20 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/3686/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 в період з 17.02.2023 по 29.10.2024 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29.10.2024 № 313 позивача виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Ознайомившись із довідкою від 17.01.2025 № ВФЗ/34, позивач встановив, що грошове забезпечення було нараховано та виплачено не в повному обсязі. З метою досудового врегулювання спору адвокатом Світлицькою З.О. в інтересах позивача подано заяву до відповідача з вимогою здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також премій, надбавок, щорічних основної та додаткової відпусток, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова №704), а також провести індексацію грошового забезпечення та нарахувати одноразову грошову допомогу відповідно до статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Листом від 17.03.2025 № ВФЗ/338 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Також зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.03.2022 № 77 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією, а тому при звільненні з військової служби на нього поширюються вимоги абзацу двадцять четвертого підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, а не підпункту 1 пункту 2 статті 15 цього Закону № 2011-ХІІ.
Вважаючи дії відповідача щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 протиправними, позивач до суду з цим позовом.
Крім того, позивач зазначає, що він як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за станом здоров'я - по інвалідності за наявності вислуги років 07 років 01 місяць 21 день, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
Позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо не проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2023 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум, та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, інших похідних видів грошового забезпечення) за період з 17.02.2023 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо не проведення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пунктом 4 Постанови № 704, та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пунктом 4 Постанови № 704;
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, в розмірі 50 % за кожен календарний рік служби, тобто 7 повних років, та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ в розмірі 50 % за кожен календарний рік служби, тобто 7 повних років.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 26).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 29-32) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_8 .
В поданій до суду відповіді на відзив представник позивача не погодилася з доводами відзиву з підстав, наведених у позовній заяві (а. с. 38-40).
Ухвалою суду від 20.11.2025 відмовлено у прийнятті заяви представника позивача про зміну предмета позову (а. с. 55).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 17.02.2023 по 29.10.2024 проходив військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_8 та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується записами військового квитка (а. с. 11-12), витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 29.10.2024 № 313 (а. с. 13), довідкою про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески від 17.01.2025 № ВФЗ/34 (а. с. 14), картками особового рахунку (а. с. 16-16 зворот).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) від 29.10.2024 № 313 молодшого сержанта ОСОБА_1 , стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 , звільненого наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 (по особовому складу) від 25.10.2024 № 57-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що 29.10.2024 справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 29.10.2024 виключити зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 та всіх видів забезпечення (а. с. 13). У цьому наказі також зазначено, що вислуга років у ЗСУ становить: календарна - 07 років 01 місяць 21 день, пільгова - не має, загальна - 07 років 01 місяць 21 день.
Листом від 17.03.2025 № ВФЗ/388, у відповідь на заяву адвоката, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Також зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.03.2022 № 77 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією, а тому при звільненні з військової служби на нього поширюються вимоги абзацу двадцять четвертого підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ, а не підпункту 1 пункту 2 статті 15 цього Закону (а. с. 14 зворот - 15).
При вирішенні спору (в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2023 по 19.05.2023) суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 вказав, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України Про Державний бюджет України на 2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2023 рік відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
За змістом статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
При вирішенні спору суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, які полягають у такому.
З 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). При цьому, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023 як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення за період з 17.02.2023 та по 19.05.2023 у меншому, ніж належить розмірі.
Відтак, оскільки суд дійшов висновку про порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі у період з 17.02.2023 та по 19.05.2023, тому позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення, в т. ч. грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік належить задовольнити повністю.
При вирішенні спору (в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ в розмірі 50 % за кожен календарний рік служби, тобто 7 повних років) суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно із абзацом двадцять четвертим підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Суд погоджується із доводами відповідача про те, що оскільки наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.03.2022 № 77 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією, тому при звільненні з військової служби на нього поширюються вимоги абзацу двадцять четвертого підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ, а не підпункту 1 пункту 2 статті 15 цього Закону. Враховуючи, що позивачу було нараховано та виплачено зазначену допомогу з розрахунку 30 повних календарних місяців служби, та з огляду на відсутність інформації про набуття чи не набуття права на таку допомогу при попередньому звільненні, суд дійшов висновку про відсутність порушення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у належному розмірі, тому позовні вимоги щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ в розмірі 50 % за кожен календарний рік служби (тобто 7 повних років) до задоволення не підлягають.
Стосовно строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає про таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 дійшов таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Отже, у цій справі до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення норму частини другої статті 233 КЗпП України необхідно застосовувати у редакції після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Позивач проходив військову службу до 29.10.2024 (виключений із списків особового ІНФОРМАЦІЯ_6 наказом від 29.10.2024 № 313).
Адміністративний позов направлено до суду 08.04.2025.
Водночас, в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення при його виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , у листі від 11.04.2025 № ВФЗ/536 відповідач визнав, що грошовий атестат після його складання позивачу не видавався, підпис позивача у грошовому атестаті відсутній (а. с. 41).
Тому суд бере до уваги доводи представника позивача, що саме з дати отримання листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 17.01.2025 № ВФЗ/34 (а. с. 14) позивач дізнався про порушення своїх прав, та звернувшись до суду 08.04.2025 позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правової допомоги від 06.03.2025 (а. с. 19-21), додатку до договору від 06.03.2025 (а. с. 21 зворот - 22), довідки-квитанції від 08.04.2025 (а. с. 22 зворот), розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 08.04.2025 (а. с. 23), ордеру про надання правової допомоги серії АС № 1135497 (а. с. 9), адвокат Світлицька З.О. надала позивачу правову допомогу в сумі 4000,00 грн.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17 лютого 2023 року по 19 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, інших похідних видів грошового забезпечення) за період з 17 лютого 2023 року по 19 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх