Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 листопада 2025 року Справа№200/5743/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
31 липня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява адвоката Байди О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 09.03.2022 до 13.06.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022- 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2025 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022- 2025 роки".;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 09.03.2022 до 13.06.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022 -2025 роки" станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що в період з 09.03.2022 до 13.06.2025 розмір його посадового окладу та окладу за військовим званням не визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт, як наслідок, грошове забезпечення виплачено в меншому розмірі. Відтак, така бездіяльність є протиправною.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :
- довідку про період проходження ОСОБА_1 служби у Військовій частині НОМЕР_3 із зазначенням дати включення його до списків особового складу військової частини, дати звільнення його зі служби та дати виключення зі списків особового складу військової частини;
- особисті картки на грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2022-2025 роки із зазначенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовувався для обчислення грошового забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року застосовано до Військової частини НОМЕР_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. Стгянуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) в дохід Державного бюджету України (стягувач Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, код класифікації доходів бюджету: 21081100) штраф в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року залучено в якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 по даній справі. Розгляд справи №200/5743/25 розпочато спочатку.
14 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказав, що під час нарахування та виплати грошового забезпечення Позивачу за спірний період, розмір посадового окладу та окладу за військовим званням визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «;Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року №704. Зазначив, що підстави для висновку, про наявність у Відповідача підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України що підтверджується паспортом серії НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 09.03.2022 року по 13.06.2025 року що підтверджується витягами з наказів, що надані відповідачем на вимоги ухвали суду.
02.07.2025 року представник позивача звернувся до відповідачів із заявою щодо надання інформації щодо нарахування грошового забезпечення за період служби та просив здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022 -2025 роки" станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704.
Докази надання відповіді на вказану вище заяву в матеріалах справи відсутні.
При цьому, відповідачем не заперечується, що нарахування позивачеві грошового забезпечення здійснювалося, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік - 1762 грн, що передбачено абз. 1 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Щодо строку звернення до суду.
Частиною 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України(в редакції, чинній по 18.07.2022 включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрав чинності 19.07.2022,внесені зміни до нормКодексу законів про працю України.
Зокрема, частини 1 і 2ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно зі ст. 234 Кодексу законів про працю України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп частину 1статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Оскільки по 18.07.2022 включно діяла редакція ст. 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин на момент не застосовувалися, то в даному випадку строк позовної давності не застосовується до позовних вимог, що стосуються грошового забезпечення за період проходження військової служби по 18.07.2022 включно, до інших позовних вимог строк позовної давності застосовується.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Пунктом 14 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Абзацом 3 пункту 7 цього ж розділу Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Тобто, позивач, у період служби, мав право на отримання належного йому грошового забезпечення.
Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 13.06.2025 року, а тому він звертається до суду в межах тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
При цьому, відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.07.2025, у справі № 120/15243/24, від 03.07.2025 у справі № 560/15912/24, від 19.06.2025 у справі № 400/5155/24, від 18.04.2025 у справі № 260/1955/24 початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першоїстатті 233 КЗпП України(у чинній редакції),слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом, як вказує Верховний Суд, може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Також, суд враховує, що грошовий атестат № 127 отриманий позивачем від військової частини НОМЕР_1 13.06.2025 року, а отже саме 13.06.2025 року позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Зважаючи на викладене та відсутність доказів отримання позивачем відомостей про розмір використаного відповідачем прожиткового мінімуму для обчислення грошового забезпечення у періоди, за які позивач просить перерахувати грошове забезпечення, строк звернення до суду у цій справі позивачем не пропущений.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII " відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частинами другою, четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
З моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова № 704), у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з пунктом 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Відповідно до примітки Додатку 14 Постанови № 704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності Постановою № 704, пункт 4 цієї постанови був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, за наслідком розгляду якої суд визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким внесено зміни до інших постанов Кабінету Міністрів України.
Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.
Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права та вищенаведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слідувало визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Отже, фактично з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 указаної постанови № 481 абз. 1 п. 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Водночас, Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
З системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акту.
Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акту суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, яке набуло законної сили 18.06.2025, не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 09.07.2025 по справі № 420/18853/24 зазначив, що з дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб'єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 2710-IX на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704.
Враховуючи наведене, з 09.03.022 по 19.05.2023 для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, і виплат, що обчислюються із них, належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, що визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», встановленого законом на 01.01.2023, що визначний Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Натомість, відповідач визнав використання ним в період з 09.03.022 по 19.05.2023 для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (що становив 1762 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), що є протиправним.
Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягала в нарахуванні та виплаті позивачу в періоди з 09.03.022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в чинній редакції.
З огляду на таке, також підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період 09.03.022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017№ 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно перерахунку та доплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2025 роки.
Відповідно до п.30.1 та п.30.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 (далі Порядок) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже суд зазначає, що відповідач протиправно здійснював виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Позовні вимоги щодо періоду з 20.05.2023 по по 13.06.2025 задоволенню не підлягають із зазначених вище підстав.
Стосовно перерахунку та виплати грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, суд зазначає, що відповідно до відомостей, наявних у картках особового рахунку позивача за 2022-2025 роки, вказана допомога позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, а отже підстави для задоволення позовних вимог в цій частині у суду відсутні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обираючи спосіб захисту та відновлення порушеного права судом враховано те, що порушення прав позивача допущені Військовою частиною НОМЕР_1 , щодо якої відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 року № Д-321/65/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 року № Д-22/ДСК «Про проведення додаткових організаційних заходів у Командуванні Сил територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» та довідки Військової частини НОМЕР_2 від 17.07.2025 року №1553/8817, проводиться переформування, а її правонаступником є Військова частина НОМЕР_2 , яка і має вчинити відповідні дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл судом не проводиться.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 09.03.2022 по 19.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) за період з 09.03.2022 по 19.05.2023, грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та матеріальної допомоги для оздоровлення), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова