про відмову у забезпеченні позову
20 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/25937/25
категорія 111000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Паперова фабрика» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паперова фабрика» до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу,
установив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Паперова фабрика» (далі - позивач, ТОВ «Паперова фабрика») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) від 05 листопада 2025 року №2901-п «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Паперова фабрика».
Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року відкрито провадження у справі.
20 листопада 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дію наказу ГУ ДПС у Житомирській області від 05 листопада 2025 року №2901-п «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Паперова фабрика» до набрання законної сили рішенням у справі та заборони ГУ ДПС у Житомирській області вчиняти будь-які дії на виконання зазначеного наказу до набрання законної сили рішенням у справі.
Мотивуючи необхідність забезпечення позову, заявник указує, що він листом від 13 листопада 2025 року №13/11-1 та через адвоката листом від 13 листопада 2025 року №1 звернувся до ГУ ДПС у Житомирській області з повідомленням про оскарження в судовому порядку наказу ГУ ДПС у Житомирській області від 05 листопада 2025 року №2901-п «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Паперова фабрика». Однак листами від 19 листопада 2025 року №31509/6/06-30-07-04 та №31517/6/06-30-07-04 ГУ ДПС у Житомирській області повідомило позивача, що документальна позапланова виїзна перевірка відповідно до оскаржуваного наказу все одно буде проведена за адресою: 61177, Харківська обл., м. Харків, вул. Залютинська, буд. 2, починаючи з 21 листопада 2025 року, тривалістю 5 робочих днів. Більше того, в телефонному режимі посадові особи податкового органу додатково повідомили позивача про намір фактично здійснити перевірку незалежно від того, що наказ є предметом судового оскарження. Такі дії створюють реальну та безпосередню загрозу проведення перевірки на підставі наказу, законність якого ще не перевірена. Таким чином, дії відповідача свідчать про очевидний намір виконати оскаржуваний наказ до ухвалення рішення суду, що порушує право позивача на ефективний судовий захист, суперечить принципу верховенства права та сформованій судовій практиці щодо недопустимості проведення перевірки на підставі наказу, який є предметом судового оскарження. Такий підхід до вирішення заяви про зупинення дії наказу контролюючого органу про призначення перевірки платника податку в разі його оскарження до суду відповідає усталеній правовій позиції Верховного суду, що висловлена в постановах від 13 лютого 2019 року у справі №813/112/18, від 27 березня 2019 у справі №0440/5193/18, від 30 січня 2020 року у справі №460/607/19, від 22 серпня 2024 року у справі №140/5720/24. Верховний Суд висловив правову позицію щодо обґрунтованості вжиття судами заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу про проведення перевірки та розтлумачив положення Податкового кодексу України в контексті застосування адміністративним судом заходів забезпечення позову таким чином: платник податку має право не погодитися з рішенням контролюючого органу про призначення перевірки та оскаржити таке до суду; проведення перевірки у період оскарження в судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами частини 2 та 3 названої правової норми визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вважає за необхідне повідомлення учасників справи та викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, а також вказує на відсутність необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини 2 названої правової норми забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється. Забезпечення позову допускається, якщо не вжиття цих заходів може ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Приписами частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин 4, 5 та 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З правового аналізу наведених норм слідує, що законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, установити, чи існує хоча б одна з названих підстав.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
З матеріалів справи убачається, що предметом розгляду у межах цієї справи є правомірність наказу ГУ ДПС у Житомирській області від 05 листопада 2025 року №2901-п «Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Паперова фабрика». Реалізація спірного наказу станом на дату розгляду заяви ТОВ «Паперова фабрика» про забезпечення позову у справі №240/25937/25 не відбулася.
Суд зауважує, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб'єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Водночас, позивачем не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, - що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2025 року у справі №380/14124/24, від 22 січня 2025 року у справі № 380/14216/24 та від 27 лютого 2025 року у справі №420/17645/24.
У постанові від 08 червня 2023 року у справі № 160/1140/23 Верховний Суд також звертав увагу, що можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не настали взагалі, і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного наказу, дійсно, може убезпечити позивача від понесення ним майнових витрат (у разі необхідності оскарження податкових повідомлень - рішень, прийнятих за результатами перевірки). Проте варто врахувати, що такі обставини не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі наказу. Суд наголошує, що саме лише проведення податкової перевірки не створює незворотних наслідків, не зупиняє господарську діяльність платника податків, а є реалізацією функцій контролю органів в межах визначених законом повноважень; у разі ж виявлення у ході чи за наслідками такої перевірки порушень платник не позбавлений права захистити свої права у суді, зокрема, шляхом судового оскарження наслідків такої перевірки.
Окрім того, суд наголошує, що, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень - рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень - рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Такий підхід підтверджується послідовною практикою Верховного Суду, зокрема, але не виключно, постановами від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, від 14 січня 2021 року у справі №804/388/16, від 03 червня 2021 року у справі № 822/1660/18, від 08 грудня 2021 року у справі №826/16212/18, від 25 січня 2022 року у справі №520/845/2020 та від 25 листопада 2022 року у справі №640/5640/19.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Суд зазначає, що наявність ознак протиправності оскарженого наказу може бути виявлено судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Окрім цього, суд зауважує, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності відповідача. Оцінка правомірності прийняття наказу буде надана судом при вирішенні справи по суті.
При цьому, посилання позивача на іншу практику Верховного Суду, зокрема на постанову у справі № 140/5720/24, суд до уваги не приймає, оскільки у такій на момент звернення із заявою про забезпечення позову контролюючий орган вже здійснив вихід на перевірки, склав акт про недопуск та звернувся до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості арешту, що у розглядуваному випадку відсутнє.
Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує заяву про забезпечення позову, суд указує, що ним не надано до суду доказів на підтвердження існування загрози або імовірності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення або невиконання рішення суду.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що до заяви про забезпечення позову не додані беззаперечні докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів заявник, а також, що захист прав, свобод та інтересів такого буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, суд уважає доводи, наведені в заяві про забезпечення позову на обґрунтування необхідності забезпечення позову, не є переконливими для цілей забезпечення позову та не підтверджені відповідними доказами, а тому такі суд не бере до уваги.
З урахуванням наведеного, судом не встановлено існування обставин для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак відсутні правові підстави для задоволення вказаної заяви.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" про забезпечення позову відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис