про залишення позовної заяви без руху після відкриття
20 листопада 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1898/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період 01.03.2018 по 31.12.2022 та за 2024 рік включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та за 2024 рік у загальній сумі 312420,50 гривень, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У позовній заяві щодо строку звернення до суду з позовом позивач, серед іншого, зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення агресора, а також станом на час внесення змін щодо обмеження тримісячним строком звернення до суду, позивач перебуває на військовій службі.
Ухвалою суду від 03.10.2025 позовну заяву залишено без руху через подання разом з позовною заявою копій документів неналежної якості.
Ухвалою суду від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також у цій ухвалі, щодо строку звернення до суду з цим позовом вказано, що питання стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою буде вирішено судом після оцінки обставин (фактів), якими обґрунтовано заяву позивача про поновлення строку звернення до суду в сукупності з доказами, наданими відповідачем та після з'ясування позиції останнього з даного питання.
Наведеною ухвалою суду також витребувано у відповідача, зокрема, докази, необхідні для правильного вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі.
10.11.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими до нього доказами.
У відзиві на позовну заяву відповідач, серед іншого, вказує, що до спірних правовідносин щодо виплати індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2024 року застосовується строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Позивач отримував грошове забезпечення щомісячно, тому, на думку відповідача, отримуючи грошове забезпечення кожного місяця, позивач не міг не знати про його розмір.
Також відповідач зазначає, що на спростування обставин безперервного залучення виконання позивачем завдань, пов'язаних з його проходженням військової служби, надається довідка про безпосередню участь від 01.11.2025 № 08/6487, згідно з якою, вказані періоди залучення позивача до безпосередньої участі у відповідних заходах та витяги з наказів про перебування останнього у відпустках.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду в частині відповідних позовних вимог, що стосуються спірного періоду з 19.07.2022 по 31.12.2024.
Дослідивши надані відповідачем докази, суд вважає за необхідне вирішити питання стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою та розглянути вищенаведені доводи позивача та відповідача стосовно такого строку.
При вирішенні вказаних питань, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною першою статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023.
Застосовуючи строк, визначений статтею 233 КЗпП України, суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року, застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 380/6701/24, предметом розгляду якої було нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення за період з 16 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року, вказав, що: «на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (02 серпня 2021 року) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.
З огляду на викладене, Суд уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати строк звернення, визначений ст. 233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022, за якою для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк, відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ.».
Крім того, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 (предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року) та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 (предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року), у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі № 200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Виходячи з наведеного, суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається суд зазначає, предмет спору стосується нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 31.12.2022, а також за 2024 рік.
При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тобто позивач з військової служби не звільнений.
Відтак, наведений період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 18 липня 2022 року регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте, періоди з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року (за 2024 рік) регулюються вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка у даному випадку передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Необхідність застосування саме такого підходу наведена в постанові Верховного Суду від 18.04.2025 у справі № 360/255/24.
Суд зазначає, що грошове забезпечення, яке виплачується військовослужбовцю, є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує.
Тож, позивач повинен був дізнатися про порушення його прав в частині вищенаведених спірних періодів з моменту отримання ним грошового забезпечення за відповідний місяць.
Відтак, враховуючи наведену вище позицію Верховного Суду, закінчення строку дії карантину на території України та те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 29.09.2025, тому тримісячний строк звернення до суду з вимогами у цій справі в частині спірних періодів з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а також з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року (за 2024 рік) суттєво пропущено.
Позивачем не додано до матеріалів позову заяви про поновлення строку звернення до суду.
Однак, як вже зазначалось вище, у позовній заяві щодо строку звернення до суду з позовом, серед іншого, зазначено, що з початку повномасштабного вторгнення агресора, а також станом на час внесення змін щодо обмеження тримісячним строком звернення до суду, позивач перебуває на військовій службі.
Суд ухвалою від 23.10.2025 витребував у відповідача відповідні докази (пояснення) щодо безперервного залучення позивача до участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях, у період, зокрема, з 24.02.2022 по жовтень 2025 року, відомості про періоди такого залучення, а також щодо перебування ОСОБА_1 у відпустці у вказаний період та про інші обставини відлучення від безпосереднього виконання своїх посадових обов'язків, військової служби, участі у бойових діях, тощо.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, відповідач подав разом з відзивом на позовну заяву відповідні докази.
Так, згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2025 № 08/6487 ОСОБА_1 з 07.08.2010 по цей час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України та з 24.02.2022 по 30.06.2022, з 20.01.2023 по 23.04.2023, з 10.01.2024 по 21.03.2024, з 24.03.2024 по 19.07.2024, з 08.08.2024 по 23.11.2024, з 01.02.2025 по 27.02.2025, з 01.03.2025 по 27.04.2025, з 20.08.2025 по 24.08.2025, з 28.08.2025 по 31.08.2025, з 02.09.2025 по 07.09.2025, з 09.09.2025 по 14.09.2025, з 21.09.2025 по 22.09.2025, з 25.09.2025 по 26.09.2025 безпосередньо брав участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях.
З наведеного вбачається, що позивач не був безперервно залучений до участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації.
Тобто, між періодами залучення позивача до вказаних заходів, були також періоди в які позивач не залучався до таких заходів, деякі з яких є значними за своєю тривалістю.
Крім того, відповідно до витягів з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.04.2023 № 109-ВВ, від 05.08.2023 № 194-ВВ, від 08.11.2023 № 278-ВВ, від 23.03.2024 № 72-ВВ, від 11.07.2024 № 177-ВВ, від 12.12.2024 № 322-ВВ, від 17.05.2025 № 153-ВВ, перебував у щорічних основних відпустках: з 28 квітня 2023 року тривалістю 10 календарних днів та 2 доби для проїзду до Житомирської області, м. Олевськ, з 15 серпня 2023 року по 20 серпня 2023 року, з 10 листопада 2023 року тривалістю 15 календарних днів з місцем проведення відпустки у Житомирській області, м. Олевськ, з 20 липня 2024 року тривалістю 15 календарних днів та 4 доби для проїзду до місця проведення відпустки до Житомирської області, м. Олевськ, з 15 грудня 2024 року тривалістю 15 календарних днів з місцем проведення відпустки у Житомирській області, м. Олевськ, з 23 травня 2025 року тривалістю 15 календарних днів та 4 доби для проїзду до місця проведення відпустки до Закарпатської області, м. Мукачево, а також з 22 березня 2024 року по 24 березня 2024 року у службовому відрядженні у м. Київ.
З наведеного суд дійшов висновку, що позивач, мав можливість звернутися за правовою допомогою за необхідності, а також своєчасно та без зволікань звернутися до суду за захистом своїх прав, принаймні щодо частини спірного періоду, у період його відлучення від виконання обов'язків військової служби, однак до вересня 2025 року позивач такою можливістю не скористався.
Суд вказує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, зокрема, сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
У постанові від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16.
Суд зазначає, що позивачем не надано та не зазначено жодних об'єктивних причин пропуску і підстав, з яких він вважає ці причини поважними.
Самі лише посилання на проходження позивачем військової служби не можуть бути достатньою та єдиною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом, до того ж, за встановлених обставин відлучення позивача від її проходження (перебування у відпустках) у певні періоди.
Крім того суд вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
З урахуванням викладеного, суд визнає неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, що вказані в позовній заяві.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху зі встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 171, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем у позовній заяві.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.
Роз'яснити, що відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО.М. Качанок