Дата документу 20.11.2025 Справа № 335/4967/25
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/4967/25 Пр. № 22-ц/807/1808/25Головуючий у 1 інстанції: Стеценко А.В. Суддя-доповідач Гончар М.С.
20 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів
23 травня 2025 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 поштою (конверт з описом та відміткою поштового відділення від 23.05.2025 року - т.с. 1 а.с. 153), як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання якої є Вознесенівський район м. Запоріжжя (зміст позову - т.с. 1 а.с. 7, довідка ВПО т.с. 1 а.с. 24), в порядку ст. 28 ч. 1 ЦПК України (Підсудність справ за вибором позивача) - позови про стягнення аліментів можуть пред'являтись також за зареєстрованим місцем проживання позивача, звернулася до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-10), в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення з цим позовом до суду (23.05.2025 року) й до досягнення найстаршою дитиною повноліття, а також судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що 07.10.2006 сторони уклали шлюб. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачем та перебувають на її утриманні. 26.11.2024 відповідач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Після звернення з вищевказаним позовом до суду відповідач припинив приймати участь в утриманні дітей, у зв'язку із чим позивач була вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має стійкі розлади здоров'я, потребує постійного нагляду лікарів та періодичного лікування під їх наглядом. Крім того, неповнолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в даний час навчається та проживає за кордоном. Навчання ОСОБА_5 за кордоном є безкоштовним, але проживання не є безкоштовним. Стан здоров'я відповідача є задовільним. Відповідач здійснює підприємницьку діяльність, зареєстрований фізичною особою-підприємцем, має стабільний високий дохід. У власності відповідача перебуває цінне рухоме та нерухоме майно, майнові права на об'єкти незавершеного будівництва, частки в статутних капіталах юридичних осіб. Інші діти у відповідача відсутні, непрацездатні батьки відповідачем не утримуються.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Стеценка А.В. (т.с.1 а.с.154). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.168) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року (т.с.2 а.с.231-232) клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю до іншого суду (Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області) у цій справі (т.с. 2 а.с. 172-181) залишено без задоволення.
Вказана ухвала суду першої інстанції не входить до переліку ухвал, передбачених ст. 352 ЦПК України, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду першої інстанції у цій справі.
Ухвалою суду першої інстанції (т.с.2 а.с.235) клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано з Державної податкової служби України інформацію про джерела та суми доходів, нарахованих відповідачу ОСОБА_1 , та/або суми доходів, отриманих ним як самозайнятою особою, а також загальну суму річного доходу, задекларованого відповідачем в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з першого кварталу 2022 року по четвертий квартал 2024 року, шляхом подання запиту за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. На виконання вищезазначеної ухвали суду першої інстанції Державною податковою службою України надано відповідь (т.с.2 а.с.236-243).
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року (т.с.2 а.с.246-248) позов позивача у цій справі задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 (п'ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 травня 2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід бюджету судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.3 а.с.1-10) просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі, а також стягнути з позивача судові витрати по справі.
В автоматизованому порядку 22.08.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кухаря С.В. та Подліянову Г.С. (т.с.3 а.с.72). Ухвалою апеляційного суду від 25.08.2025 року (т.с.3 а.с.76) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 10.09.2025 року (т.с.3 а.с.81). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11.09.2025 року (т.с.3 а.с.82), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (т.с.3 а.с.83). Оскільки, згідно зі ст. 274 ч. 4 п. 1 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою апеляційного суду (т.с.3 а.с.101) витребувано в Державної міграційної служби України відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання громадянки ОСОБА_3 станом на 26 травня 2025 року, в порядку задоволення клопотання сторони відповідача (т.с.3 а.с.73-74, 91-94). Останньою на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду було надано інформацію (т.с. 3 а.с. 126), за змістом якої станом на 30.05.2024 року місцем реєстрації ОСОБА_3 значиться за адресою: АДРЕСА_1 (інформація зазначена на дату оформлення заяви-анкети для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон). Звернуто увагу на те, що місто Донецьк віднесено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 та з 07.04.2014 є тимчасово окупованою РФ, органи реєстрації на цій території не утворені, територіальні підрозділи ДМС припинили свою діяльність. Наявні у відповідному територіальному підрозділі ДМС відомості про реєстрацію місця проживання фізичних осіб залишаються на тимчасово окупованій території України. Отже, на сьогодні, провести відповідні перевірки з метою підтвердження чи спростовування факту реєстрації місця проживання ОСОБА_3 станом на 26 травня 2025 року на зазначеній території, не вбачається за можливе.
Позивач через свого представника подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони відповідача у цій справі (т.с. 3 а.с. 104-125) .
Апеляційний суд в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України отримав з Єдиного демографічного реєстру та Єдиної інформаційної системи соціальної сфери інформацію про зареєстроване в установленому законом місце проживання сторін у цій справі та фактичне місце проживання станом на час перегляду цієї справи апеляційним судом 10.11.2025 року (т.с. 3 а.с. 129-136), за змістом якої: підтверджено саме зареєстроване у встановленому законом місце проживання обох сторін - у м. Донецьк, а саме: АДРЕСА_1 - позивача ОСОБА_3 та АДРЕСА_2 - відповідача ОСОБА_1 ) та як внутрішньо переміщених осіб: позивача у Вознесенівському районі м. Запоріжжя, відповідача - у Дніпровському районі м. Запоріжжя.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … і ухвалити … нове рішення …(п.2); скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (п. 5).
Згідно із ст. 378 ЦПК України: 1. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності); 2. Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Суд в силу вимог ст. 367 ч. 4 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду (ст. 376 ч. 3 п. 1 ЦПК України).
«…Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну «неповноважний склад суду», однак неповноважним склад суду можна вважати якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді який брав участь у її вирішенні; 6) справу яку належить розглядати колегіально розглянуто і вирішено суддею одноособово…» (постанова ВС від 25.04.2024 року у справі ЄУН 640/19764/20 - ст. 364 ч. 3 ЦПК України).
В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст.ст. 11-13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 430 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Проте із такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна з таких підстав.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає лише частково.
Так, апеляційним судом встановлено, що у цій справі мають місце порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачені ст. 376 ч. 3 п. 1 ЦПК України, які є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі, а саме справу розглянуто неповноважнимскладом суду, передбачені ст. ст. 376 ч. 3 ч. 1 ЦПК України, в силу яких апеляційний суд має обов'язково скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити у цій справі нове судове рішення.
Оскільки, відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Бєлік А.С. у суді першої інстанції заявляв про непідсудність цієї справи Вознесенівському районному суду м. Запоріжжя (т.с. 1 а.с. 172-181), так як судом першої інстанції у цій справі було помилково визначено підсудність справи за адресою ВПО позивача ОСОБА_3 у Вознесенівському районі м. Запоріжжя замість правильного за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання останньої у Куйбишевському районі м. Донецьк Донецькій області та визначення територіальної підсудності справ Куйбишевського районного суду м. Донецька, на території якого зареєстровані обидві сторони у цій справі (т.с. 3 а.с. 129-130, 133-134 - інформація, отримана апеляційним судом України в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України із Єдиного державного демографічного реєстру, яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України, з метою повного та всебічного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача), на підставі розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» на Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Так як реєстрація особи (позивача ОСОБА_3 ), як внутрішньо переміщеної особи (ВПО), не змінює її реєстрації місця проживання, а є обліковим статусом для отримання соціальної допомоги і не змінює підсудності справ позовного провадження, визначеної ЦПК України.
Таким чином, Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя помилково відмовив відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеного клопотання в особі його представника відповідача - адвоката Бєліка А.С. про передачу цієї справи за встановленою підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ухвалою від 13 серпня 2025 року (т.с. 2 а.с. 231 -232), яка не підлягала в силу вимог ст. 353 ЦПК України оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду у цій справі.
За правовим висновком Верховного Суду (у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 318/1421/17- ст. 263 ч. 4 ЦПК України), якщо ухвала суду першої інстанції не може бути оскаржена окремо від рішення суду, то заперечення проти неї включаються безпосередньо до апеляційної скарги на це саме рішення суду.
Що і зробив відповідач ОСОБА_1 через свого представника Бєлік А.С. (т.с. 3 а.с. 2), зазначивши заперечення проти вищезазначеної ухвали Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року (т.с. 2 а.с. 231 - 232) безпосередньо у своїй вищезазначеній апеляційній скарзі у цій справі вже на вищезазначене рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року.
Крім того, в силу вимог ст. 378 ЦПК України (Підстави для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції з встановленою підсудністю): 1. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності); 2. Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Проте, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 через свого представника в його вищезазначеній апеляційній скарзі (т.с. 3 а.с.1-10) за результатами скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі також не просивнаправляти дану справу на розгляд за встановленою підсудністю, а наполягав на прийнятті нового рішення, яким відмовити у задоволенні вищезазначеної позовної заяви ОСОБА_3 до нього у цій справі повному обсязі (т.с. 3 а.с. 9).
Разом із тим, судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено фактичні обставини цієї справи та вирішено справу по суті, а тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність ухвалення нового судового рішення у вигляді постанови також про задоволення позову позивача у цій справі по суті у повному обсязі за результатами скасовування з вищезазначених підстав оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи по суті правильно виходив із такого.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
У статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року для дітей віком від 6 до 18 років встановлено прожитковий мінімум на місяць у розмірі 3196,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 07.10.2006 сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 07.10.2006 Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, актовий запис 1421 (копія т.с. 1 а.с. 11).
Від шлюбу сторони мають двох дітей: - неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження (копії т.с. 1 а.с. 12 - 13).
Представник позивача у позові зазначив, що діти проживають разом з позивачем. Зазначена обставина стороною відповідача у суді першої інстанції не заперечувалась (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).
З виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 21.04.2025 (т.с. 1 а.с. 33) вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 має низку захворювань, протягом останніх п'яти років постійно проходить лікування.
З листа школи-пансіону Бланделлс від 23.04.2025 (копія т.с. 1 а.с. 35) вбачається, що неповнолітній ОСОБА_5 навчається у зазначеній школі на другому курсі.
Згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.с. 1 а.с. 40 - 42), відповідач є власником кількох об'єктів нерухомого майна, набутих під час шлюбу з позивачем. Також, під час шлюбу відповідачем набуті у власність низка транспортних засобі, що підтверджується листом Головного сервісного центру від 03.03.2025 (копія т.с. 1 а.с. 83 - 84).
Зазначені вище обставини також не заперечувались стороною відповідача у суді першої інстанції (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).
Відповідач є фізичної особою-підприємцем (т.с. 1 а.с. 131 - 133).
Згідно із відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наданих на запит суду, відповідач в період з 2022 року по 2024 рік отримував дохід від здійснення підприємницької діяльності та у вигляді заробітної плати.
Доказів, що підтверджують незадовільний стан здоров'я відповідача, наявність у відповідача інших дітей, непрацездатної дружини, батьків, дочки, сина, матеріали справи не містять.
Сторонами також не було надано суду першої інстанції у матеріали цієї справи доказів, що сторони в позасудовому порядку досягли домовленості щодо способу виконання ними обов'язку утримувати спільних дітей.
Суд першої інстанції правильно встановив, що звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів та відсутність між сторонами домовленості щодо способу виконання ними обов'язку утримувати спільних дітей спростовує доводи відповідача про відсутність предмета спору.
Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи, матеріального становища відповідача, стану його здоров'я, розміру прожиткового мінімуму, встановленого на дитину відповідного віку, та обов'язку утримання дітей в рівній мірі як матері так і батька, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначений позов позивача у цій справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей сторін в розмірі 1/3 частки з усіх видів доходу, відповідає положенням Сімейного кодексу України та інтересам дітей, їх рівню життя. Зазначений розмір аліментів є достатнім для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей та не порушує прав відповідача.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 в частині вирішення спору у цій справі по суті є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі по суті спору, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції будь-яких належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень у цій справі проти позову позивача по суті та, відповідно, у спростування останнього у цій справі в частині його задоволення.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача.
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Оскільки, не можуть бути доказами, передбаченими ст. 367 ч. 3 ЦПК України, надані стороною відповідача вперше у цій справі лише до вищезазначеної апеляційної скарги сторони відповідача апеляційному суду докази, а саме: - квитанції на підтвердження нібито перерахування коштів на певну суму відповідачем на № карток без зазначення ПІБ отримувача за період з 26.05.2025 року по 11.08.2025 року (т.с. 3 а.с. 14-28, 38-50); - виписка про картковому рахунку відповідача від 14.08.2025 року (т.с. 3 а.с. 51-53), - виписка по картці ОСОБА_6 від 14.08.2025 року (т.с. 3 а.с. 29-37), - рух коштів по картці відповідача від 14.08.2025 року (т.с. 3 а.с. 54-68).
Так як в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України апеляційний суд не може надавати оцінку доказам (переглядати по суті докази) у цій справі, які суд першої інстанції у цій справі не досліджував (не розглядав) станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення 13.08.2025 року, тому що сторона відповідача ОСОБА_1 не надавала їх суду першої інстанції для долучення до матеріалів цієї справи на свій власний розсуд, тобто без поважних причин. Оскільки, за змістом ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Однак, при вищевикладених обставинах, у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані докази того, що відповідач ОСОБА_1 не мав об'єктивної можливості надати ці докази суду першої інстанції у цій справі (станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення від 13.08.2025 року) з причин, що об'єктивно не залежали від нього (тобто поважних причин).
Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити ОСОБА_1 його право на надання вищезазначених квитанцій, виписок та руху коштів у подальшому вже при виконанні судового рішення у цій справі у добровільному чи примусовому порядку - стягувачу чи державному виконавцю.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій праві нове судове рішення у вигляді постанови; позов позивача задовольнити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 (п'ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.05.2025 року (з дати подачі позову позивачем до суду першої інстанції поштою - т.с. 1 а.с. 153 - ст. 191 ч. 1 СК України) і до досягнення найстаршою дитиною повноліття; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Крім того, в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. ч. 1, 6, 13 ЦПК України в разі задоволення апеляційної скарги відповідача частково та позову позивача у повному обсязі у цій справі при вищевикладених обставинах: - з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у вигляді судового збору у розмірі 1211,20 грн., від сплати якого позивач в силу вимог закону була звільнена при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції у цій справі; - відповідач не має на компенсацію у цій справі будь - яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити сторонам у цій справі положення ст. 183 СК України, з змістом яких: «2. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. 3. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття».
Керуючись ст. ст. 12, 141, 367, 369 ч. 2, 371-372, 374, 378, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2025 року у цій справі скасувати.
Ухвалити у цій праві нове судове рішення у вигляді постанови.
Позов позивача задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 (п'ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.05.2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повна постанова апеляційним судом складена 20.11.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кухар С.В. Подліянова Г.С.