20 листопада 2025 рокусправа № 380/7076/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» (вул. Львівська, буд. 2, офіс 101, с. Гостинцеве, Мостиський р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 40557114) до Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» до Львівської митниці, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). Цей показник заявлено у митній декларації. На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу документи, що відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України. Вказані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. Відтак, відсутні підстави для коригування митної вартості. Зауважує, що відповідач витребував абсолютно усі можливі документи, визначені ч.3 ст.53 Митного кодексу України та не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в недостовірності наданої інформації. Натомість відповідач прийняв оскаржувані рішення у зв'язку із неподанням декларантом всіх витребуваних у нього документів. З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 15.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відомості щодо числових значень складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 МК України.
У зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК України, Львівська митниця правомірно не визнала заявлену митну вартість.
У рішеннях наведена вичерпна інформація щодо джерел інформації для визначення митної вартості та здійснених коригувань, що відповідає вимогам нормативних документів.
Вважає, що у митного органу на час проведення митного оформлення імпортованого позивачем товару були наявні обґрунтовані сумніви у правильності визначення декларантом митної вартості товару, у зв'язку з чим митний орган витребував додаткові документи. Просить відмовити в задоволенні позову.
Представник позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
1. 14.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сікер» (покупець) та компанією BAZHOU YOYO INTERNATIONAL TRADE CO., LTD (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №TNZ2303140, відповідно до якого продавець продає, а Покупець купує в асортименті товар.
1.1. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ2405011 від 22.11.2024 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю товару 8747,55 дол. США.
З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію № 25UA209170019004U1 від 06.03.2025 із визначенням митної вартості товару за першим методом - за ціною договору.
Разом з митною декларацією позивач надав контролюючому органу такі документи (гр. 44 МД): зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ 2303140 від 14.03.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 22.03.2023; рахунок-проформа №TNZ 2405011 від 14.05.2024; рахунок-фактура (інвойс) №TNZ 2405011 від 22.11.2024; пакувальний лист б/н від 22.11.2024; коносамент №NTSN11240286 від 30.11.2024; автотранспортна накладна № 3568 від 04.03.2025; банківський платіжний документ №1081 від 01.05.2024; банківський платіжний документ №1084 від 01.05.2024; банківський платіжний документ №1107 від 15.05.2024; банківський платіжний документ №1377 від 09.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №021 від 04.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №n2105-ict від 26.02.2025; прайс-лист від 14.05.2025; інформація інтернет видань від 06.03.2025; заявка-замовлення на перевезення №021 від 04.03.2025; договір (контракт) про перевезення № S/2023 від 24.10.2022; митна декларація країни відправлення №021720240000305141 від 25.11.2024.
У ході опрацювання наданих декларантом документів, митний орган зробив висновок, що такі не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв'язку з чим запропонував декларанту надати додаткові документи.
Декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: прайс-лист; інтернет пропозиція.
За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025.
Відповідно до графи 33 вказаного рішення, митним органом встановлено наступні розбіжності:
- відповідно до п 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано; також iз наданих до митного оформлення документів не вбачається, що таке замовлення існувало, так як відсутнє будь-яке посилання на таке;
- п. 10 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи що такий укладено понад 1 рік назад;
- п. 1.1 контракту передбачається, що у порядку та на умовах визначених цим Контрактом Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною Контракту. А згідно п. 1.3. Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару УЗГОДЖУЄТЬСЯ Сторонами на кожну партією та визначається у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. Враховуючи вищевикладене, інвойс та проформа інвойс уточнює та більш детально розкриває зміст договірних умов, тобто такими документами погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такі є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатками до такого Контракту. Зa даних умов, фактом узгодження сторонами усіх істотних умов конкретної партії товару, зокрема, кількості та ціни, є підписання сторонами проформи інвойсу, який в подальшому становитиме невід'ємну частину контракту, що відповідає умовам контракту. Надана до митного оформлення копія проформи інвойс № TNZ2405011 від 14.05.2024 підписана лише стороною Продавця та не містить підпису Покупця, хоч і містить виділене порожнє місце для підпису із зазначенням реквізитів останнього. За даних обставин така проформа інвойс не вважається підписаною, а відтак такою що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, тобто узгоджує істотні умови конкретної партії товару, а відтак не являється документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, наявність таких обставин не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, з огляду на те, що відсутні відомості про узгоджену кількість та ціну товару при цьому, як зазначалось, замовлення також відсутнє;
- для підтвердження транспортно-експедиторських витрат декларантом надано рахунок-фактуру від 04.03.2025 року №021, яка містить посилання на заявку замовлення № 021 від 04.03 2025р. яка в свою чергу складена відповідно до договору на перевезення від 31.03.2022р. № 31/06/2022. Проте вище перелічені документи до митного оформлення не подавалися;
- митна декларація країни відправлення від 25.11.2024 № 021720240000305141 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в графі «дата експорту» дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними.
Митницею було застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ) для визначення митної вартості. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA100430/2025/580885 від 10.02.2025. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
На виконання вимог рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170019151U4 та 06.03.2025 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
1.2. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №TNZ2404252 від 21.11.2024 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю товару 7048,65 дол. США.
З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію № 25UA209170019041U2 від 06.03.2025 із визначенням митної вартості товару за першим методом - за ціною договору.
Разом з митною декларацією позивач надав контролюючому органу такі документи (гр. 44 МД): зовнішньоекономічний договір (контракт) №TNZ2303140 від 14.03.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 22.03.2023; рахунок-проформа №TNZ2404252 від 29.04.2024; рахунок-фактура (інвойс) №TNZ2404252 від 21.11.2024; пакувальний лист б/н від 21.11.2024; коносамент №UTRUST24111417a від 30.11.2024; накладна УМВС №31515063 від 01.03.2025; автотранспортна накладна №8250/1 від 05.03.2025; банківський платіжний документ №1082 від 01.05.2024; банківський платіжний документ №1083 від 01.05.2024; банківський платіжний документ №1375 від 09.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №TG280225010 від 28.02.2025 прайс-лист від 29.04.2024; інформація інтернет видань від 06.03.2025; договір (контракт) про перевезення №11-06-2019 від 11.06.2019; митна декларація країни відправлення №021720240000305138 від 25.11.2024.
У ході опрацювання наданих декларантом документів, митний орган зробив висновок, що такі не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв'язку з чим запропонував декларанту надати додаткові документи.
Декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: прайс-лист; інтернет пропозиція.
За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025.
Відповідно до графи 33 вказаного рішення, митним органом встановлено наступні розбіжності:
- відповідно до п 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано; Також із наданих до митного оформлення документів не вбачається, що таке замовлення існувало, так як відсутнє будь-яке посилання на таке;
- п. 10 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст.180 ГКУ). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи що такий укладено понад 1 рік назад;
- п. 1.1 контракту передбачається, що у порядку та на умовах визначених цим Контрактом Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною Контракту. А згідно п. 1.3. Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару УЗГОДЖУЄТЬСЯ Сторонами на кожну партією та визначається у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. Враховуючи вищевикладене, інвойс та проформа інвойс уточнює та більш детально розкриває зміст договірних умов, тобто такими документами погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такі є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатками до такого Контракту. За даних умов, фактом узгодження сторонами усіх істотних умов конкретної партії товару, зокрема, кількості та ціни, є підписання сторонами проформи інвойсу, який в подальшому становитиме невід'ємну частину контракту, що відповідає умовам контракту. Надана до митного оформлення копія проформа інвойс № TNZ2404252 від 29.04.2024 підписана лише стороною Продавця та не містить підпису Покупця, хоч і містить виділене порожнє місце для підпису із зазначенням реквізитів останнього. За даних обставин така проформа Інвойс не вважається підписаною, а відтак такою що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, тобто узгоджує істотні умови конкретної партії товару, а відтак не являється документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, наявність таких обставин не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, з огляду на те, що відсутні відомості про узгоджену кількість та ціну товару при цьому, як зазначалось, замовлення також відсутнє;
- для підтвердження транспортно-експедиторських витрат декларантом надано рахунок-фактуру від 28.02.2025 року № TG280225010, яка складена відповідно до договору № 21.05.2018/1240Д від 21.05.2018р. Проте такий договір до митного оформлення не подавався;
- митна декларація країни відправлення від 25.11.2024 № 021720240000305138 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в графі «дата експорту» дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними.
Митницею було застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ) для визначення митної вартості. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA100430/2025/580885 від 10.02.2025. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
На виконання вимог рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170019258U5 та 06.03.2025 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
2. 11.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сікер» (покупець) та компанією Linhai Jarden Arts And Crafts Co., LTD (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №JD22W028, відповідно до якого продавець продає, а Покупець купує в асортименті товар.
Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №JD24W014 від 06.01.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю товару 16170,00 дол. США.
З метою митного оформлення товару, позивачем подано до митного органу митну декларацію № 25UA209170021209U4 від 13.03.2025 із визначенням митної вартості товару за першим методом - за ціною договору.
Разом з митною декларацією позивач надав контролюючому органу такі документи (гр. 44 МД): зовнішньоекономічний договір (контракт) №JD22W028 від 11.11.2022; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 08.10.2024; рахунок-проформа №JD24W014 від 08.10.2024; рахунок-фактура (інвойс) №JD24W014 від 06.01.2025; пакувальний лист б/н від 06.01.2025; коносамент №UTRUST25010337 від 11.01.2025; накладна УМВС №2151567818 від 02.03.2025; автотранспортна накладна №6461 від 12.03.2025; банківський платіжний документ №1293 від 10.10.2024; банківський платіжний документ №1382 від 15.01.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №ls-4629175 від 07.03.2025; довідка про транспортні витрати №459037 від 07.03.2025; прайс-лист від 08.10.2024; інформація інтернет видань від 13.03.2025; договір (контракт) про перевезення №11-06-2019 від 11.06.2019; митна декларація країни відправлення №310120250519917589 від 06.01.2025.
У ході опрацювання наданих декларантом документів, митний орган зробив висновок, що такі не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв'язку з чим запропонував декларанту надати додаткові документи.
Декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів та на вимогу надав наступні документи: прайс-лист; інтернет пропозиція.
За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025.
Відповідно до графи 33 вказаного рішення, митним органом встановлено наступні розбіжності:
- поставка товару здійснюється на підставі Контракту від 11.11.2022 р. за № JD22W028 (далі- Контракт), укладеного між компанією Linhai Jarden Arts And Crafts Co., LTD, CHINA (продавець) та ТОВ «СІКЕР» в особі директора Бобка Павла Зеновійовича (покупець). Слід відмітити, що ні в преамбулі Контракту ні в реквізитах такого відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання контракту від імені компанії Linhai Jarden Arts And Crafts Co., LTD, CHINA. Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (Контракту), мають бути здатними до укладення договору (Контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладення договору (Контракту). Однак, перевірити здатність на укладення договору сторони продавця, із наданих документів, є неможливим. Необхідність наявності такої уповноваженої особи підтверджується також і п. 10 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін;
- пунктом 10 Контракту передбачається, що даний Контракт набирає чинності з його підписання і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі. У той же час Контрактом не визначено поняття «повне виконання всіх зобов'язань», як і не визначено момент настання такого. При цьому, із урахуванням того, що Контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору (контракту) обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч. З ст. 180 ГК України). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак, Контракт не містить положень щодо строку його дії, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи що такий укладено понад 1 рік назад;
- відповідно до п 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень покупця, які до митного оформлення декларантом не надано;
- відповідно до рахунку на оплату послуг з перевезень № LS-4629175 від 07.03.2025 р. такий виставлений на підставі Договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 11-06-2019 від 11.06.2019 р. У свою чергу, п.1.3 даного Договору передбачено, що під кожне перевезення Клієнт надає Експедитору заявку, в якій зазначається найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача, а також інша інформація, що стосується організації ТЄО. Слід відмітити, що така заявка до митного оформлення не подавалася. Крім того, відповідно до п 4.1.3 вищевказаного Договору Клієнт здійснює оплату за отримані послуги протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення Експедитором рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Однак , будь-які платіжні документи, що підтверджують оплату отриманих послуг за рахунком № LS-4629175 від 07.03.2025 р. декларантом до миного оформлення не надано;
- експортна декларація 310120250519917589 від 06.01.2025 р. не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту через відсутність в ній дати експорту, а також у графі «країна кінцевого призначення» зазначено Poland (Польща), що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції.
Митницею було застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ) для визначення митної вартості. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA100390/2025/704321 від 10.03.2025. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170021412U0 та 13.03.2025 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
Не погоджуючись із згаданими рішеннями про коригування митної вартості товару та картками відмови, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України).
Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.2 ст.52 МК України).
Відповідно до ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою цієї ж норми передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Як передбачено частиною третьою ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).
Відповідно до ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Частиною третьою ст. 54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).
Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Згідно ч. 2 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. 2 ст. 64 МК України).
Суд встановив, що позивачем одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу (контракту), а також додаткові документи.
Відповідач надіслав декларанту, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 53 МК України, вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.
Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.
Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений ч. 3 ст. 53 МК України.
З цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України.
З огляду на вищевикладене, суд висновує, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.
Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналізуючи наведені в оскаржуваних рішеннях № №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025 про коригування митної вартості товарів підстави його винесення, суд зазначає наступне.
В оскаржуваних рішеннях відповідач, зокрема, вказав, що Контракт не містить положень щодо строку його дії, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів.
Суд зазначає, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз. 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Згідно ст. 382 ГК України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
У своєму зауваженні відповідач вказує, що «строк - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія». Разом з тим ст. 180 ГК України, на яку власне посилається посадова особа митниці в оскаржуваних рішеннях, передбачає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.
В оскаржуваних рішеннях посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.
Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваних рішень про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічні контракти як діючі, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, у п. 10 «Інші умови» Контракту №TNZ2303140 від 14.03.2023 та у п. 10 «Інші умови» Контракту №JD22W028 від 11.11.2022 визначено, що цей договір набирає чинності з його підписання. Цей контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі.
Судом встановлено, що зовнішньоекономічні Контракти є довгостроковими та розраховані на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням як ГК України, так і ЦК України.
Щодо зауважень відповідача в оскаржуваних рішеннях про не надання декларантом до митного оформлення замовлень покупця, суд зазначає, що замовлення до Контракту не є документом, який підтверджує правильність визначення митної вартості, оскільки у заявці (замовленні) може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє позивач. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Крім цього, на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.
Крім цього, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару не містять мотивування, яким чином неподання такого документа як «замовлення покупця» обумовило висновок про відсутність документального підтвердження складової митної вартості товару за наявності інвойсу та експортної декларації виробника товару.
Відповідач, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. Рішення відповідача не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №140/804/19, від 11.06.2020 у справі №815/5464/16, від 30.04.2020 у справі №820/231/16, від 19.03.2020 у справі № 808/4127/15.
Щодо зауважень відповідача в оскаржуваних рішеннях №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025 та №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025 про відсутність в проформах-інвойсах підпису Покупця, суд зазначає що зовнішньоекономічними контрактами не передбачено, що рахунок-проформа вважається погодженою лише в разі підписанні такого документа продавцем та покупцем. У відповідних зовнішньоекономічних контрактах вказано лише, що сторони узгоджують найменування, кількість, ціну товару, однак не конкретизується способи такого «узгодження». Більше того, зазначивши у Контракті фразу «та зазначається у Проформі інвойсах» сторони прямо домовились, що після узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості та ціни за одиницю Товару виставляється Проформа-інвойс. Тобто Сторони контракту спочатку домовляються про найменування, асортимент, кількість та ціну за одиницю Товару, а потім за результатами цих домовленостей продавець підписує Проформу-інвойс, де відображено усі домовленості.
Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Для підтвердження митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари декларантом позивача до митного оформлення було подано весь пакет документів, які підтверджують складові митної вартості товару.
Суд наголошує, що у випадку виявлення подання до митного оформлення підроблених документів митниця зобов'язана розглянути питання про наявність порушення митних правил, передбачених ч.1 ст.483 МК України, яка передбачає відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.
Водночас, посадові особи відповідача жодних дій спрямованих на фіксацію порушення митних правил, передбачених вищевказаною статтею в діях посадових осіб позивача не здійснювали, що свідчить про надуманість вказаного зауваження. В той же час із тими самими документами після винесення відповідного рішення про визначення митної вартості працівник відповідача завершив митне оформлення. Наведене свідчить про надуманість відповідного зауваження. Також жодних протоколів про порушення митних правил у зв'язку із можливою підробкою документів чи повідомлення, митним органом складено не було.
В оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025 відповідач вказав, що для підтвердження транспортно-експедиторських витрат декларантом надано рахунок-фактуру від 04.03.2025 року №021, яка містить посилання на заявку замовлення № 021 від 04.03.2025 р., яка в свою чергу складена відповідно до договору на перевезення від 31.03.2022р. № 31/06/2022. Проте вище перелічені документи до митного оформлення не подавалися.
Згідно матеріалів справи, на обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано наступні документи: коносамент №NTSN11240286 від 30.11.2024; автотранспортна накладна № 3568 від 04.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №021 від 04.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №N2105-ICT від 26.02.2025; заявка-замовлення на перевезення №021 від 04.03.2025; Договір (контракт) про перевезення № S/2023 від 24.10.2022; митна декларація країни відправлення №021720240000305141 від 25.11.2024.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
У постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 Верховний Суд зазначив, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи).
Таким чином, декларантом було подано до митного оформлення пакет документів, які підтверджують транспортні витрати відповідно до положень Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599.
Крім цього, заявка-замовлення на перевезення №021 від 04.03.2025 зазначена у МД № №25UA209170019004Ul з позначкою «d». Позначка «d» біля коду у графі 44 митної декларації, згідно Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012 року № 651 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за № 1372/21684), означає, що вказаний документ зберігається декларантом.
Також суд зауважує, що наявний в матеріалах справи договір від 31.03.2022 №31/06/2022 не містить числових значень, необхідних для визначення митної вартості товарів.
Суд наголошує, що заявка-замовлення на перевезення не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору.
Частини 2 та 3 ст. 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, зокрема вказано, що серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість, тому вимога про її надання є безпідставною.
Також, щодо твердження відповідача в оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025 про не подання декларантом договору №21.05.2018/1240Д від 21.05.2018, суд, з врахуванням вищенаведених підстав, зазначає, що декларантом, на підтвердження транспортних витрат, до митного контролю було подано наступні документи: коносамент №UTRUST24111417A від 30.11.2024; накладна УМВС №31515063 від 01.03.2025; автотранспортна накладна №8250/1 від 05.03.2025; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №TG280225010 від 28.02.2025; договір (контракт) про перевезення №11-06-2019 від 11.06.2019; митна декларація країни відправлення №021720240000305138 від 25.11.2024.
Наявний в матеріалах справи договір №21.05.2018/1240Д від 21.05.2018 не містить числових значень, необхідних для визначення митної вартості товарів.
Отже, декларантом було подано до митного оформлення пакет документів, які підтверджують транспортні витрати відповідно до положень Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599.
Щодо зауважень відповідача в оскаржуваних рішеннях про неможливість взяти до уваги: митні декларації країни відправлення від 25.11.2024 № 021720240000305141 та від 25.11.2024 № 021720240000305138 через відсутність дати експорту, митну декларацію країни відправлення, а також експортну декларацію №310120250519917589 від 06.01.2025 через відсутність в ній дати експорту, а також зазначено Poland (Польща) як країни кінцевого призначення, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що митна декларація країни відправлення за змістом ч.2 ст.53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п.7 ч.3 ст.53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. При цьому декларант не впливає на порядок заповнення експортної декларації та подає її митниці у тому вигляді, у якому отримав від відправника.
Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення. Верховний Суд неодноразово наголошував, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суди повинні належним чином мотивувати свої висновки, визнаючи чи відхиляючи докази.
Отже, подані експортні декларації від 25.11.2024 № 021720240000305141, від 25.11.2024 № 021720240000305138 та від 06.01.2025 №310120250519917589 у сукупності з іншими документами (коносаментом, транспортним замовленням, платіжними документами) підтверджують поставку товарів, а відсутність у них відмітки про дату експорту не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості.
Крім цього, позивач не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Також відповідачем не доведено з посиланням на відповідні нормативно-правові акти факт порушення порядку заповнення графи «країна кінцевого призначення».
Надана декларантом митна декларація країни відправлення №310120250519917589 від 06.01.2025 має форму електронного документа та містить усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення, зокрема QR-кодовий ідентифікатор, що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МКУ, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов'язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.
Щодо зауваження відповідача в оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025 про не подання декларантом заявки на перевезення та будь-яких платіжних документів, що підтверджують оплату отриманих послуг за рахунком № LS-4629175 від 07.03.2025, суд зазначає таке.
Як вже зазначалось судом, заявка-замовлення на перевезення не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару.
Тобто, позивачем надано під час митного оформлення товару документи, що містять у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом, а тому витребовування митним органом додаткових документів є безпідставним.
У постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 200/6156/20-а наведено такий правовий висновок: «Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У даній справі вказано, що суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Разом з тим, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що доводи позивача щодо визначення вартості знецінених запасів ґрунтуються лише на припущеннях його представника без надання належних та допустимих доказів».
Відтак, суд відхиляє такі твердження відповідача, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на визначення митної вартості товару у спірному випадку, а позивач до митного оформлення надав усі наявні у нього документи на перевезення вантажу.
Таким чином, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах викликані безпідставними припущеннями. Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення. А Львівською митницею не обґрунтовано, яким чином вищевикладені обставини впливають на рівень митної вартості ввезеного товару.
Оцінюючи оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу
В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методів 2а, 2в, 2г. Застосування резервного методу та визначення митної вартості імпортованого товару обґрунтовано митницею використанням інформації з баз даних ЄАІС Держмитслужби та зазначенням номеру та дати митної декларації для товару, та вартості такого товару.
В графі 33 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості вказані номер та дата митних декларацій № UA100430/2025/580885 від 10.02.2025 та № UA100390/2025/704321 від 10.03.2025 що слугували джерелом інформації для прийняття рішення про коригування митної вартості. При цьому відповідач не пояснив аргументацію обрання саме цих декларацій в якості джерела інформації для визначення митної вартості, а не будь-яких інших. Суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка з неочевидних суду причин була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.
Враховуючи наведені мотиви, суд робить висновок, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішення про коригування митної вартості товарів в частині визначення митної вартості імпортованого товару.
З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що оскаржувані рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900138/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900140/2 від 06.03.2025, №UA209000/2025/900148/2 від 13.03.2025.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сікер» (вул. Львівська, буд. 2, офіс 101, с. Гостинцеве, Мостиський р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 40557114) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) сплачений судовий збір у розмірі 3011 (три тисячі одинадцять) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 20.11.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович