18 листопада 2025 рокуСправа №160/28084/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
29.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.08.2025 року №855/03-16 про відмову в задоволенні заяви позивача від 30.07.2025 року про перерахунок, індексацію та виплату пенсії в період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року, перерахунок та індексацію пенсії в період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року, перерахунок , індексацію та виплату пенсії з 01.12.2021 року по теперішній час, з компенсацією втрати доходу за затримку термінів виплати пенсії в зазначених вище періодах.
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.12.2021 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести позивачу, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV", перерахунок, індексацію та виплату пенсії з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року, з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум, з 01.12.2021, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії, на вказаний позивачем банківський рахунок.
- відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України, допустити негайне виконання рішення суду в повному обсязі заявлених позовних вимог, шляхом стягнення одним платежем заборгованості по пенсії, з компенсацією втрати доходу за затримку строків виплати пенсії, за період з 07.10.2009 року по момент виплати заборгованості по пенсії
- відповідно до ч.6 ст. 246, ч. 1 ст. 382 КАС України, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у 14-денний строк надати до суду звіт про виконання судового рішення, зверненого до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2013 у справі №201/5024/13-а, яка набрала законної сили, УПФУ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська зобов'язана поновити позивачу з 25.03.2013 виплату пенсії, як непрацюючій громадянці, на підставі матеріалів пенсійної справи, з урахуванням індексу інфляції, на вказаний у заяві банківський рахунок. Виплата пенсії, починаючи з 25.03.2013 року, проводилася з порушенням норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV" (далі: "Закон № 1058-IV"), а саме: без урахування повного страхового стажу 39 років, вірних показників із заробітної плати та індивідуального коефіцієнта заробітної плати, доплати до пенсії за понаднормовий стаж, підвищення до пенсії, як дитині війни, компенсації втрати доходу затримку термінів виплати пенсії. З 01.12.2021 року виплата пенсії позивачу повторно припинена без попереднього повідомлення і не проводиться до теперішнього часу. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25 рп/2009, позивач має право на перерахунок та виплату пенсії за період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року. 30 липня 2025 року позивачем в особистому кабінеті на Веб-порталі ПФУ подано відповідачу завірену кваліфікованим електронним підписом заяву встановленого зразка, з необхідними документами, про перерахунок та виплату пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року. Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням останнього від 06.08.2025 № 855/03-16 залишено без задоволення, з посиланням на відсутність законних підстав. Позивач вважає дії відповідача щодо виплати пенсії за віком у період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року у невстановленому законом розмірі, припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2021 року по теперішній час, без попереднього повідомлення позивача та прийняття відповідного рішення, а також рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 06.08.2025 № 855/03-16 про відмову в перерахунку та виплату пенсії позивачу в період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року і починаючи з 01.12.2021 року по теперішній час - неправомірними, і такими, які порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення в старості, що потребує судового захисту. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.09.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
13.10.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позовних вимог.
17.10.2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області долучено до матеріалів справи витребувані судом документи в ухвалі від 30.09.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2013 року у справі № 201/5024/13-а, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі поновити виплату пенсії призначеної ОСОБА_1 як не працюючій громадянці, на підставі пенсійної справи, з урахуванням індексу інфляції, на вказаний в заяві банківський рахунок, 25.03.2013 року.
30.07.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком, в якій просила:
- провести перерахунок, індексацію та виплатити пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, за період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії;
- провести перерахунок, індексацію та виплатити пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, за період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії;
- провести перерахунок, індексацію та виплачувати пенсію за віком, як непрацюючій особі та дитині війни, починаючи з 01.12.2021 року, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії;
- здійснювати виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.08.2025 року № 912010801715 відмовлено позивачці в проведенні перерахунку пенсії, у зв'язку з відсутністю законних підстав. Також в рішенні зазначено, що при розгляді електронної пенсійної справи заявниці та документів, долучених до заяви про перерахунок, встановлено, що виплата пенсії ОСОБА_2 припинена з 01.12.2021 року в зв'язку з тривалою неоплатою. В документах доданих до заяви для перерахунку пенсії міститься заява довільній формі про перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 року з посиланням на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2013 року у справі 201/5024-13а, згідно якої відповідачем є УПФУ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, ОСОБА_3 зазначену постанову суду не надала.
Позивач вважає дії відповідача щодо виплати пенсії за віком у період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року у невстановленому законом розмірі, припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2021 року по теперішній час, без попереднього повідомлення позивача та прийняття відповідного рішення, а також рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 06.08.2025 № 855/03-16 про відмову в перерахунку та виплату пенсії позивачу в період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року і починаючи з 01.12.2021 року по теперішній час - неправомірними, і такими, які порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення в старості, що потребує судового захисту.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Як зазначено у вказаному Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для припинення виплати пенсії як перебування пенсіонера за кордоном.
Отже з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
І саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Аналіз норм пенсійного законодавства вказує на те, що особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
Приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
Згідно із пунктом 1.1 наведеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно із абз.1 п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Отже наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Підсумовуючи, суд зазначає, що позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що відповідачем не було належним чином розглянуто заяву позивача від 30.07.2025 року, та як наслідок винесено необґрунтоване рішення, в якому не надано оцінки вимогам позивача заявленим у заяві про перерахунок пенсії.
Щодо припинення виплати пенсії позивача з 01.12.2021 року, суд зазначає наступне.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії встановлені в ст.49 Закону №1058-IV, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном (визнано невідповідним Конституції); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців поспіль; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі №243/6391/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 Закону №1058-IV
Пунктом 12 частини 2 статті 64 Закону № 1058-IV встановлено обов'язок органу ПФУ попереджати пенсіонера у письмовій формі за місяць до закінчення строку, на який призначено пенсію, про дату та підстави припинення її виплати, однак, виплату пенсії припинено з 01.12.2021 року без попереднього повідомлення позивачів.
У рішенні ГУ ПФУ в Запорізькій області від 06.08.2025 № 855/03-16 (Дод. 100) зазначено, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.12.2021 року, у зв'язку з тривалою неоплатою.
При цьому відсутнє посилання на реквізити прийнятого рішення, копія рішення не прикладена. Доказів направлення позивачу рішення про припинення виплати пенсії не надано. Тобто, будь-яке рішення про зупинення виплати пенсії позивачу, з підстав, визначених ст.49 Закону №1058-IV, відповідачем не приймалося. Доказів протилежного відповідачем не надано, що свідчить про порушення Пенсійним органом чинного законодавства.
Отже, припинивши виплату пенсії позивачу не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, без прийняття відповідного рішення, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії за віком, яке є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому, його дії мають бути визнані судом протиправними.
За таких обставин суд зауважує, що не поновлюючи позивачу пенсію за відсутності обґрунтованих підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання.
Суд звертає увагу, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Водночас право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Отже, ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
З урахуванням наведеного суд акцентує увагу на тому, що відповідачем належним чином не було розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії.
Щодо вимоги позивача про проведення перерахунку та індексації пенсії, за період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року, суд зазначає наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідачем не була надана правова оцінка означеній вимозі, тому суд вказує про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення та такого, в якому відсутнє дослідження у повному обсязі вимог позивача зазначених у заяві від 30.07.2025 року.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати питання, яким не була надана оцінка, а тому суд вважає за можливе захистити та відновити права позивача шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.08.2025 року № 912010801715.
Одночасно, суд зазначає, що оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, то саме цей орган необхідно зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 30.07.2025 року, у урахуванням висновків суду та прийняти обґрунтоване рішення стосовно кожної вимоги зазначеної у вказаній заяві.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі по тексту - Закон № 2050-III) від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
З 01.05.2023 виплату розпочато виплату пенсії. Заборгованість за період з 01.05.2016 по 30.04.2023 (104238 грн. 12 коп.) обліковано відповідно до постанови КМУ № 1165 та внесено до переліку отримувачів на 2023 рік, виплата буде проводиться за рахунок державного бюджету.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що оскільки позивачем не здійснено виплату пенсії за вказаний період та така компенсація може бути виплачена відповідачем добровільно під час нарахованої суми пенсії або протягом одного місяця після здійснення відповідної виплати на виконання судового рішення, а тому порушення прав позивача що виплати компенсації суд не установив, а відтак позовні вимоги у цій частині є передчасними, звернені на майбутнє, а тому суд прийшов висновку, що у цій частині позовних вимог права позивача не є порушеними на час розгляду цієї справи, а відтак у таких слід відмовити.
Також, позивач у позові заявив клопотання про звернення рішення до негайного виконання та встановлення строку 14 днів для подання звіту про його виконання в цій частині, при цьому суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, оскільки, в частині вимог про нарахування та виплату пенсії судом відмовлено та пенсійним органом ще не визначено конкретної суми пенсії, клопотання про звернення рішення до негайного виконання задоволенню не підлягає.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст.370 КАС України, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч.2 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ: 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.08.2025 року №855/03-16 про відмову в задоволенні заяви позивача від 30.07.2025 року про перерахунок, індексацію та виплату пенсії в період з 07.10.2009 року по 24.03.2013 року, перерахунок та індексацію пенсії в період з 25.03.2013 року по 30.11.2021 року, перерахунок , індексацію та виплату пенсії з 01.12.2021 року по теперішній час, з компенсацією втрати доходу за затримку термінів виплати пенсії в зазначених вище періодах.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.12.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок та виплату пенсії за віком від 30.07.2025 року, з урахуванням правової оцінки надано судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко