Справа № 420/29872/25
20 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (а/с 621, м.Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 42348993) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі в якому позивач просить суд:
визнати дії відповідача протиправними, щодо відмови в наданні інформації у відповіді на запит (надісланий 25.02.2025 р.), на який надійшла відповідь ТУ ДБР у м. Мелітополі № 54ПI-25/мл/17-11-59/25 від 05.03.2025, та зобов'язати відповідача надати усю запитувану інформацію у відповідь на запит (надісланий: 25.02.2025 р., реєстраційний номер запиту в ТУ ДБР у м. Мелітополі: вх. № 54ПІ-25/мл від 26.02.2025 р.).
В обґрунтування позовних вимог та зазначено, що 25 лютого 2025 року позивачем надіслано запит на публічну інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі. 05 березня 2025 року надійшла відповідь на запит в якій відмовлено у наданні запитуваної інформації. Позивач вважає, що кількість осіб, які служать в певному органі влади - апріорі не може бути "службовою інформацією". В Законі України "Про доступ до публічної інформації" є чітке визначення, що може належати до службової інформації, яке і близько не підходить до "кількості осіб, які служать в певному органі влади". Тому що будь-яка публічна інформація обмежується в доступі виключно відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". У відповіді не було дотримано вимог Закону щодо "трискладового тесту" (щодо обмеження інформації відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону), ані вмотивованої підстави відмови. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови в наданні інформації у відповіді на запит, надісланий 25.02.2025 р. протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 263 КАС України.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що в даному випадку, обмеження доступу до відомостей щодо чисельності осіб, проходять службу (працює), відповідає інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку та має на меті попередження настання будь-яких негативних наслідків для таких інтересів. Неконтрольоване розголошення вищенаведених відомостей може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку. Отже, зазначена вище потенційна шкода від неконтрольованого розголошення або публікації запитуваної інформації, безумовно переважає суспільний інтерес в її отриманні, тому обмеження права, передбаченого статтею 34 Конституції України у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, є цілком виправданим. Відтак ТУ ДБР у м. Мелітополі при опрацюванні запиту на публічну інформацію від 26.02.2025 та направлені відповіді на цей запит діяло у порядку та у спосіб передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Хмельницькому із запитом на отримання публічної інформації у якому просив надати інформацію щодо того, скільки загалом осіб служить (працює) в ТУ ДБР у м. Мелітополі. Разом із відповіддю на цей запит, також просив надати копію цього запиту.
Вказаний запит ТУ ДБР у м. Хмельницькому направлено листом від 26.02.2025 року за № MO-49/14-06-13902/2025 за належністю до ТУ ДБР у м. Мелітополі разом із копією запиту.
ТУ ДБР у м.Мелітополі на запит надано відповідь від 05.03.2025 за №411-25/мл/17-11-59/25 якою відмовлено у наданні запитуваної інформації, керуючись статтями 6, 9 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI та пунктом 1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затверджений наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 (із змінами та доповненнями). Зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду в порядку передбаченому статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Приписами ст. 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік суб'єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації якими є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).
Згідно з ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Приписами ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 23.12.2020 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 року за № 52/35674, затверджено «Звід відомостей, що становлять державну таємницю».
Відповідно до п.4.1.11 та 4.1.18 Відомості про штат, функціональні обов'язки ГУР, ДБР, ДПС, СБ, СЗР, УДО та Відомості про штат, фактичну укомплектованість за штатом ДБР, ДПС, ДССЗЗІ, СБ, СЗР, УДО відносяться до відомостей, що становлять державну таємницю.
Суд встановив, що відповідач надав відповідь на запит, якою відмовив у наданні інформації, керуючись статтями 6, 9 та 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI та пунктом 1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затверджений наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 (із змінами та доповненнями).
Наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 року №435 затверджено Інструкцію про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію у центральному апарат та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань (надалі - Інструкція №435).
Згідно із п.2 Інструкції №435 в органі ДБР утворюються та постійно діють комісії з питань роботи із службовою інформацією. Положення про комісії та їх склад затверджуються відповідними наказами органу ДБР.
Перелік відомостей, що становить службову інформацію у Державному бюро розслідувань, складається у порядку, визначеному пунктом четвертим Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 736 (далі - Інструкції № 736), затверджується наказом Державного бюро розслідувань та оприлюднюється на офіційному вебсайті ДБР.
Рішенням Комісії з питань роботи із службовою інформацією Державного бюро розслідувань формується та передається на затвердження Директору ДБР Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.
Згідно із п.1.8. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР від 29.06.2021 року №373, до складу таких відомостей віднесено відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу ДБР, штатний розпис.
З урахуванням вищенаведеного, суд констатує, що відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом підрозділу органу ДБР, штатний розпис, віднесено відповідачем до службової інформації.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.10 Закону України «Про державну таємницю» віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його вчасною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян. Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.
Звід відомостей, що становлять державну таємницю, формує Служба безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць. Зазначений Звід та зміни до нього набирають чинності з моменту опублікування в офіційних виданнях України (ч.ч.1,2 ст.12 ЗУ «Про державну таємницю»).
Наказом Центрального управління Служби безпеки України від 23.12.2020 року №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 за №52/35674 (зі змінами), затверджено Звід відомостей, що становлять державну таємницю; наказ опубліковано в Офіційному віснику України від 29.01.2021року - 2021 р., №7.
Відповідно до ст.4.1.1 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом Державного бюро розслідувань становлять державну таємницю.
Суд погоджується, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом (службова) згідно п.1.8 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373.
Крім того, суд зазначає, що станом на час звернення позивача із запитом та станом на час вирішення спору судом наказ Центрального управління Служби безпеки України від 23.12.2020 року № 383 є чинним, у зв'язку із чим відповідач правомірно, надаючи відповідь на запит ОСОБА_1 , відмовив у наданні запитуваної інформації.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 6 Законом України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації має здійснюватися при дотриманні сукупності наступних вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжується і на даний час.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, зокрема статті 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63.
З аналізу наведеного виходить, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України.
Таким чином, право на доступ до інформації, встановлене ст. 34 Конституції України, може бути обмежене у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.12.2022 по справі №580/2869/22.
У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що конституційні права громадян, які не охоплені статтею 64 Конституції України, можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Ухвалюючи зазначену постанову, Верховний Суд, з огляду на запровадження в Україні воєнного стану, звернув увагу на деякі аспекти міжнародних та національних гарантій захисту прав людини і громадянина.
Так, відповідно до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (1951 року, Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) «Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації» під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6 (право на життя), 7 (заборона катування), 8 (заборона рабства), 11 (заборона позбавлений волі на тій лише підставі, що особа не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання), 15 (заборона зворотної дії в часі закону, який визначає кримінальну відповідальність), 16 (право на невідчужувану правосуб'єктність) і 18 (свобода думки та совісті).
Відповідно до пункту 13 Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів», прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 15 грудня 2004 року (Recommendation REC(2004)10 of the Committee of Ministers to member States concerning the protection of the human rights and dignity of persons with mental disorder and its Explanatory Memorandum (Adopted by the Committee of Ministers on 22 September 2004 at the 896th meeting of the Ministers' Deputies)) держави можуть встановлювати деякі виключення з поняття адміністративних актів, які повинні бути закріплені законодавчо, зокрема, стосовно актів, пов'язаних зі сферою міжнародних відносин та забезпечення національної безпеки.
Також Верховним Судом зазначено, що підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, оскільки відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
При цьому, Суд дійшов висновку, що обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовими, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюються, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права.
Так, згідно зі ст. 17 Конституції України забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони визначає Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі Закон № 1932-XII).
Статтею 2 Закону № 1932-XII встановлено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону № 1932-XII у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
Згідно зі ст. 12 Закону № 1932-XII участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Положеннями ч. 3 ст. 12 Закону № 1932-XII встановлено, що інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та відповідні правоохоронні органи, зокрема: забезпечують здійснення відповідних заходів щодо підготовки території України до оборони; беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони та руху опору, сприяють забезпеченню правового режиму воєнного стану; розробляють та застосовують військові стандарти в межах своїх повноважень; залучаються відповідно до закону до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, збройних конфліктів чи терористичних актів, проведення відновлювальних робіт, надання гуманітарної допомоги цивільному населенню.
При цьому, згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі Закон № 794-VIII) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.
Таким чином, Державного бюро розслідувань є правоохоронним органом, завданням якого є, зокрема, запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів) та який відповідно до законодавства забезпечує здійснення відповідних заходів щодо підготовки та забезпечення оборони території України.
Як встановлено судом, позивач просить надати інформацію щодо того, скільки загалом осіб служить (працює) в ТУ ДБР у м. Мелітополі.
При цьому, беручи до уваги статус ДБР, як правоохоронного органу, специфіку завдань, які вирішує ДБР, особливий характер служби в ДБР, умови правового захисту працівників ДБР, обмеження доступу до таких відомостей відповідає правомірному інтересу держави Україна щодо запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням.
В даному випадку, обмеження доступу до документів з відомостями штатну чисельність на переконання суду, відповідає інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку та має на меті попередження настання будь-яких негативних наслідків для таких інтересів.
При цьому, суд вважає, що неконтрольоване розголошення відомостей та документів про штатну чисельність Державного бюро розслідувань може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.
В свою чергу, зазначена вище потенційна шкода від неконтрольованого розголошення або публікації запитуваних документів, на переконання суду, безумовно переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Разом з цим, як встановлено судом, позивач бажає отримати публічну інформацію, при цьому не мотивуючи в чому полягає її суспільний інтерес.
Суспільний інтерес - інтерес суспільства або усередненого («репрезентативного») представника цієї спільноти, пов'язаного із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.
Термін має широке поширення в контексті протиставлення громадських і особистих інтересів. При цьому передбачається, що громадські інтереси не можуть бути зведені до інтересів окремих індивідів. Держава є тим органом, який функціонує в суспільстві для формулювання і захисту громадських інтересів. Неурядові організації займаються захистом громадських інтересів за допомогою правових інструментів: обговорення найважливіших законодавчих актів, вироблення державної політики в різних областях, які зачіпають інтереси суспільства, проведення моніторингу й інших досліджень, необхідних для здійснення оптимальних реформ, зміни законодавства за допомогою звернення до Конституційного суду та міжнародних органів із захисту прав людини.
Преамбула Закону України "Про доступ до публічної інформації" вказує, що цей закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні її розпорядників, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Законодавець недарма розділив приватне право на інформацію та право на інформацію суспільства як широкого кола суб'єктів правовідносин. Дійсно, Закон України "Про доступ до публічної інформації" містить механізми реалізації конституційного права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
І таке приватне право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігти заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 лютого 2015 року у справі «Гусева проти Болгарії» (Guseva v. Bulgaria), заява № 6987/07, пункти 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі «Гіллберг проти Швеції» (Gillberg v. Sweden), заява № 41723/06, пункт 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу в наданні інформації на запит є формою втручання в право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
За усталеною практикою ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції втручання у права заявника становитиме порушення Конвенції, якщо не відповідатиме вимогам пункту 2 статті 10. Тому варто визначити, чи було це втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно одну або декілька законних цілей, визначених у цьому пункті, та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей (див. рішення ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі «Кенеді проти Угорщини», заява № 31475/05, пункт 43).
Крок за кроком у своїх наступних рішеннях Суд, дотримуючись викладеного вище стандарту, намагався розширити захист статті 10 Конвенції і на сферу доступу до публічної інформації.
Остаточно відповідь на запитання, у яких випадках Суд захищатиме право на доступ до публічної інформації, було надано у 2016 році, коли Велика Палата Європейського суду з прав людини винесла рішення у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» ("Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary"). У ньому Суд узагальнив свою практику у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів:
- мета запитувача. Потрібно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Водночас, в тексті позовної заяви відсутнє будь-яке обґрунтування мети запитувача ( ОСОБА_1 ), інформації щодо його функції зі сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань, чи існує така дискусія в публічному просторі. В матеріалах справи відсутні відомості щодо ролі запитувача ОСОБА_1 ), чи пов'язана його діяльність з питаннями, що становлять публічний інтерес.
Таким чином, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі (а/с 621, м.Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 42348993) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано суддею 20.11.2025 року.
Суддя Д.К. Василяка
.