Іменем України
20 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1572/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 05.08.2025 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд надійшла сформована 05.08.2025 позовна заява адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої, з урахуванням уточнень, просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати лейтенанту ОСОБА_1 в період з 08.01.2022 по 19.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити лейтенанту ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 08.01.2022 по 19.07.2022, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2022 за № 3 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та на усі види забезпечення з посадовим окладом 3520,00 грн на місяць, шпк “старший лейтенант», 13 тарифний розряд, на посаду начальника групи військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2022 за № 198 лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям на нове місце служби - військова частина НОМЕР_3 . Розпорядником коштів військової частини НОМЕР_1 є військова частина НОМЕР_2 .
Починаючи з 08.01.2022 відповідачем розраховано грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Представник позивача 18.06.2025 звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, починаючи з 08.01.2022 по 13.08.2022, проте відповіді не отримав.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Від представника відповідача - військової частини НОМЕР_2 , яка з 30.07.2025 є правонаступником військової частини НОМЕР_1 , 29.10.2025 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідач не заперечує факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (правонаступником якої з 30.07.2025 є військова частина НОМЕР_2 ) у спірний період, тобто з 08.01.2025 по 19.07.2022.
З 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
З 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом другим якої, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (пункт 2 цієї Постанови) та викладено абзац перший цього пункту в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином, розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача, за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 обраховувався виходячи із розміру 1762 гривні та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт (відповідно до наказу про зарахування позивач обіймав посаду, яка передбачала 13 тарифний розряд). Посадовий оклад позивача за спірний період становив 3520,00 гривень (1762 гривні*2 (встановлений додатком 1 до наказу 704 тарифний коефіцієнт для 13 тарифного розряду). Обрахований у передбачений законом спосіб розмір посадового окладу зазначений у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2025.
На підставі наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року позовну заяву адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 13 серпня 2022 року, залишено без руху.
Ухвалою суду від 20 серпня 2025 року продовжено адвокату Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 строк усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 09.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи військової частини НОМЕР_2 . Залучено до участі у справі в якості другого відповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 12.09.2025 у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_2 про заміну неналежного відповідача у справі за позовом адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.
Ухвалою суду від 24.10.2025 продовжено військовій частині НОМЕР_2 строк на подання відзиву на позовну заяву та витребуваних судом доказів згідно ухвали суду від 09.09.2025 у справі №360/1572/25 протягом п'яти днів з моменту отримання даної ухвали.
Ухвалою суду від 30.10.2025 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткові докази по справі. Зупинено провадження у справі до надходження витребуваних доказів.
Ухвалою суду від 14.11.2025 поновлено провадження по справі.
Ухвалою суду від 14.11.2025 у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_2 про заміну неналежного відповідача, представника позивача про залучення співвідповідача у справі за позовом адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовлено.
Дослідивши матеріали електронної справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2022 № 3 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та на усі види забезпечення з посадовим окладом 3520,00 грн, на місяць, шпк “старший лейтенант», 13 тарифний розряд, на посаду начальника групи військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2022 № 198 лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям до іншого місця служби - військової частини НОМЕР_3 .
Військова частина НОМЕР_2 була розпорядником коштів військової частини НОМЕР_1 , де проходив службу позивач у спірний період та з 30.07.2025 є правонаступником військової частини НОМЕР_1 .
Згідно інформації, яка надійшла від ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що в період з 24.02.2022 по 31.07.2022 військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 перебували на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказані військові частини не були підрозділами ІНФОРМАЦІЯ_4 та мали самостійні фінансово-економічні служби (без окремого особового рахунку та реєстраційних рахунків в органах Державної казначейської служби України). Тобто, обрахунок і нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 у період з 08.01.2022 по 19.07.2022, ІНФОРМАЦІЯ_5 не здійснював.
На підставі розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.07.2022 № 248/3356, зокрема, військова частина НОМЕР_2 з 01 серпня 2022 року підлягала зарахуванню встановленим порядком до ІНФОРМАЦІЯ_6 та була знята з фінансового забезпечення обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Військовою частиною НОМЕР_2 не заперечується, що грошове забезпечення позивача за спірний період розраховувалось у відповідності до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762,00 грн.
З довідки відповідача від 28.10.2025 № 1062 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій вбачається, що позивачу у спірному періоді виплачувалось грошове забезпечення, виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавка за вислугу років, надбавка за особливі умови проходження служби, премія ПКМУ.
Із заяв по суті справи судом з'ясовано, що спірним питанням по справі є правомірність дій відповідача щодо застосування такої розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення позивача, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року за період з 08.01.2022 по 18.07.2022.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України органи визначено, що державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України № 2011-XII від 20 грудня 1991 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У пункті 4 Постанови № 704, у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103, було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень».
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.
Проте вже 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже на момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103, не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Проте, ще до ухвалення зазначеної постанови № 1038 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови № 103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Таким чином, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Аналогічний висновок мститься в постанові Верхового Суду від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.
Натомість як зазначалось, відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року у 2022 році.
Серед іншого, Верховний Суд при розгляді справи № 420/6572/22 у постанові від 15 березня 2023 року дійшов таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), № 120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), № 640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), № 440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року).
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій, подібно до цієї справи, стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704, у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.
У справах, про які йдеться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Також суд вважає, що при розгляді цієї справи має бути врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, та повторений у постановах, зокрема, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704.
Спираючись на цей висновок, можна дійти висновку, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 08.01.2022 по 18.07.2022 мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»).
Так, суд зауважує, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» визначено внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
3. Установити, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023.
Тобто, починаючи з 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття Кабінетом Міністрів України 12.05.2023 постанови № 481 не змінює правового регулювання відносин, що виникли до її прийняття, а саме в межах спірних правовідносин з 08.01.2022 по 18.07.2022.
З огляду на вищевикладене за період з 08.01.2022 по 18.07.2022 позивач мав право на нарахування грошового забезпечення, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, однак нарахування відповідачем були здійснені неправильно.
Щодо позовних вимог в частині перерахунку допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій, суд зазначає, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) цих видів грошового забезпечення, в залежності від дати їх нарахування та редакції постанови № 704 на таку дату.
Так, підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 1 розділу ХХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІІ Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Абзацом першим пункту 6 розділу ХХХІІІ Порядку № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З довідки відповідача вбачається, що позивачу у спірному періоді не було виплачено грошову допомогу на оздоровлення, тому позовні вимоги в цій частині не належать до задоволення.
Пунктом 1 розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (абзац перший пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260).
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абзац третій пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260).
З довідки відповідача вбачається, що позивачу у спірному періоді не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають.
Відповідно до пункту 1 розділу XVI «Преміювання» Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункт 2 розділу XVI «Преміювання» Порядку № 260).
З довідки відповідача вбачається, що позивачу у спірний період нараховувалась та виплачувалась щомісячна премія за весь спірний період, тому позовні вимоги належать до задоволення в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахованих та виплачених у відповідності з вимогами розділу XVI «Преміювання» Порядку № 260 у 2022 році премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання.
Щодо позовних вимог в частині одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Наведене означає, що Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Ураховуючи, що виплата спірних сум перерахованого грошового забезпечення позивачеві ще не здійснена, суд дійшов висновку, що вимога позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб з сум такої виплати є передчасною, оскільки на час розгляду справи таке право позивача ще не порушено та у суду відсутні підстави вважати протилежне, тому підстави для задоволення цієї вимоги відсутні.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2023 року у справі № 420/18163/21.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом:
- визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення позивачу грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 08.01.2022 по 18.07.2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022;
- зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 08.01.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно положень Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).
На підтвердження понесених позивачем витрат з правничої допомоги до заяви надано: договір від 18 червня 2025 року № 63 про надання правової допомоги.
Дослідженням укладеного між Адвокатським бюро «Інни Князь» (далі Бюро) в особі керуючого бюро Князь І.І., та ОСОБА_1 (у подальшому Клієнт) договору від 18 червня 2025 року № 63 про надання правової допомоги (у подальшому Договір) встановлено, що Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань;
- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;
- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);
- представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, адміністративного, господарського судочинства, органах державної виконавчої служби, приватних виконавців, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань щодо представництва інтересів в адміністративній справі щодо зобов'язання військової частини здійснити певні дії (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Князь І. І.
Визначений цим Договором об'єм правової допомоги може бути змінений (збільшений/зменшений) виключно за згодою Сторін, шляхом укладання додаткової угоди.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.3 гонорар встановлюється у формі фіксованого розміру і не залежить від часу витраченого адвокатом для надання послуг клієнту. Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу за представлення інтересів Клієнта у суді першої інстанції, складає 10000,00 (десять тисяч) грн, в апеляційній інстанції - 8 000,00 грн (вісім тисяч). Строк оплати гонорару - впродовж 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення.
Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов'язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Частинами сьомою, дев'ятою статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, зокрема, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд вважає за необхідне зазначити, що аналогічні критерії розумності та реальності застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним.
Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.
Такий розмір витрат є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з метою відшкодування належного розміру витрат на професійну правничу допомогу, необхідно стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
За встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов адвоката Князь Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 08.01.2022 по 18.07.2022, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 08.01.2022 по 18.07.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян