про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
19 листопада 2025 року м. Київ № 320/56236/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши матеріали адміністративного позову
за позовом ОСОБА_1
до державного виконавця Логвинської К.Л.
третя особа ОСОБА_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до державного виконавця Логвинської К.Л., третя особа - ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- визнати дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ЛОГВИНСЬКОЇ Каріни Леонідівни протиправними та скасувати повністю постанову державного виконавця від 12.11.2025 у ВП № 79044916: про стягнення 50 % з грошового забезпечення військовослужбовця; про стягнення 50 % з пенсії по інвалідності внаслідок війни; про арешт та списання одноразової грошової допомоги по інвалідності в наслідок поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини;
- зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: припинити будь-які відрахування з мого грошового забезпечення та пенсії по інвалідності внаслідок війни понад 20 % загалом; повернути всі незаконно списані кошти (включаючи одноразову допомогу по інвалідності) протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили; не звертати стягнення на одноразову грошову допомогу (ОГД) особі з інвалідністю ІІІ групи в наслідок поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини - 757 000 грн. (Протокол Міністерства оборони України № 389/975 від 18.07.2025); зняти арешт з банківських рахунків - НОМЕР_1 (АТ КБ “ПриватБанк»), НОМЕР_2 (АТ “Універсал Банк») як таких, на які надходять кошти, що не підлягають стягненню, а вже стягнуті кошти повернути позивачу; винести постанову про зняття арешту та направити її до банків в день винесення, відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункту 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза “встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття “суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування “суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до частини п'ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404).
Згідно з статтею 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів.
При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Частиною першою статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною другою цієї ж статі передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається зі позовної заяви та долучених до неї матеріалів, ОСОБА_1 у даній справі оскаржує дії та постанови вчиненні в межах виконавчого провадження №79044916 відкритому щодо примусового виконання виконавчого листа № 2/759/2211/4 виданого Деснянським районним судом м. Києва 17.09.2014.
Частиною першою статті 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Тобто, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язано з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України та його примусовим виконанням.
Приймаючи до уваги те, що позивачем оскаржуються постанови, прийняті в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого місцевим судом, суд вважає, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви (частини 2 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз'яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ЦПК України, судом, яким видано виконавчий документ, у даному випадку - Деснянським районний суд міста Києва.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Жук Р.В.