Справа № 420/25667/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання дій протиправними та скасування рішення,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 21.02.2024 про заборону в'їзду в Україну №64 № 51011101000 3077 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Вірменії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому не було надано жодного обґрунтування причин заборони, не було вручено копії відповідного рішення, а також не було забезпечено реалізацію права на оскарження.
В оскаржуваному Рішенні зазначено, що 18.03.24р. ГУ ДМС в Одеській області відповідно до абз.1 ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.11 №3773-VI було прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Вірменії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.30 Закону, іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Проте відсутні матеріали, які б підтверджували протиправну поведінку позивача.
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову зазначивши, що рішення про заборону в'їзду стосовно громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка в свою чергу є імперативною та не передбачає виключень, а не статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яка передбачає обов'язкове посилання на статтю 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і стосується інших підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
20.12.2023 під час проведення оперативно-профілактичних заходів з виявлення нелегальних мігрантів працівниками ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул. Армійська, буд.12, м. Одеса, виявлено особу, яка назвався громадянином Вірменії ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та запрошено останню за адресою: АДРЕСА_2 .
20.12.2023 о 19.00 годині, громадянина Вірменії ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримано відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії МОД № 000239 відповідно до ч.2 ст.263 КУпАП з метою встановлення особи та/або з'ясування обставин правопорушення.
В результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його слів прибув на територію України у 1998 році, місце перетину кордону не пам'ятає. Позивач порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Під час виявлення паспортний документ громадянки Республіки Вірменія для виїзду за кордон у особи відсутній.
Відповідно до перевірки по електронним базам даних ДМС України (ЄІАС УМП та міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система «Аркан-ДМС») будь-які відомості стосовно ОСОБА_8 не виявлені, тобто, за обліками електронних баз даних ДМС України, громадянин Вірменії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідками на тимчасове та постійне проживання в Україні не значиться, паспортом громадянина України не документований. ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. Під час виявлення паспортний документ громадянки Республіки Вірменія для виїзду за кордон у ОСОБА_8 відсутній.
Співробітниками відділу міграційного контролю Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 20.12.2023 затримано громадянина Вірменії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до протоколу про адміністративне затримання серії МОД № 000239.
На підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, громадянина Вірменії ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».
20.12.2023 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), стосовно громадянина Вірменії ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 010690 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 20.12.2023 серії ПН МОД № 010793 позивач була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень.
За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянином Вірменії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , добровільно адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень не сплачено, що підтверджується відсутністю банківської квитанції в особовій справі останнього.
20.12.2024 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 30 про примусове видворення з України громадянина Вірменії ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
22.12.2024 ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом про затримання громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 20.06.2024 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2023 по справі № 522/24218/23 позов ГУ ДМС в Одеській області до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Республіки Вірменії, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - задоволено.
Затримано громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 20.06.2024 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Під час проведення процедури ідентифікації особи від громадянки Вірменії ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надійшло свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 15.09.1987 р.н., відповідно до якого зазначено наступні установчі дані: ОСОБА_10 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, під час виявлення позивач зазначив неправдиві дані про себе.
03.01.2024 ГУ ДМС в Одеській області було прийнято протокол уточнення персональних даних відповідно до якого вірними установчими даними позивача є: ОСОБА_10 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1
12.02.2024 позивача було документовано сертифікатом на повернення № 00489612 терміном дії з 12.02.2024 по 13.03.2024.
22.02.2024 ГУ ДМС в Одеській області виконано рішення від 20.12.2023 № 30 та примусово видворено з України громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За інформацією з системи Аркан громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишив територію України 22.02.2024.
21.02.2024 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 5101110100013077 про заборону громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_11 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , в'їзду на територію України терміном на 5 (п'ять) років. Строк здійснення контролю з 21.02.2024 до 21.02.2029.
Зазначене рішення від 21.02.2024 № 5101110100013077 обґрунтоване наявністю рішення ГУ ДМС в Одеській області від 20.12.2023 № 30 про примусове видворення з України позивача.
Рішенням від 20.02.2023 № 30 про примусове видворення з України, позивач не оскаржував у судовому порядку.
Вважаючи рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 21.02.2024 про заборону в'їзду в Україну №64 № 51011101000 3077 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Вірменії протиправним позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно п.3 ч.1 ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;
Згідно ч.1 ст.288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
В той же час частинами 1 та 5 ст.21 КАС України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Відповідно до ч.3 ст.21 КАС України якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
Враховуючи об'єднання в позовній заяві вимоги про скасування рішення про примусове видворення та про скасування рішення про заборону в'їзду в Україну, дана справа підсудна окружному адміністративному суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Приписами ст.33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Ці права також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Приписи частин 1-3 ст.3 Закону №3773-VІ, які кореспондують положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Так, ч. 16 вищевказаної статті Закону № 3773-VI визначає, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Стаття 30 Закону № 3773-VI передбачає, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього. Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства/(ч.5 ст. 30 Закону).
Відповідно до ст.31 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців і осіб без громадянства, затверджена наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, СБУ 23.04.2012 № 353/271/150, передбачає. що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення (п.4). Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п.5).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не є громадянкою України, не подавав документи для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, перебуває в Україні понад встановлений законодавством термін. У зв'язку із його нелегальним становищем, а саме проживанням в Україні без документів, які дають право на проживання (ураховуючи відсутність посвідки на тимчасове проживання), стосовно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", 10) іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом; 14) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
За змістом ч.3 ст.5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Статтею 17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону (ст. 23 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
Отже, передумовою для прийняття рішення про примусове видворення, в контексті конкретної ситуації, є доведеність вчинення позивачкою дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. У даному випадку судом не встановлено наявності поважних причин перебування позивачки на території України понад встановлений законодавством термін та без належних документів. Позивачка не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що вона підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" відсутні. Чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність чоловіка - громадянина України не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
Порушений позивачем законодавчо установлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового видворення, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу (з 1998 року), не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового видворення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя.
Положення ст.13 Закону № 3773-VI установлюють підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, відповідно до частини першої якої в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (ч.2 ст.13 Закону № 3773-VI).
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України № 3773-VІ рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється визначений Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 17.12.2013 № 1235 (далі Інструкція №1235).
Відповідно до п.3 Інструкції № 1235 рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абз.2, 3, 7 ч.1 ст.13 Закону № 3773-VI.
За змістом п.4 Інструкції №1235, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою: а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій; б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності; в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження; г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку; ґ) органів охорони здоров'я - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Суд зазначає, що підставою прийняття оскаржуваного рішення №402 від 14.12.2023 про заборону позивачці в'їзду в Україну строком на 5 років стало те, що відносно позивачки було прийнято рішення про її примусове видворення внаслідок порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у розумінні Закону № 3773-VI, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин. Отже, рішення про заборону в'їзду в Україну є похідним від рішення про примусове видворення з України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102, на території України введено воєнний стан строком на 30 діб та у подальшому його продовжено і по час розгляду справи в суді.
Згідно з пунктами 6, 23 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства.
Ураховуючи всі встановлені судом обставини та з огляду на наведені положення чинного законодавства України суд дійшов висновку, що рішення про заборону в'їзду в Україну прийняте відповідачем в межах своїх повноважень, у спосіб встановлений законом, рішення є законним, мотивованим та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню і відповідно підстав для задоволення позовних вимог в цій частині не вбачається. Наведені позивачем обставини не можуть слугувати підставою для порушення міграційного законодавства.
Щодо тверджень позивача стосовно ускладнень у виїзді за межі України, які пов'язані із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України і введенням воєнного стану суд зазначає, що вказане твердження невілюється загальновідомим фактом чисельного виїзду українців та осіб інших національностей, які проживали на території України, закордон з огляду на активні бойові дії. Вказаний довід не є таким, що слугує належним обґрунтуванням перебування ОСОБА_12 на території України у строк понад 180 днів з моменту в'їзду в Україну у 1998 році.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 07.02.2023 по справі № 522/7918/22.
Суд вважає необґрунтованими доводи представника позивача адвоката Реви С.Л. на не вручення копії відповідного рішення про заборону в'їзду в Україну та не забезпечення реалізації права на оскарження, оскільки ані Законом, ані постановою КМУ № 280 не передбачено обов'язку міграційного органу повідомляти особу про прийняте рішення.
Порядок № 1235 на який посилається представник позивача, також не передбачає обов'язку міграційного органу повідомляти особу про прийняте рішення про заборону в'їзду в Україну.
Посилання представника позивача на відсутність документів, які б підтверджували протиправну поведінку позивача є необґрунтованими оскільки відповідних посилань на такі обставини під час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не зазначалось.
Суд зазначає, що ГУ ДМС в Одеській області не приймало рішення про заборону позивачу в'їзду в Україну у зв'язку з тим, що його дії становлять загрозу національній безпеці чи з інших підстав передбачених ст.. 13 Закону.
Більш того суд враховує, що під час проведення процедури ідентифікації особи від громадянки Вірменії ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надійшло свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 15.09.1987 р.н., відповідно до якого зазначено наступні установчі дані: ОСОБА_10 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, під час виявлення позивач зазначив неправдиві дані про себе, чим допустив протиправну поведінку, порушивши норми чинного законодавства.
Враховуючи викладене, доводи ОСОБА_1 ґрунтуються лише на усних твердженнях позивача, однак не підтверджуються жодними належними чи допустимими доказами.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як зазначено ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.90 КАС України).
Позивач під час розгляду справи по суті, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість дій щодо відмови позивачу у скасуванні заборони в'їзду в України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання дій протиправними та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.