18 листопада 2025 року справа №380/15451/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Кухар Н.А.
секретар судового засідання Горбунов О.С.
за участю:
представника позивача - Качора С.Б.
представника відповідача - Бешоти Х.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області ( 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) в якому позивач просить суд :
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №133850020463 від 10.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди з 16.09.1985 по 02.01.1995, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та 02.01.1997 по 28.02.1998 роки, та прийняти рішення з врахуванням висновків суду у даній справі.
Ухвалою суду від 30 липня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року призначено судове засідання у справі.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подав відзив на позов, у якому зазначив, що позов є безпідставним та таким що не підлягає до задоволення. Позивач 03.07.2025 року подав заяву про призначення пенсії, яка розглядалась Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням від 10.07.2025 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на позов до суду не подав.
Згідно ухвали про відкриття провадження відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали про відкриття провадження. Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу на підставі наявних у її матеріалах доказів.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.
Позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності, документи позивача про призначення пенсії за віком розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 № 133850020463 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу на дату звернення.
Страховий стаж особи становить 09 років 02 міс 29 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 16.09.1985 по 02.01.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не відповідає назві підприємства, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 28.02.1998 - відсутня назва підприємства.
Позивач не погоджуючись із рішенням відповідача звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.
Частиною 1 ст.9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 №1058-IV).
Частиною 2 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 зазначеного Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії вік позивача становить 60 років, а страховий стаж 09 років 02 місяці 29 дні.
Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувала відсутність у позивача необхідного стажу.
Даючи оцінку вказаному, суд враховує наступне.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Нормами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Аналогічна норма була передбачена і у п.п.5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 року №529 «Про трудові книжки робітників і службовців» (чинної на час внесення спірних записів до трудової книжки позивача), відповідно до яких заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом п.3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Відтак, суд вважає безпідставними доводи відповідачів щодо невідповідності записів у трудовій книжці позивача, адже такі не можуть свідчити про відсутність трудового стажу в контексті вимог законодавства, яке регламентує його підтвердження. Підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Натомість відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної у трудовій книжці позивача, як і не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи, а також того, що позивач у спірні періоди не працював, такі періоди не накладаються тощо.
Відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 16.09.1985 по 02.01.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не відповідає назві підприємства.
Судом досліджено трудову книжку позивача НОМЕР_2 від 12.07.1982 р., у якій містяться записи:
- Львівське спеціалізоване управління №539 тресту «Промхімсантехмонтаж» (а.6-7):
10. 16.09.1985- прийнятий слюсарем-вентиляторщиком 3 розряду, н №82-к від 16.9.85;
11. 2.12.1991- присвоєний 4 розряд слюсаря-вентиляторщика, н №61-к від 2.12.1991;
12. 2.01.1995- звільнений з роботи по ст.38 КЗпП України за власним бажанням, н №2-к від 2.01.1995.
Ст.інспектор ВК підпис, печатка.
Суд зазначає, що не внесення відомостей в трудову книжку з приводу реорганізації підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу до страхового, так як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення/перерахунку пенсії за віком.
Відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 28.02.1998 - відсутня назва підприємства.
На аркуші 8-9, 10-11 трудової книжки вчинені записи:
15. 22.11.1995 - прийнятий на роботу бляхарем 5 го розряду в ремонтно-будівельну бригаду, наказ № 32 від 22.11.1995;
16. 30.12.1996 - звільнений з роботи з ТзОВ « Расип» по ст.38 КЗпП України за власним бажанням.
Директор ТзОВ «Расип» підпис М.Л.Писар, печатка ТзОВ «Расип».
17. 2.01.1997- прийнятий на роботу грузщиком, наказ №36 від 2.01.1997р;
18. 18.12.1998 ( у оскарженому рішенні помилково вказано 28.02.1998) - звільнений з роботи ТзОВ « РАЗОМ» по ст.38 КЗпП України по власному бажанні, наказ №23 від 18.12.98 р.
Директор ТзОВ «Разом» підпис (Буцяк), печатка ТзОВ «Разом».
Суд зазначає, що в трудовій книжці дійсно не вказано підприємства, на які прийнято позивача працювати 22.11.1995 та 2.01.1997 року. Однак у записах про звільнення позивача від 30.12.1996 та від 18.12.1998 чітко вказано, з якого підприємства позивача звільнено, такі завірено печатками, що не враховано відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення. Суд наголошує, що органи пенсійного фонду не можуть відмовити особі у призначенні пенсії через формальні неточності у документах, законодавством саме на роботодавця покладено відповідальність за заповнення трудових книжок, тому працівник не може нести відповідальність за ці погрішності.
Таким чином, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №133850020463 від 10.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов'язання зарахування до страхового стажу періоди роботи позивача з 16.09.1985 по 02.01.1995, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 18.12.1998 підлягають до задоволення.
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд зазначає таке.
Згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено, зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за його заявою від 03.07.2025 року, яким є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №133850020463 від 10.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та прийняти рішення з врахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні,
зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 16.09.1985 по 02.01.1995, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та 02.01.1997 по 18.12.1998 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області ( 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.11.2025 року.
Суддя Кухар Н.А.