про поновлення строку звернення до суду
18 листопада 2025 року справа № 320/10276/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку та клопотання до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в особі Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядком №260 від 07.06.2018, у розмірі 100 000 гривень за період липень - вересень 2024 років;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядком №260 від 07.06.2018, у розмірі 100 000 гривень за період липень - вересень 2024 років;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 належного йому щомісячного грошового забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою перед отриманням травми (поранення), з урахуванням щомісячних його додаткових видів: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії за період січень-вересень 2024 року, без урахування надбавки за особливості проходження служби в розмірі 100% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, встановленої щорічно за 2021-2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України код ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 належне йому щомісячне грошове забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою перед отриманням травми (поранення), з урахуванням щомісячних його додаткових видів: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії за період січень-вересень 2024 року, без урахування надбавки за особливості проходження служби в розмірі 100% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, встановленої щорічно за 2021-2024 роки;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом надання уточненої позовної заяви, з урахуванням вказаних судом зауважень, в якій чітко визначити відповідача (чів) по справі, зазначивши ідентифікаційний код (якщо він наявний), місцезнаходження, засоби зв'язку, офіційну електронну адресу, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, та уточнити прохальну частину позову.
07.05.2025 канцелярією суду зареєстровано заяву позивача про усунення недоліків позову, яку подано через підсистему "Електронний суд" 06.05.2025, до якої, зокрема, додано уточнену позовну заяву від 06.05.2025 з додатками.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від відповідача.
25.07.2025 представником відповідача через підсистему "Електронний суд" подано відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним з огляду на низку правових та фактичних обставин, зокрема, відповідач вказує на пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до адміністративного суду. Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-IX, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, строк звернення до суду становить три місяці з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Відповідач зазначає, що позивач ще в жовтні 2024 року звертався з рапортом про надання копій наказів щодо виплат, а 08.11.2024 отримав відповідь із детальним роз'ясненням та документальним підтвердженням обсягів виплат. Таким чином, на думку відповідача, строк звернення до суду сплив у лютому 2025 року, а позов подано лише в березні 2025 року без належного обґрунтування поважності причин пропуску строку, що, відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, є підставою для залишення позову без розгляду.
04.08.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, заперечує доводи відповідача про його пропуск, зазначаючи, що відповідно до статті 233 КЗпП України тримісячний строк у справах про виплату всіх сум при звільненні обчислюється з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми. Таким днем є 30.12.2024 - дата наказу №325, в якому зазначено перелік належних до виплати сум. Позовна заява була подана 28.02.2025, тобто в межах встановленого строку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 клопотання представника позивача від 04.08.2025 задоволено, вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи №320/10276/25 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 03.10.2025. Витребувано докази у справі від відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 та від Міністерства оборони України.
18.09.2025 на виконання вимог ухвали суду від 11.09.2025 від Міністерства оборони України надійшли докази у справі.
02.10.2025 відповідачем через підсистему "Електронний суд" подано витребувані судом докази.
03.10.2025 судове засідання знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Кушнової А.О. у відпустці. Призначено наступне судове засідання на 24.10.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи №320/10276/25 в режимі відеоконференції за участю представника відповідача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
У судове засідання, призначене на 24.10.2025, з'явились позивач, представник позивача, представник відповідача (в режимі відеоконференції).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 витребувано докази у справі від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. Повторно витребувано докази від ІНФОРМАЦІЯ_1 . Залучено до участі у справі спеціаліста - начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Відкладено судове засідання на 07.11.2025. Зобов'язано відповідача забезпечити явку спеціаліста - начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 в судове засідання на 07.11.2025.
05.11.2025 позивачем через підсистему "Електронний суд" подано заяву про уточнення позовних вимог.
Крім того, 05.11.2025 позивачем через підсистему "Електронний суд" подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій ОСОБА_1 просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду, вказуючи на наявність поважних причин його пропуску, зазначаючи, що в період з січня по вересень 2024 року перебував на тривалому стаціонарному лікуванні за кордоном після поранення, отриманого під час бойових дій із захисту Батьківщини, що підтверджується медичними документами, наявними в матеріалах справи. Протягом цього періоду позивач щомісяця подавав до відповідача медичні документи, які підтверджували факт лікування, однак грошове забезпечення йому не виплачувалося, попри те, що, за його твердженням, воно було нараховане.
Позивач наголошує, що відповідач жодного разу письмово не повідомив його про припинення контракту або про причини невиплати грошового забезпечення. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача унеможливила своєчасне звернення до суду, оскільки позивач не мав змоги отримати необхідну інформацію для формування правової позиції. Крім того, тривале лікування за кордоном, відсутність доступу до кваліфікованої правової допомоги в Україні та необхідність самостійного фінансування лікування в іноземній валюті, на думку позивача, є об'єктивними та непереборними обставинами, які унеможливили своєчасне звернення до суду.
Позивач також посилається на положення статті 268 Цивільного кодексу України, згідно з якою позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Позивач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, є щомісячним періодичним платежем, що входить до складу грошового забезпечення, а отже, вимоги щодо її виплати не обмежуються строками звернення до суду.
Щодо доводів відповідача про початок перебігу строку з 08.11.2024, позивач вказує, що відповідач не надав доказів вручення відповідного листа, зокрема опису вкладення, що підтверджував би зміст отриманого документа. Позивач також зазначає, що в жовтні та грудні 2024 року проходив ВЛК і МСЕК, готувався до звільнення, отримував численні листи від відповідача без опису вкладень, що ускладнювало ідентифікацію конкретного повідомлення.
Позивач вважає, що відповідач маніпулює приписами статті 233 КЗпП України, посилаючись на загальну норму частини першої, тоді як у справі підлягає застосуванню спеціальна норма частини другої цієї статті, згідно з якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обчислюється з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми. Позивач вказує, що таким днем є 30.12.2024 - дата видання наказу №325, в якому зазначено перелік належних до виплати сум. Водночас, у цьому повідомленні відсутні суми, нараховані за період січень - червень 2024 року, що, на думку позивача, також є підставою для поновлення строку.
Крім того, позивач зазначає, що лише після повернення з лікування у вересні 2024 року він зміг ініціювати з'ясування причин невиплат, звернувшись до відповідача з відповідними запитами. У відповіді від 08.11.2024, за твердженням позивача, не було надано чітких пояснень причин припинення виплат, а також не було надано копій розпорядчих документів. Натомість, у січні 2025 року відповідач надав розрахункову картку, з якої вбачається, що виплати за вересень і жовтень 2024 року все ж були здійснені, що суперечить попереднім твердженням відповідача.
Позивач також посилається на статтю 234 КЗпП України, яка передбачає можливість поновлення строку у разі його пропуску з поважних причин, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або повідомлення про суми, нараховані при звільненні, минуло не більше одного року. Позивач вважає, що у даному випадку строк не сплив, а такі наявні обставини, як тривале лікування, статус особи з інвалідністю 1 групи, бездіяльність відповідача, є поважними причинами для поновлення строку звернення до суду.
18.11.2025 від учасників справи надійшли заяви про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження без участі представників. Суд протокольною ухвалою вирішив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, вирішуючи питання щодо поновлення позивачу строків звернення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Частинами 1, 6 статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз зазначених норм свідчить, що пропуск строку звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також приділив увагу питанню пропуску строку звернення до суду.
Так, у справі "Стаббігс та інші проти Великобританії" ЄСПЛ наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 ЄСПЛ зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
У своїй практиці ЄСПЛ звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A №333-B, crop. 42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи "Скордіно проти Італії", "Ятрідіс проти Греції").
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Крім того, частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12.04.2012 №9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини 1 статті 79 Закону України Про банки і банківську діяльність від 24.06.2020 №6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини 2 статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_1 датована 28.02.2025, позов поданий до суду 03.03.2025, що підтверджується штампом канцелярії суду.
Згідно з поясненнями позивача, позивач з 30.12.2022 по 25.09.2024 перебував на тривалому стаціонарному лікуванні в університетській клініці Гіссена та Марбурга (Федеративна Республіка Німеччина), що підтверджується медичними документами, зокрема свідоцтвом про хворобу №6585. У зв'язку з перебуванням за кордоном, позивач не мав доступу до фінансових документів військової частини, не отримував жодних повідомлень про припинення виплат, не був ознайомлений із відповідними наказами, а також не отримував направлення на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), що є необхідною умовою для продовження виплат після чотирьох місяців лікування.
Наказ №325 від 30.12.2024, яким визначено перелік належних до виплати сум при звільненні, не містив жодної інформації про припинення щомісячного грошового забезпечення або додаткової винагороди. Відповідач не надав окремого наказу про припинення таких виплат, не повідомив позивача про зміну фінансового статусу, не вручив жодного документа, який би містив підставу для припинення виплат, а також не довів, що така інформація була доведена до відома позивача у будь-який спосіб.
Позивач дізнався про припинення виплат лише після отримання розрахункової картки за IV квартал 2024 року та відповіді на адвокатський запит у січні 2025 року, з яких стало очевидно, що щомісячне грошове забезпечення та додаткова винагорода не були нараховані за липень-вересень 2024 року. Саме ці обставини стали підставою для формулювання позовних вимог, а звернення до суду 28.02.2025 є обґрунтованим з огляду на момент фактичного отримання інформації про припинення виплат.
Суд оцінює цю хронологію як послідовну, логічну та добросовісну. Дії позивача свідчать про те, що він не зволікав із захистом своїх прав, а діяв активно, системно та в межах доступних йому процедур, що свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Суд також враховує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який 11.05.2022 у ході бойових дій отримав тяжке поранення - проникаюче корнео-склеральне ушкодження обох очей, що було кваліфіковане як пов'язане із захистом Батьківщини. У зв'язку з характером травми позивач з 30.12.2022 по 25.09.2024 перебував на тривалому стаціонарному лікуванні в університетській клініці Гіссена та Марбурга (Федеративна Республіка Німеччина), що підтверджується свідоцтвом про хворобу №6585 від 07.11.2024 та медичними документами, долученими до матеріалів справи. В результаті отримання тяжкого поранення позивач повністю втратив зір на обидва ока.
Після завершення лікування позивача було визнано непридатним до військової служби за станом здоров'я, що оформлено відповідним висновком військово-лікарської комісії. Наказом №381-РС від 30.12.2024 його звільнено з військової служби у відставку з виключенням з військового обліку. У березні 2025 року позивачу офіційно присвоєно статус особи з інвалідністю першої групи внаслідок війни.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядком №260 від 07.06.2018, у розмірі 100 000 гривень за період липень-вересень 2024 року та належного йому щомісячного грошового забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою перед отриманням травми (поранення), з урахуванням щомісячних його додаткових видів: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії за період січень-вересень 2024 року, без урахування надбавки за особливості проходження служби в розмірі 100% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, встановленої щорічно за 2021-2024 роки із зобов'язанням нарахувати та виплатити ці суми.
Дані платежі є періодичними, виплата грошового забезпечення здійснюється один раз на місяць за попередній місяць. Позивач підтверджує, що в період липень-вересень 2024 року він не отримав додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Порядком №260 від 07.06.2018, у розмірі 100 000 гривень, а також в період січень-вересень 2024 року він не отримав щомісячного грошового забезпечення в розмірі за останньою займаною посадою перед отриманням травми (поранення), з урахуванням щомісячних його додаткових видів: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії.
Весь охоплений період, а саме січень-вересень 2024 року, позивач перебував на лікуванні за кордоном, а саме з 30.12.2022 по 25.09.2024 перебував на тривалому стаціонарному лікуванні в університетській клініці Гіссена та Марбурга (Федеративна Республіка Німеччина), що підтверджується медичними документами, зокрема свідоцтвом про хворобу №6585.
Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується факт неповідомлення позивача про підстави припинення виплат додаткової грошової винагороди та щомісячного грошового забезпечення за період січень-вересень 2024 року.
Отже підстави та причини не виплати додаткової грошової винагороди та щомісячного грошового забезпечення позивачу були не відомі, що вимагало вжиття заходів щодо отримання інформації про причини та підстави нездійснення виплат.
Позивачу прибув в Україну 26.09.2024.
Після повернення з лікування 26 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про надання копій наказів про нарахування та виплату додаткової винагороди за період 23-24 роки, копію наказів, що були підставою для припинення виплат за період серпень-жовтень 24 року та травень 23 року (а.с. 48).
Відповідач надав відповідь на даний рапорт у вигляді листа №12586 від 08.11.2024, в якому не було надано чітких пояснень причин припинення виплат, а також не було надано копій розпорядчих документів (а.с.49-51).
Відповідач наполягає, що у зв'язку з отримання вказаного листа №12586 від 08.11.2024 позивач міг дізнатися про своє порушене право та звернутися до суду.
На підтвердження направлення даного листа позивачу відповідачем надано копію експрес-накладної Нової пошти від 08.11.2024 №59001255116281, в якій одержувачем є ОСОБА_1 , відправником приватна особа ОСОБА_3 .
Позивач не заперечує факту отримання листа, проте не пригадує дату його отримання.
Враховуючи, що позивач не пригадує дату отримання листа, а також те, що отримавши лист позивач без сторонньої допомоги не може прочитати його зміст, враховуючи втрату зору на обидва ока в результаті отриманого поранення, суд позбавлений можливості встановити дату, коли позивач ознайомився зі змістом такого листа.
25.12.2024 позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив виплатити йому щомісячне грошове забезпечення за останньою займаною посадою перед отриманням травми з урахуванням щомісячних його додаткових видів: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії за період січень-вересень 2024 року та додаткову винагороду в розмірі 100 тис грн за поранення, пов'язане із захистом Батьківщини за період липень-вересень 2024 року (а.с.39-40).
У відповідь на цей рапорт позивач отримав лист від 04.02.2025 №1272 вих, в якому відповідач вказав, що позивач не надавав довідки військово-лікарської комісії, які були б підставою для продовження виплат тому виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди було припинено (а.с.41).
Після звільнення з військової служби (наказ від 30.12.2024 №381-РС) позивач 09.01.2025 подав звернення до відповідача, в якому просив письмово повідомити про виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні та відсутність заборгованості в/ч НОМЕР_1 по виплатах перед позивачем (а.с.44), отримавши у відповідь розрахункову картку за січень-грудень 2024 року від 28.01.2025, довідку про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 01/2023 - 12/2023, довідку про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 01/2024 - 12/2024 (а.с. 45-47).
Суд враховує, що характер поранення, тривалість лікування за кордоном, а також встановлений статус особи інвалідності першої групи внаслідок війни у зв'язку з захистом Батьківщини, неможливість без сторонньої допомоги ознайомитися зі змістом отриманих документів через повну втрату зору є обставинами, які об'єктивно впливали на можливість позивача здійснювати правовий захист своїх інтересів у період лікування. Відсутність належного повідомлення про припинення виплат, ненадання направлення на ВЛК, а також обмежений доступ до фінансових документів військової частини в умовах перебування за кордоном свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду та достатньою підставою для поновлення такого строку.
Дослідивши доводи позивача щодо поновлення строку звернення до суду щодо поважності пропуску строку, суд приходить до висновку про доведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому є достатні підстави для визнання судом таких причин поважними та поновлення пропущеного строку.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 120, 121, 122, 123, 241, 243, 248 КАС України, суд
1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
3. У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про залишення позову без розгляду, яке викладено у відзиві на позовну заяву від 25.07.2025 відмовити.
4. Копії ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.