19 листопада 2025 рокуСправа №160/27921/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
26.09.2025року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати рішення за №047250026729 від 12.09.2025 року Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про відмову в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, - неправомірним;
- зобов'язати Головне Управляння Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до заяви про призначення пенсії від 05.09.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-p/2020 .
Позовна заява обґрунтована наступним. Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №047250026729 від 12.09.2025 року позивачу відмовлено у призначення пенсії з посиланням на недосягнення необхідного пенсійного віку. Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018(746/15), що є релевантним до обставин цієї справи виходячи з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.04.2021 року по справі №360/3611/20. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2025року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області подано 10.10.2025 року відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років). З огляду на викладене вище, станом на дату звернення у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, а відповідачем жодним чином не порушені права позивача при реалізації ним права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
ГУ ПФ України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву не надав; про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через систему Електронний Суд.
22.10.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, яка за своїм змістом аналогічна доводам викладеним в позовній заяві.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.09.2025р. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та прийнято рішення №047250026729 від 12.09.2025 року, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до Закону №1058, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
У рішенні також зазначено, що вік заявниця становить 50 років, страховий стаж становить 29 років 02 місяці 19 днів, стаж роботи за списком №2 становить 17 років 10 місяців 22 дні.
Позивач, вважаючи протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено позивачу в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з підстав недосягнення нею пенсійного віку.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії №№047250026729 від 12.09.2025 року.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачці пільгову пенсію за Списком №2,суд зазначає про таке.
Як підтверджено матеріалами справи, страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 02 місяці 19 днів, пільговий стаж за списком №2 особи становить 17 років 10 місяці 22 дні.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за Списком №2 підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Закарпатській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення Головним управління ПФУ в Закарпатській області.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Закарпатській області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 05.09.2025 р., а отже права позивача Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області не порушені.
Тому суд вважає за необхідне, зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до заяви про призначення пенсії від 05.09.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-p/2020
У задоволенні решти позовної заяви позивачу відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spai№) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 605,60 грн
Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4,м. Ужгород,Закарпатська обл., Ужгородський р-н,88000, код ЄДРПОУ 20453063) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26,м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати рішення за №047250026729 від 12.09.2025 року Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про відмову в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, протиправним та скасувати.
Зобов'язати Головне Управляння Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до заяви про призначення пенсії від 05.09.2025 року, з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-p/2020 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін