справа №380/9496/25
20 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та скасування наказів,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Куля Володимир Сергійович, звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі -відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2, в/ч НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не прийняття заяви ОСОБА_1 на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 11.12.2024;
- визнати протиправним рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом від 20.12.2024 № 25 щодо відмови у наданні відстрочки за поданою позивачем заявою;
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.12.2024 № 347 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 ;
- ??визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 362 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу частини НОМЕР_1 ;
- стягнути із відповідачів на користь позивача судові витрати, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з тим, що зайнятий постійним доглядом за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І Б групи. Зазначає, що для подання заяви про відстрочку був записаний в електронну чергу до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 11.12.2024 о 09:30 год, про що отримав повідомлення з підтвердженням запису. Стверджує, що у вказані час та дату він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою та пакетом документів, однак представники відповідача-1 таку не прийняли, мотивуючи відмову відсутністю у позивача права на відстрочку, затримали його та шляхом морально-психологічного тиску, погроз застосування насильства відвезли на збірний пункт до АДРЕСА_1 . Після того, 12.12.2024 працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 замість військової частини доставили позивача, як він повідомляє, до лісової місцевості, видали спальник і на тому місці він провів ніч. Згодом позивач покинув вказане місце з метою подати нову заяву на відстрочку. Позивач звертає увагу, що у зв'язку з вказаними діями ІНФОРМАЦІЯ_3 , його адвокат Куля В.С. 13.12.2024 подав скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 . Останній у відповіді на скаргу повідомив, що позивач мобілізований до в/ч НОМЕР_1 . Як зазначає позивач, з метою уточнення інформації було подано адвокатський запит до в/ч НОМЕР_1 , у відповідь на який повідомлено, що ОСОБА_1 зарахований до особового складу в/ч НОМЕР_1 . Позивач, перевіривши свій статус у застосунку «Резерв+», подав 14.12.2024 ще одну заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації засобами поштового зв'язку. Відповідач-1 повідомив 31.12.2024 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу, аргументуючи тим, що позивач не додав повного витягу з ДРАЦС, а також не вказав про наявність інших близьких родичів.
Позивач вважає, що відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність щодо не прийняття заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 11.12.2024 та прийняв протиправне рішення, оформлене протоколом від 20.12.2024 № 25 щодо відмови у наданні відстрочки за поданою заявою.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.12.2024 № 347 позивача, на його думку, було протиправно призвано з 12.12.2024 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 362 від 12.12.2024, ОСОБА_1 12.12.2024 включено до особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивач звертає увагу, що відповідач-1 порушив порядок призову на військову службу під час мобілізації і це стало наслідком незаконного зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Вважає, що як наказ відповідача-1 від 12.12.2024 № 347 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, так і наказ відповідача-2 від 12.12.2024 № 362 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 є протиправними та підлягають скасуванню з огляду на порушення норм чинного законодавства про порядок проведення призову на військову службу під час мобілізації. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 16.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
ІНФОРМАЦІЯ_6 21.05.2025 (вх. № 42176) подав клопотання про заміну неналежного відповідача-1.
Позивач 21.05.2025 (вх. № 42369) подав клопотання, у якому не заперечував проти заміни відповідача-1 на належного.
Ухвалою від 23.05.2025 замінено відповідача-1 із ІНФОРМАЦІЯ_7 на ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Ухвалою від 06.08.2025 витребувано докази від ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач 12.08.2025 (вх. № 65632) подав заяву про уточнення позовних вимог, яку ухвалою від 19.08.2025 прийнято до розгляду та продовжено розгляд справи.
Відповідач-1 06.10.2025 (вх. № 79696) подав докази на виконання вимог ухвали від 06.08.2025.
Представник позивача 09.10.2025 (вх. № 80837) подав клопотання про витребування оригіналу письмового доказу, яке ухвалою від 13.10.2025 задоволено частково та витребувано докази від ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідач-1 19.11.2025 (вх. № 92317) подав докази на виконання вимог ухвали від 13.10.2025.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 13.05.2025 позовну заяву з копіями доданих до неї документів та 17.05.2025 ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 16.05.2025.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_3 в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 13.05.2025 позовну заяву з копіями доданих до неї документів та 23.05.2025 ухвалу про заміну співвідповідача у справі від 23.05.2025.
Відповідачу-1 та відповідачу-2 роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач-1 та відповідач-2 не скористалися правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 із 07.03.2009 взятий на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.67).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 04.10.1985 (а.с. 11).
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААА № 816980 від 01.08.2011, ОСОБА_2 має І групу, підгрупу «Б» інвалідності по зору з дитинства, безтерміново, потребує постійного стороннього догляду (а.с.24).
У справі міститься також копія посвідчення особи з інвалідністю ОСОБА_2 № НОМЕР_6 , виданого 22.01.2003 (а.с.23).
Відповідно до знімку екрана, зробленого позивачем, від «cherga.mod» надійшло sms-повідомлення про підтвердження його реєстрації на 12/11/2024 о 09:30 за номером 5 на візит у ТЦК та СП (а.с.16). Реєстрація позивача з метою подання документів для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підтверджується також відповідями відповідача-1 на адвокатські запити від 03.02.2025 № 1421 (а.с.30), від 10.03.2025 № 3099 (а.с. 34, 103), від 01.04.2025 № 4252 (а.с.33, 104).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11.12.2024, яка адресована Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрована за вх. № 23932 від 16.12.2024), позивач просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію». Заява оформлена згідно з додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. До заяви були додані такі засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку: паспорт ОСОБА_1 , витяг з Резерв+, свідоцтво про народження, паспорт батька - ОСОБА_2 , довідка МСЕК, нотаріально засвідчена заява, довідка про реєстрацію місця проживання (а.с.98).
Відповідач-1 на підтвердження того, що вказана заява була подана засобами поштового зв'язку, долучив опис вкладення у відправлення з оголошеною цінністю, на якому проставлений відбиток поштового календарного штемпеля - 11.12.2024 (а.с.99).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідях на адвокатські запити від 10.03.2025 № 3099 (а.с. 34, 103), від 01.04.2025 № 4252 (а.с.33, 104) повідомляє, що заява та документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 надійшли за допомогою засобів поштового зв'язку. За результатами їх розгляду протоколом від 20.12.2024 № 25 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки, оскільки не надано інформації про наявність або відсутність інших членів сім'ї, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, які потребують догляду.
Представник позивача, адвокат Куля В.С. 12.12.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_10 із скаргою на протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови у прийнятті заяви на відстрочку та незаконному затриманні, а 13.12.2024 до Військової служби правопорядку із скаргою аналогічного змісту.
Військова служба правопорядку у відповіді від 11.01.2025 № 674/1/771 повідомила, що за результатами перевірки факти, викладені у зверненні, знайшли своє підтвердження. Посадовими особами Військової служби правопорядку на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 внесено відповідний акт реагування.
ІНФОРМАЦІЯ_11 24.01.2025 надав відповідь № 1159/9/742, що призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 у військову частину НОМЕР_1 здійснено 12.12.2024 з врахуванням придатності до військової служби, відсутності підстав для надання відстрочки від призову, на підставі Указу Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 06.05.2024 № 272/2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», а також законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок та військову службу». Фактів порушень законодавства України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у тому числі фактів застосування заходів фізичного чи психологічного впливу посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 в ході проведення ними мобілізаційних заходів, призову ОСОБА_1 на військову службу не встановлено.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 призвано на військову службу 12 грудня 2024 року, знято з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та направлено у військову частину НОМЕР_1 (а.с.97).
Згідно із витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2024 № 362, відповідно до Указів Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», № 740/2024 від 28.10.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», № 741/2024 від 28.10.2024 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_7 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 12 грудня 2024 року. Підстава: поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.40).
Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2024 № 363, курсант 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, сержант ОСОБА_1 вважається таким, що 13 грудня 2024 року самовільно залишив військову частину, і виключено з усіх видів забезпечення (а.с.40).
Відповідно до військово-облікового документа в електронному вигляді, сформованого 12.12.2024 за допомогою застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 перебував на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_12 , придатний за постановою ВЛК від 11.12.2024 (а.с.12).
ОСОБА_1 14.12.2024 за допомогою засобів поштового зв'язку скерував на адресу Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 письмову заяву за формою згідно з додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується описом вкладення у цінний лист та квитанцією про відправлення поштового відправлення АТ «Укрпошта» із номером для відстеження 7900800131347 (а.с.16-25).
Також у справі міститься копія зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_2 за вх. № 23908 від 16.12.2024 заяви ОСОБА_1 від 14.12.2024 (подана відповідачем-1 на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 06.08.2025), в якій містяться виправлення у пункті, на підставі якого позивач просить надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації: пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перекреслено і виправлено на пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.100).
Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.12.2024 № 12199, адресованому ОСОБА_1 (а.с.32, 34, 102), комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянула заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Повідомлено, що протоколом від 20 грудня 2024 року № 25 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причини відмови: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, яка регулює пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заява не може бути задоволена через те, що не надана інформація про наявність або відсутність інших членів сім'ї, які відповідно до закону зобов'язані їх утримувати, а також через відсутність повного витягу з ДРАЦСу.
Як слідує з протоколу засідання комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 грудня 2024 року № 25, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів щодо неможливості здійснення догляду іншими особами, передбаченими законом.
Позивач вважає поведінку ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не прийняття заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 11.12.2024, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 20.12.2024 № 25 щодо відмови у наданні відстрочки, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 12.12.2024 № 347 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 , наказ командира в/ч НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 362 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 протиправними, тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору, суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, у редакції від 07.09.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Цей порядок визначає:
механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
порядок оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;
порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів;
процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
На підставі вказаної частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції від 04.10.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - подання заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.12.2024).
Абзацом 1 та 2 пункту 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Згідно з абзацом 1 пункту 58-1 Порядку № 560 військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), про відсутність інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка). Військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю …, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду подають:
для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;
для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд).
Як стверджує позивач, для подання заяви про відстрочку він записався в електронну чергу до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 11.12.2024 о 09:30 год, про що отримав повідомлення з підтвердженням запису. У вказані час та дату він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою та пакетом документів, однак представники відповідача-1 таку не прийняли, мотивуючи відмову відсутністю у позивача права на відстрочку.
У матеріалах справи міститься знімок екрана, зроблений позивачем, відповідно до якого від «cherga.mod» надійшло sms-повідомлення про підтвердження його реєстрації на 12/11/2024 о 09:30 за номером 5 на візит у ТЦК та СП (а.с.16).
Із відповідей відповідача-1 на адвокатські запити від 03.02.2025 № 1421 (а.с.30), від 10.03.2025 № 3099 (а.с. 34, 103), від 01.04.2025 № 4252 (а.с.33, 104) суд встановив, що вказана реєстрація позивача на візит у ТЦК та СП була здійснена з метою подання документів для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Встановити, чи дійсно позивач 11.12.2024 о 09:30 год подавав заяву про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду із наявних доказів не вдалося.
Водночас, відповідач-1 на підтвердження аргументів, що заява ОСОБА_1 від 11.12.2024 була подана засобами поштового зв'язку, надав засвідчену копію такої заяви, долучив опис вкладення у відправлення з оголошеною цінністю (а.с.99).
Суд зазначає, що опис вкладення у відправлення з оголошеною цінністю, як зауважує позивач, дійсно не містить деяких реквізитів, зокрема номер для відстеження поштового відправлення, загальної кількості предметів. Однак містить такий обов'язковий реквізит як відбиток поштового календарного штемпеля із датою 11.12.2024.
Згідно із пунктом 58 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (у редакції від 09.10.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля. Дата відбитка поштового календарного штемпеля маркувальної (франкувальної) машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення.
ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрував заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 за вх. № 23932 від 16.12.2024, про що свідчить відповідна відмітка на першому аркуші заяви.
Отже, у суду відсутні підстави для сумнівів, що заява ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 11.12.2024 була не прийнята.
Оскільки не знайшли свого підтвердження аргументи позивача про подання ним заяви про відстрочку від призову 11.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд виснує про безпідставність позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не прийняття такої заяви ОСОБА_1 .
Позивач у заяві про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.12.2024, просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію» у зв'язку з тим, що зайнятий постійним доглядом за своїм батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І Б групи.
Заява оформлена згідно з додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
До заяви були додані такі засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку: паспорт ОСОБА_1 , витяг з Резерв+, свідоцтво про народження, паспорт батька - ОСОБА_2 , довідка МСЕК, нотаріально засвідчена заява, довідка про реєстрацію місця проживання (а.с.98). На заяві наявні службові відмітки та інші записи посадових осіб відповідача-1, які суд до уваги не бере, оскільки такі не входять до змісту заяви.
Отже, до заяви були додані такі обов'язкові, передбачені додатком 5 до Порядку № 560 документи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд).
Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим 04.10.1985 (а.с. 11), суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є сином ОСОБА_2 .
Згідно із довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААА № 816980 від 01.08.2011, ОСОБА_2 має І групу, підгрупу «Б» інвалідності по зору з дитинства, безтерміново, потребує постійного стороннього догляду (а.с.24).
У справі міститься також копія посвідчення особи з інвалідністю ОСОБА_2 № НОМЕР_6 , виданого 22.01.2003 (а.с.23).
Отже, заява ОСОБА_1 від 11.12.2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII відповідає формі, визначеній у додатку 4 до Порядку № 560, та до неї були додані усі необхідні документи згідно із вимогами додатку 5 до Порядку № 560 (у редакції від 04.10.2024, чинній станом на 11.12.2024).
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач дотримався встановленої Порядком № 560 процедури для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з підстави, визначеної пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За правилами пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Із повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.12.2024 № 12199, адресованому ОСОБА_1 (а.с.32, 34, 102), суд встановив, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянула заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Повідомлено, що протоколом від 20 грудня 2024 року № 25 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Суд зауважує, що у матеріалах справи міститься дві заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період: від 11.12.2024 (а.с. 98-99) та від 14.12.2024 (а.с.16-17, 100-101).
Як встановив суд, заява ОСОБА_1 від 11.12.2024 подана на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII. Примірник заяви позивача від 14.12.2024 поданий теж на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII. Проте копія зареєстрованої 16.12.2024 за вх. № 23908 заяви ОСОБА_1 від 14.12.2024 (примірник копії заяви відповідача-1, поданої на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 06.08.2025) містить виправлення у пункті, на підставі, якого позивач просить надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації: пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» перекреслено і виправлено на пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зі змісту повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.12.2024 № 12199 та протоколу від 20.12.2024 № 25 суд висновує, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 20.12.2024 № 25 щодо відмови у наданні відстрочки за поданою позивачем заявою стосується саме заяви ОСОБА_1 від 11.12.2024.
Із протоколу засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 грудня 2024 року № 25 суд встановив, що комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів щодо неможливості здійснення догляду іншими особами, передбаченими законом.
У зв'язку з наведеним суд зазначає таке.
З конструкції пункту 9 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ можна встановити, що законодавець, для виділення речення, що подається як додаткове зауваження та пояснення до основного змісту речення використав дужки (§ 163, І, п.2 Українського правопису в редакції 2019 року) і таким чином поєднав дві підстави, за якими не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
1) військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
2) військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд.
Отже, у випадку здійснення постійного догляду за своїми батьком чи матір'ю, доведення відсутності інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд, не є обов'язковим.
Суд зауважує, що відповідач, покликаючись на те, що позивачу необхідно було надати документи, які підтверджують відсутність інших членів сім'ї, які відповідно до закону зобов'язані утримувати його батька, взагалі застосовує умови для відстрочки, передбачені пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Суд враховує, що у заяві від 11.12.2024 проставлена відмітка про відсутність інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка). Проте, у силу вимог абзацу 1 пункту 58-1 Порядку № 560, військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд. Отже, така відмітка у спірних правовідносинах правових наслідків не має ні для позивача, ні для відповідача-1, а проаналізований судом аргумент відповідача-1 не ґрунтується на вимогах закону.
Щодо аргументу відповідача-1 про відсутність повного витягу з ДРАЦСу як причини відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, суд звертає увагу, що Додатком 5 до Порядку № 560 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», взагалі не передбачено такого документа для осіб, які мають право на відстрочку відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII
На підставі досліджених судом доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, суд висновує, що спірне рішення відповідача-1 про відмову у наданні відстрочки, оформлене протоколом засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 грудня 2024 року № 25, є таким, що не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, зокрема прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому його слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 , суд зазначає таке.
Як встановлено судом та підтверджується належними доказами, ОСОБА_1 звернувся до Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 11.12.2024, у якій просив розглянути заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про військову службу та мобілізацію» (а.с.98). Заява оформлена згідно з додатком 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. До заяви були додані такі засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку: паспорт ОСОБА_1 , витяг з Резерв+, свідоцтво про народження, паспорт батька - ОСОБА_2 , довідка МСЕК, нотаріально засвідчена заява, довідка про реєстрацію місця проживання. На описі вкладення у відправлення з оголошеною цінністю проставлений відбиток поштового календарного штемпеля - 11.12.2024 (а.с.99).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У правовідносинах, що склалися у справі, що розглядає суд, направлення ОСОБА_1 на адресу комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви від 11.12.2024 та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Як вже зазначав суд, відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до пункту 63 Порядку № 560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 20.12.2024 прийняла рішення, оформлене протоколом № 25, про відмову у наданні відстрочки за заявою ОСОБА_1 від 11.12.2024.
Всупереч положенням пункту 60 Порядку № 560, начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняв наказ (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 про призов позивача.
Як встановив суд, відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 призвано на військову службу 12 грудня 2024 року, знято з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та направлено у військову частину НОМЕР_1 (а.с.97).
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци 3, 4, 6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци 4-6 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):
«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».
У спірних правовідносинах, ОСОБА_1 після направлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви від 11.12.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття відпвоідачем-1 за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон на направлення його (позивача) для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення.
Суд повторює, що обов'язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання з метою недопущення протиправних дій щодо особи покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII), а тому ІНФОРМАЦІЯ_2 не виконав своїх обов'язків належним чином. На момент прийняття спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», позивач розпочав процесу реалізації права на отримання відстрочки від призову, подавши 11.12.2024 відповідну заяву, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Окрім того, відповідач-1 порушив процедуру проведення призову, встановлену Порядком № 560.
Ураховуючи викладене у сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до в/ч НОМЕР_1 .
Стосовно вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 362 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , то суд зазначає таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XIІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XIІ визначено види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
За змістом пункту 5 Положення № 1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.
Суд встановив, що, згідно із витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2024 № 347, сержант ОСОБА_1 призваний на військову службу 12 грудня 2024 року, знятий з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 та направлений у військову частину НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.12.2024 № 362 сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_7 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 12 грудня 2024 року.
Таким чином, з дня відправлення позивача до в/ч НОМЕР_1 позивач вважається таким, що проходить військову службу та набув правового статусу «військовослужбовець».
Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, серед яких: під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Отже, Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не передбачено звільнення з військової служби у зв'язку із скасуванням наказу про призов.
При цьому, доказів того, що позивач звертався до в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення, із зазначенням підстав звільнення передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, матеріали справи не містять та про такі сторона позивача не зазначає.
Суд також встановив, що згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2024 № 363, курсант НОМЕР_7 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, сержант ОСОБА_1 , вважається таким, що 13 грудня 2024 року самовільно залишив військову частину і виключено з усіх видів забезпечення (а.с.40).
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналогічні норми встановлені Положенням № 1153/2008.
Відповідно до пункту 144-3 Положення № 1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Крім того, відповідно до норм пункту 144-5 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «д» пункту 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.
В силу пункту 144-6 Положення № 1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Пунктом 229 Положення № 1153/2008 передбачено, що за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.
Таким чином, станом на дату розгляду даної справи, ОСОБА_1 вважається таким, що йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 13.12.2024 і в силу вимог частини 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ на даний час позивач не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
З урахуванням наведених вище норм Положення № 1153/2008, суд зауважує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе на підставі наказу командира військової частини по особовому складу: 1) за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду (пункт 144-5 Положення № 1153/2008), 2) за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби, після продовження військової служби у зв'язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження (пункт 144-6 Положення № 1153/2008) 3) за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-ХІІ під час досудового розслідування або судового провадження за умови, що до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду (пункт 229 Положення №1153/2008).
Тобто, після видання наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2024 № 363, правовідносини з позивачем з приводу можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судом обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 12.12.2024 № 362 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та зобов'язання в/ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.
При вирішенні цього питання, суд враховує таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та врахованої при вирішення питання розподілу судових витрат, суд керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 269 рішення у справі «"East/West Alliance Limited" проти України»).
На підтвердження підстав, факту понесення та розміру витрат, пов'язаних з розглядом справи, представник позивача надав суду виключно ордер на надання правничої допомоги серії ВН № 1378894 від 09.05.2025, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 121224-2д від 12.12.2024.
Аналізуючи надані представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що серед них відсутній договір про надання правничої допомоги та документ із зазначенням детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), як цього вимагає частина 4 статті 134 КАС України.
Відсутність доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу унеможливлює вирішення судом питання про відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Відповідачами вказаний обов'язок не виконано.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, висновки суду щодо кожної з позовних вимог, суд виснує про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо відшкодування судового збору відповідно до частини 5 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132-134, 139, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною бездіяльності та скасування наказів, - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), оформлене протоколом від 20.12.2024 № 25 щодо відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) за поданою ним заявою від 11.12.2024.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) від 12.12.2024 № 347 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) на військову службу під час мобілізації 12 грудня 2024 року та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома