Справа № 569/22335/25
Провадження № 2/682/1741/2025
іменем України
20 листопада 2025 року
Суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області Мотонок Т.Я., ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна,
18.11.2025 в провадження суду за підсудністю від Рівненського міського суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими матеріалами, суддя приходить до наступного висновку.
На підставі статті 2 ЦПК України основним завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб та держави.
Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, особливості предмету спору, складності справи та значення її розгляду сторін.
Так, зі змісту прохальної частини позовної заяви, слідує, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить: зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови про накладення арешту на нерухоме майно боржника б/н від 04 лютого 2009 року відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.
Позивач зазначив, що будучи боржником в даній справі, 02.10.2025 він звернувся до відділу ДВС у місті Рівному Західного управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна, але отримав відмову з підстав того, що згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження, відсутні відомості щодо реєстрації виконавчого провадження з реєстраційним номером, в межах обтяження якого було накладено арешт на майно ОСОБА_1 . Окрім цього, із вказаної відповіді слідує, що на виконанні у відділі ДВС у місті Рівному Західного управління Міністерства юстиції станом на 09.10.2025 відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 - відсутні.
Отже, положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України регламентовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, що означає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Подаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач просить зняти арешт з належного йому майна, накладений в межах виконавчого провадження, яке завершено, що слідує зі змісту відповіді від 09.10.2025 № 250965.
Таким чином, позивач у даній справі є боржником у виконавчому провадженні, на майно якого державним виконавцем накладено арешт, а предметом позову є звільнення з-під арешту такого нерухомого майна, що належить позивачу, накладеного постановою Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 04.02.2009.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, сторона виконавчого провадження, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Так, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20.10.2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року, у справі № 712/12136/18, у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 127/11276/20, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20, у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 року у справі №303/6292/20.
Отже, у даному випадку заявлені ОСОБА_2 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, так як майно відповідача арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, яке є завершеним, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.
Таким чином, питання зняття арешту з майна, не пов'язане зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами розділу VIІ Цивільного процесуального кодексу України.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту з майна підлягають розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 186, 448, 352-355 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна.
Роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Мотонок Т. Я.