №1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій ЄСПЛ підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» (C.G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, пункт 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr. Ukraine, заява №21722/11, пункт 170)).
За вказаних обставин, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача щодо застосування до позивача заходу впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії, виходячи з відсутності вмотивованого висновку для засновування найтяжчого із заходів впливу контрольного характеру.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Враховуючи встановлені у справі обставини та вищевикладене, суд доходить висновку про те, що оскаржувана постанова Комісії прийнята не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та діючими законами України, а тому наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 липня 2025 року про застосування заходів впливу контрольного характеру, якою до позивача застосований основний захід впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку капіталу, а саме діяльності з управління активами інституційних інвесторів серія АД № 034347 від 08.05.2012.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії з управління активами «Спагія» (код ЄДРПОУ 32947491, вул.Сумська, 26, кв. 13, м. Харків, 61057) до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (код ЄДРПОУ 37956207, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, м. Київ, 01010) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 липня 2025 р. про застосування заходів впливу контрольного характеру, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії з управління активами «Спагія» застосований основний захід впливу контрольного характеру у вигляді припинення дії ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку капіталу, а саме діяльності з управління активами інституційних інвесторів серія АД № 034347 від 08.05.2012.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (код ЄДРПОУ 37956207, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, м. Київ, 01010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії з управління активами «Спагія» (код ЄДРПОУ 32947491, вул. Сумська, 26, кв. 13, м. Харків, 61057) суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий Н.А. Полях
Судді А.В. Сліденко
М.О. Лук'яненко