29 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/26532/21
провадження № 2-іс/340/456/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Науменка В.В.
секретаря судового засідання Гловацької М.О.,
за участі представників сторін:
від позивача - Куліда А.А.
від відповідача - Франчук Я.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн» (вул. Петра Сагайдачного, б. 16-А, м. Київ, 04070, ЄДРПОУ 20027449) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (вул. Кошиця, буд. 3, м. Київ, 02068, ЄДРПОУ 44082145) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків від 17.06.2021 року №3243100070202, №3253100070202, №3263100070202.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача, під час якої виявлено низку порушень, а у подальшому винесено податкові повідомлення-рішення. Вважає, що перевірку призначено та проведено без належних підстав, висновки відповідача щодо виявлених порушень не відповідають фактичним обставинам, а отже винесені ППР є протиправними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі по тексту - Закон № 2825-IX) вказаний адміністративний суд ліквідовано.
На виконання положень пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано матеріали адміністративної справи №640/26532/21 до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.03.2025 головуючим суддею по розгляду справи №640/26532/21 визначено суддю Науменка В.В.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 справу прийнято до свого провадження (т. 39 а.с. 44-45).
Відповідачем до суду надано відзив, відповідно до якого позовні вимоги відповідач не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Вказав, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питання законності декларування від'ємного значення ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації за лютий 2021 року, під час якої встановлено чисельні порушення вимог податкового законодавства, що у подальшому обумовило винесення оспорюваних рішень.
Зазначив, що відповідач діяв виключно у межах своєї компетенції у спосіб та на підставі, визначених законом, а отже спірні рішення винесені правомірно та скасуванню не підлягають (т. 39 а.с. 83-90).
Позивачем до суду надано відповідь на відзив, у якій останній наполягав на задоволенні позову, а доводи, викладені у відзиві, вважав такими, що не спростовують позовних вимог. Наголосив, що відповідачем призначено перевірку щодо правомірності декларування від'ємного значення з ПДВ, а фактично проведено щодо правомірності заявленої до відшкодування суми ПДВ, що не є тотожним у розумінні ПК України та практики Верховного Суду. Наполягав, що у відповідача не було правових підстав для призначення та проведення документальної перевірки щодо правомірності заявленої до відшкодування суми ПДВ, крім цього, провівши таку перевірку відповідач фактично вийшов за межі її предмета, визначеного у наказі про її призначення. Щодо виявлених перевіркою порушень, позивач зазначає, що не погоджується з такими висновками контролюючого органу, оскільки взаємовідносини з усіма вказаними у акті перевірки контрагентами дійсно мали місце, є реальними, підтверджені первинними бухгалтерськими документами, а доводи щодо їх нереальності спростовуються матеріалами справи (т. 39 а.с. 100-105).
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті справи та додаткових письмових поясненнях, наголосили на обґрунтованості позовних вимог, просили позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, надав пояснення згідно позиції, викладеної у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Юкрейн" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 21.08.1999, основний вид діяльності - 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; перебуває на обліку як платник податку, є платником ПДВ (т. 1 а.с. 76-84).
Також встановлено, що у період часу з 26 квітня по 19 травня 2021 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за наслідками проведення якої податковим органом складено Акт від 21.05.2021 №393/31-00-07-02/20027449 (т. 1 а.с. 88-131).
Перевірку проведено на підставі наказу №290 від 20.04.2021 (т. 1 а.с. 87), відповідно до якого призначено перевірку з питань законності декларування від'ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з ПДВ за лютий 2021 року, з урахуванням періодів декларування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків; підставою проведення перевірки зазначено пп. 19-1.1.1, 20.1.4, 78.1.8 ПК України.
Відповідно до висновків проведеної перевірки, відображених в Акті від 21.05.2021 №393/31-00-07-02/20027449, податковим органом виявлено порушення, зокрема:
- п. 44.1 ст. 44, пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, в результаті чого завищено податковий кредит та суму від'ємного значення по декларації з ПДВ за лютий 2021 року у сумі 23695616,97 грн., що призвело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 22811961,20 грн. та до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 883655,97 грн.;
- п. 200.1, 200.4, 200.8, 200.9 ст. 200 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 в частині визначення сум та періодів виникнення від'ємного значення з ПДВ, що включені до розрахунку бюджетного відшкодування (додаток 3) податкової звітності з ПДВ за лютий 2021 року, що призвело до відмови у наданні бюджетного відшкодування на 5229814 грн.
Згідно матеріалів справи, позивачем 04.06.2021 подано заперечення до Акту перевірки (т. 1 а.с. 132-146), за результатами розгляду яких відповідачем 11.06.2021 прийнято рішення про правомірність висновків, викладених а Акті перевірки (т. 1 а.с. 147-179).
За наслідками виявлених порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення (т. 1 а.с. 180-186):
- №3263100070202 від 17.06.2021, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 22811961 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 11405980,50 грн.;
- №3253100070202 від 17.06.2021, яким позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ за лютий 2021 року на суму 5229814 грн.;
- №3243100070202 від 17.06.2021, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 883656 грн.
Матеріали справи містять скаргу позивача від 07.07.2021 на ППР від 17.06.2021 №3263100070202, №3243100070202 (т. 1 а.с. 187-211), проте рішенням ДПС України від 01.09.2021 №20052/6/99-00-06-01-02-06 зазначену скаргу залишено без задоволення, спірні ППР - без змін (т. 1 а.с. 212-219).
Разом з тим, не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Зі змісту статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором і є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Згідно з пунктом 37 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України контролюючі органи не здійснюють документальні позапланові виїзні перевірки щодо достовірності сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлених платниками у звітних періодах, що настають після 01 липня 2015 року, крім випадків, визначених пунктом 200.11 статті 200 цього Кодексу.
У свою чергу, пунктом 200.11 статті 200 ПК України встановлено, що контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання, провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями: за періоди до 01 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками; з придбання товарів/послуг за період до 01 січня 2017 року у платників податку, що використовували спеціальний режим оподаткування, визначений відповідно до статті 209 цього Кодексу.
У визначені цим пунктом строки проводяться також документальні перевірки, передбачені підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 19 лютого 2021 року у справі № 821/1235/17, від 19 березня 2020 року у справі № 460/2939/18, від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/1644/19, тлумачення норми підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перша - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість; друга - подання декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.
При цьому в першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПК України.
Вживання в тексті норм підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та пункту 200.11 статті 200 ПК України словосполучень «відшкодування з бюджету податку на додану вартість», «сума бюджетного відшкодування» наряду з «від'ємне значення з податку на додану вартість» свідчить про те, що встановлена підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України умова перевищення 100 тис. грн як підстава для проведення позапланової документальної перевірки стосується від'ємного значення з податку на додану вартість як окремого від суми бюджетного відшкодування показника податкового обліку.
З матеріалів справи судом встановлено, що в наказі №290 від 20.04.2021 контролюючим органом в якості юридичної підстави проведення перевірки зазначено підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України та визначено предмет перевірки - питання законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації за лютий 2021 року з урахуванням періодів декларування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.
При цьому позапланова документальна перевірка платника з питань законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за лютий 2021 року не призначалася.
Водночас, в Акті документальної позапланової виїзної перевірки від 21 травня 2021 року №393/31-00-07-02/20027449 зазначено, що предметом перевірки було питання дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 року від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
Тобто, як підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України, так і прийнятим відповідно до цієї норми наказом від 20 квітня 2021 року №290 визначено чіткі межі проведення перевірки, які не дотримано відповідачем, позаяк останнім проведено перевірку не лише правомірності декларування позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість, а й правомірності заявленої ним до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість, яку врешті-решт і зменшено згідно з оскаржуваним актом індивідуальної дії.
Тобто, ЦМУ ДПС по роботі з ВПП не враховано, що для цілей підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України сума бюджетного відшкодування та сума від'ємного значення з податку на додану вартість є окремими та самостійним показниками податкової декларації, для проведення перевірки кожного з яких встановлено різні підстави й передумови.
Відтак, суд приходить до висновку, що під час проведення зазначеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача контролюючий орган вийшов за межі її предмета, визначеного в наказі про її призначення згідно підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2025 року у справі №640/7638/22.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу з призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Отже, доводи щодо неправомірності дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень, прийнятих за її наслідками.
Відповідно ж до позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 та від 24 травня 2023 року у справі № 140/607/22, встановлена судом протиправність наслідків перевірки з підстави порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.
Таким чином, встановлені судом порушення, допущені відповідачем при здійсненні перевірки законності декларування позивачем заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за відсутності відповідних повноважень, нівелюють правові наслідки її проведення, а також є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову і скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Надаючи оцінку порушенням, встановленим перевіркою та які призвели до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Зі змісту матеріалів справи судом встановлено, що такі порушення фактично зводяться до віднесення частини господарських правовідносин, унаслідок яких позивачем сформовано від'ємне значення з ПДВ, до нереальних, а також допущення позивачем помилок у додатку 5 до декларації з ПДВ за лютий 2021 року у зазначенні періоду, за який виникло від'ємне значення.
Так, згідно матеріалів справи, відповідач ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем, та такими контрагентами, як ТОВ "Українка", ТОВ "Агротіртранс", ФГ "Лосьове", ТОВ "Українська борошномельна компанія", ФГ "Фаворит", ФГ "Фермер", ТОВ "Трубіж Агро Центр", ФГ "Рубін Дворецької", ТОВ "Альбіна і Ко", ТОВ "Банкер Хілл".
Зокрема, серед підстав для віднесення спірних господарських операцій до числа нереальних відповідачем зазначається про відсутність у зазначених контрагентів достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, порушення такими суб'єктами правил ведення податкового та бухгалтерського обліку, їх взаємовідносини з сумнівними контрагентами по ланцюгу постачання продукції, віднесення деяких з перелічених контрагентів у подальшому до числа ризикових, тощо.
Вказаних висновків податковий орган дійшов на підставі аналізу податкової звітності, даних ЄРПН, даних з Державних реєстрів, інших інформаційних та аналітичних баз даних.
Не погоджуючись з такими доводами контролюючого органу, позивач наголошував, що на час здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами у позивача не було жодних підстав для сумніву у їх добросовісності. Так, позивач вживав заходів щодо перевірки таких контрагентів за відкритими джерелами, отримував копії статутних документів, податкової звітності. Жоден з перелічених контрагентів на момент існування господарських взаємовідносин з позивачем не був віднесений до ризикових. Більше того, по ряду таких підприємств у подальшому були проведені зустрічні звірки (ТОВ "Українка", ТОВ "Трубіж Агро Центр", ТОВ "Банкер Хілл"), відповідно до яких податковим органом підтверджено реальність здійснення спірних господарських операцій з позивачем. По підприємствам, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, позивачем отримано як витяги з Державного реєстру про наявність в оренді чи у власності належної кількості сільськогосподарських угідь, так і довідки з відповідних органів місцевого самоврядування щодо фактичного користування такими суб'єктами зазначеними землями.
Надаючи оцінку таким висновкам податкового органу, суд виходить з наступного.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Суд також зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 9 Закону N 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону N 996-XIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону N 996-XIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначено вище, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій.
Зокрема, позивачем надано до суду достатню кількість документів, що підтверджують факт отримання позивачем товару від означених контрагентів, факт здійснення оплати за вказаний товар, а також факт подальшого використання позивачем такого товару у господарській діяльності (зберігання, переробка, транспортування, реалізація, тощо).
Відповідач означені факти не заперечував, жодних доказів на їх спростування до суду не надав.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Крім цього, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону N 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків, що випливає з правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18 грудня 2018 року у справі N 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі N 809/2918/13-а.
Також сталою є позиція Верховного Суду щодо того, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий підхід підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, а також викладено в постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №804/6909/17, від 21 лютого 2020 року у справі №815/253/16.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Булвес АД проти Болгарії", "Інтерсплав проти України", визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022, справа №160/3364/19 дійшла висновків, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Застосовуючи зазначені висновки при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив їх реальність долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: укладеними договорами та додатками до них, актами наданих послуг, платіжними дорученнями, виписками по рахунках, видатковими накладними, податковими накладними, зареєстрованими у встановленому законом порядку, тощо.
Фактичну можливість надання таких послуг мав встановити саме податковий орган, у тому числі - шляхом проведення зустрічної перевірки.
Контролюючим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Суд зазначає, що інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів, носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства добросовісним платником податку. Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постанові від 30 вересня 2021 року у справі №400/1986/19.
Суд крім цього вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі №810/3790/17 Верховний Суд також вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі 815/2946/13-а звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Відтак суд погоджується з позицією позивача про те, що висновок податкового органу щодо неможливості отримання товару та послуг позивачем від таких контрагентів, як ТОВ "Українка", ТОВ "Агротіртранс", ФГ "Лосьове", ТОВ "Українська борошномельна компанія", ФГ "Фаворит", ФГ "Фермер", ТОВ "Трубіж Агро Центр", ФГ "Рубін Дворецької", ТОВ "Альбіна і Ко", ТОВ "Банкер Хілл", не підкріплений належними доказами, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 серпня 2022 року у справі 1740/2194/18.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що за усіма господарськими операціями між позивачем та зазначеними контрагентами складались податкові накладні, які були зареєстровані у встановленому законом порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, контроль за яким здійснюється відповідачем.
Водночас, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі 910/23097/17.
Отже, аналізуючи встановлені обставини та відповідні їм докази у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції між позивачем та вищевказаними контрагентами є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи доказами.
Що стосується некоректного відображення позивачем у додатку 5 декларації з ПДВ за лютий 2021 року періоду складання податкових накладних, отриманих від контрагентів ФГ "МП Горизонт", ТОВ "Серенті Груп", ТОВ "Черкаси Дніпро Агро", що на думку контролюючого органу призвело до завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування, судом встановлено наступне.
Так, позивач не заперечує, що під час заповнення додатку 5 до декларації з ПДВ за лютий 2021 року ним допущено помилку у зазначенні періоду складання відповідних податкових накладних у взаємовідносинах з ФГ "МП Горизонт", ТОВ "Серенті Груп", ТОВ "Черкаси Дніпро Агро", а саме: зазначено період - лютий 2021, тоді як коректними періодами є, відповідно, січень 2021 та липень 2020 року.
Суд зазначає, що під час проведення перевірки позивачем були надані усі первинні документи, якими останній підтверджував здійснення спірних господарських операцій, при цьому відповідачем реальність таких операцій під сумнів не ставилась.
Відповідачем до суду не надано будь-яких доказів щодо того, що така помилка позивача призвела до зміни складу або розміру суми податку на додану вартість, яке заявлено позивачем до бюджетного відшкодування.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем була допущена технічна помилка, яка не призвела до зміни складу або розміру суми податку на додану вартість, яке було заявлено до бюджетного відшкодування, а отже висновки контролюючого органу про завищення у зв'язку з цим сум бюджетного відшкодування позивачем є безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваних дій та рішень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Що стосується стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
До матеріалів справи додано платіжне доручення про сплату судового збору на суму 22700 грн. (т. 1 а.с. 50), отже такі витрати є документально підтвердженими та підлягають стягненню на користь позивача.
Крім цього, позивачем також заявлено вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 251450,20 грн. (т. 40 а.с. 39-44), які, за твердженням позивача, складаються з витрат, понесених під час розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва у розмірі 190627,00 грн., а також під час розгляду справи у Кіровоградському окружному адміністративному суді у розмірі 60823,20 грн.
Зокрема, на підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу позивачем додано:
- договір про надання правової допомоги №2-1/51-2020 від 27.10.2020 (т. 38 а.с. 15-25, т. 40 а.с. 51-56);
- додаткову угоду від 05.05.2022 до договору №2-1/51-2020 від 27.10.2020 (т. 38 а.с. 26-29);
- додаткову угоду від 20.07.2023 до договору №2-1/51-2020 від 27.10.2020 (т. 40 а.с. 56-зворот - 57);
- Акт приймання-передачі послуг б/н від 31.01.2022 на суму 190627,00 грн. (т. 38 а.с. 38-40);
- Акт приймання-передачі послуг №64 від 30.05.2025 на суму 60823,20 грн. (т. 40 а.с. 58);
- докази фактичної сплати за надані послуги;
- інші матеріали.
Відповідачем надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги (т. 40 а.с. 82-84), з посиланням на неспівмірність їх розміру складності справи та часу, фактично витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт.
Визначаючись з розміром витрат на професійну правничу допомогу, які належить стягнути на користь позивача у цій справі, суд виходить з того, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у випадку доведення здійснення витрат, пов'язаних з розглядом саме цієї справи та враховуючи принцип співмірності здійснених витрат.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція випливає зі змісту статей 134, 139 КАС України, є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, зокрема у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Згідно пунктів 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічна позиція викладене в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду по справі 826/856/18.
Надаючи оцінку наданим позивачем Актам приймання-передачі послуг, суд приходить до висновку про часткову невідповідність зазначених у них окремих послуг та їх вартості принципам обґрунтованості та співмірності.
Так, на переконання суду, надання відповіді на відзив та додаткових письмових пояснень не повинно було викликати особливу складність та займати у адвоката значний час на їх складання та подання до суду, оскільки такі документи фактично відтворюють позицію позивача, первинно сформульовану у позовній заяві.
Надання адвокатом низки клопотань щодо долучення значної кількості первинних документів (які складають майже 40 томів справи), як і, власне, виготовлення та долучення їх копії до матеріалів справи, беззаперечно, узгоджується з позицією позивача, проте, на переконання суду, не є необхідним, враховуючи до того ж позицію відповідача, який не заперечував щодо наявності таких документів та їх змісту.
Такі витрати, як підготовка клопотань про виклик свідків, на думку суду, взагалі не підлягають стягненню через відхилення відповідних клопотань судом.
Суд наголошує, що предмет спору у даній справі не характеризується особливою складністю та не потребує надмірних зусиль з боку позивача для вироблення правової позиції, оскільки аналогічні спори досить часто перебувають на розгляді адміністративних судів та існує стала судова практика з вирішення подібних спорів.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 р. у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази понесення судових витрат у їх сукупності, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про можливість часткового стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі в розмірі 70000,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків 17.06.2021 №3243100070202, №3253100070202, №3263100070202.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Юкрейн» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 22700,00 грн. та на професійну правничу допомогу у розмірі 70000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО