Справа № 420/28297/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 повного грошового забезпечення за липень-серпень 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити належне ОСОБА_1 повне грошове забезпечення за липень-серпень 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2022 року військовослужбовець ОСОБА_1 самовільно не залишав військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується рішенням Біляївського районного суду Одеської області по справі №496/4426/22 ( суддя Буран В.М.), 27.07.2022 року військовослужбовець ОСОБА_1 також самовільно не залишав військову частину НОМЕР_1 , оскільки відсутнє рішення суду яким би підтверджувався склад такого правопорушення, а за результатами службового розслідування (наказ № 106 від 23.08.2022 року) встановлено, що головний сержант ОСОБА_2 був відсутній з поважних причин, оскільки був направлений на консультацію до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. Тому у даних конкретних випадках у командування військової частини НОМЕР_1 були відсутні законні підстави призупиняти чи/або утримувати виплату грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 за липень (серпень) 2022 року. Дії командування військової частини НОМЕР_1 призвели не тільки до матеріальних збитків військовослужбовця, а нанесли йому значної моральної школи, оскільки за наявності у військового ОСОБА_1 серйозного захворювання, що призвело до тривалого лікування, безпідставні звинувачення військового у порушеннях порядку несення військової служби та невиплата грошового забезпечення, на яке ОСОБА_1 заслуговував та на яке розраховував, призвели до розвитку тривожності, відсутності впевненості у завтрашньому дні, що підтверджується Короткою випискою з історії хвороби ОСОБА_1 від 02.06.2025 року.
Ухвалою від 28.08.2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що згідно п. 9.4 Окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 року щодо врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та п. 15 «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженого Наказом Міністра Оборони України № 260 від 07.06.2018 року, військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину, місце служби або дезертирували, не включати до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень - за місяць в якому здійснено таке порушення. Враховуючи, що факт самовільного залишення місця служби та військової частини НОМЕР_1 встановлено службовим розслідуванням та наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 106 від 23.08.2022 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани, відповідно позивачу правомірно не було виплачено додаткову винагороду за серпень 2022 року.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу у військовій частини НОМЕР_1 за мобілізацією з 24.02.2022 року.
23.08.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 106, яким за порушення вимог ст. 11, 15 та 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, за порушення ч. 4 ст. 172-11 КУпАП «Самовільне залишення військової частини або місця служби» та особисту недисциплінованість начальника складу автомобільних матеріалів роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та визначено вид дисциплінарного стягнення - сувора догана.
Листом від 01.11.2022 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено, що за результатами службового розслідування за самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (сувора догана, наказ № 106 від 23.08.2022). Таким чином, відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України № 260 та рішення Міністра оборони України № 912/з головному сержанту ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення у вересні 2022 року за серпень 2022 року у сумі 7324,39 грн. враховуючи притягнення до відповідальності.
Не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати повного грошового забезпечення за липень-серпень 2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Згідно п. 2, 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Пунктом 5 розділу XVI Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Пунктом 2-1 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згідно окремого доручення Міністера оборони України від № 912/з29 від 23.06.2022 року, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн. та 30000 грн. не включати військовослужбовців, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира; у разі вчинення інших дій (бездіяльності), які мають ознаки адміністративного або кримінального правопорушення - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.
Судом встановлено, що наказом № 106 від 23.08.2022 року головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та визначено вид дисциплінарного стягнення - сувора догана.
В наказі зазначено, що результатами службового розслідування встановлено, що головний сержант ОСОБА_1 , грубо порушуючи під час дії воєнного стану встановлений Статутом ЗСУ порядок проходження військової служби, був відсутній на службі 25 липня 2022 року з 09 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв.
Тобто, наказом № 106 від 23.08.2022 року встановлено вину ОСОБА_1 в частині самовільного залишення військової частини, а тому з урахуванням вищевикладених приписів законодавства України у Військової частини НОМЕР_1 були відсутні підстави для виплати позивачу грошового забезпечення в повному обсязі.
Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на постанову Біляївського районного суду Одеської області, оскільки вказаною постановою встановлено лише відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, згідно ст. 172-11 КУпАП, а не дисциплінарного проступку.
При цьому, будь-яких доказів на підтвердження того, що наказ № 106 від 23.08.2022 року оскаржений та в подальшому був скасований суду не надано.
За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити належне ОСОБА_1 повне грошове забезпечення за липень-серпень 2022 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. ст. 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.
.