19 листопада 2025 рокуСправа №160/21197/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26; ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004; м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
22.07.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому позивач просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045750032645 від 26.06.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1994 по 01.12.1995 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що по досягненню пенсійного віку останній звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.06.2025 №045750032645 відмовлено в призначенні пенсії за віком з підстави відсутності необхідного страхового стажу. З такою позицією пенсійного органу позивач не погоджується, що й стало підставою для звернення до суду.
28.07.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
04.09.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву (вх. №21197/25), в якому у задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 26.06.2025 №045750032645 відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 02.09.1994 по 01.12.1995, оскільки виправлення в даті прийняття на роботу та даті наказу про прийняття не завірені належним чином.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-2) правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Обґрунтувань неможливості подання відзиву у строк, встановлений судом, клопотань про продовження строку на подання відзиву надано не було.
За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 19.11.2025.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
18.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045750032645 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні, відповідачем зазначено наступне:
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Пенсійний вік, визначений ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років.
Вік заявника 60 років 02 місяці 14 днів.
Необхідний страховий стаж відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки.
Страховий стаж особи становить 30 років 09 місяців 04 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 02.09.1994 по 01.12.1995, оскільки виправлення в даті прийняття на роботу та даті наказу про прийняття не завірені належним чином.
В призначенні пенсії відмовлено за відсутності необхідного стажу.
Не погоджуючись з означеним рішенням, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 26.06.2025 №045750032645 вказано, що загальний страховий стаж позивача становить 30 років 09 місяців 04 дні.
Необхідний страховий стаж становить - не менше 32 роки.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд зазначає таке.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо спірного періоду у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 20.07.1982 містяться наступні записи:
- 02.09.1994 прийнятий на посаду директора у фірмі “Александра» на підставі наказу №20 від 02.09.1994 (запис №13);
-01.12.1995 звільнений з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №3-к від 01.12.1995 (запис №14).
У період внесення записів №13-14 до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно п. 2.8 Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Крім того, в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області перевірки достовірності відомостей про позивача.
Враховуючи викладене, записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.07.1982 в повній мірі підтверджується трудова діяльність позивача у спірний період, з огляду на що період роботи позивача з 02.09.1994 по 01.12.1995 має бути зарахований до його страхового стажу.
Відтак, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача спірний період роботи з 02.09.1994 по 01.12.1995.
Враховуючи, що права позивача порушено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням, яке визнано протиправним, суд дійшов висновку щодо необхідності зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати період роботи позивача з 02.09.1994 по 01.12.1995 до страхового стажу.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком (60 років) 04.04.2025, а із заявою про призначення пенсії звернувся 18.06.2025, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то пенсія має бути призначена йому з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку 05.04.2025.
При цьому, суд зазначає, що повноваження Пенсійного фонду щодо призначення пенсії не є дискреційними, з огляду на таке.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд, за загальним правилом, не завжди може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки, як правило, який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій призначити пенсію, в іншому випадку, такі дії є неправомірними, тобто у відповідача у спірних правовідносинах існував лише один правомірний варіант поведінки (призначити пенсію) і він не мав законної можливості на власний адміністративний розсуд (дискрецію) не призначати таку пенсію.
Умовами для призначення пенсії законодавство визначає цілком визначені матеріально-правові факти, а не бажання на вільний розсуд (дискрецію) пенсійного органу.
В іншому випадку законодавець формулював би відповідні положення закону із застосуванням формулювань на зразок «пенсійний орган може призначити пенсію» чи «пенсійний орган має право призначити пенсію» тощо, щоб вказувало на те, що це залежить виключно від його розсуду, а не від виконання платником передбачених законом умов.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605, 60 грн. у зв'язку із задоволенням основної частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-77, 90, 94, 139, 241-246, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26; ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004; м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №045750032645 від 26.06.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 02.09.1994 по 01.12.1995 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.04.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33004; м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 19.11.2025.
Суддя О.В. Царікова