65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"19" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3887/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінов С.В., розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову (вх. 2-1788/25 від 17.11.2025) по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського Михайла, 1Д, м. Київ, 01001)
до відповідачів: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ АЗС" (вул. 1-а Текстильна, буд.14, м. Херсон, Херсонський р-н, Херсонська обл.,73030); ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 989314,28 грн.;
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛОБАЛ ЕНЕРДЖИ АЗС" та з ОСОБА_1 про солідарне стягнення 989 314,28грн.
Ухвалою суду від 29.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
17.11.2025 року канцелярією господарського суду в системі АС "ДСС" зареєстровано заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку, площею 2,0233 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, сільська рада Кунківська, кадастровий номер: 0520883300:01:003:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2472553005040.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову посилається на наявність очевидної небезпеки щодо відчуження спірного нерухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Також, позивач зазначає, що 25.07.2024 ТОВ "Глобал Енерджи АЗС" через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписало із використанням електронного цифрового підпису “Заяву на отримання послуги "Бізнес-овердрафт» №44914642-L4F шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунок UA133052990000026009026111676 на наступних умовах: Мета Кредиту - Поповнення оборотних коштів; Вид Кредиту - Овердрафтовий кредит; Мінімальний розмір ліміту - 10 000 UAH; Максимальний розмір ліміту - 4 000 000 UAH; Розмір поточного ліміту - 570 000,00 UAH; Розмір відсоткової ставки: - за період користування Кредитом 1-30 днів - 22,00 % річних; 31-60 днів - 23,50 % річних; 61-90 днів - 25,00 % річних. Комісія за надання фінансового кредиту - 1,00 % від суми Ліміту. Комісія за управління фінансовим кредитом (щодо збільшення строку користування Лімітом), без ПДВ - 1,00 % від суми Ліміту, який діє на момент збільшення строку. Період безперервного користування Кредитом - до 90 календарних днів з дати виникнення Дебетового сальдо на поточному рахунку. Строк надання Кредиту: 12 місяців з можливістю автолонгації. Підписанням цієї Заяви Клієнт на підставі статті 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до розділу 1.1. “Загальні положення» та підрозділу 3.2.4. “Бізнес-овердрафт» Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ “ПриватБанк» у мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, які разом із цією Заявою становлять кредитний договір між Банком та Клієнтом, приймає всі права та обов'язки, встановлені в цьому Договорі, та зобов'язується належним чином їх виконувати.
Також, 26.07.2024 АТ КБ “ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки №3561505274-ДП-L4F. Відповідно до 1.1 договору поруки, Поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов'язується перед Кредитором відповідати солідарно з Позичальником за виконання в повному обсязі Зобов'язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов Кредитного договору. Банк свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитний ліміт з 26.07.2024 - 570 000 грн, з 09.08.2024 - 930 000 грн, з 27.03.2025 - 1 680 000 грн. Позичальник порушив взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Оскільки позичальник порушив умови договору, строк дії договору закінчився через 12 місяців, тобто 25.07.2025 та не пролонговувався. Станом на 10.09.2025 заборгованість ТОВ "Глобал Енерджи АЗС" за кредитним договором №44914642-L4F вiд 25.07.2024 становить - 989 314,28 грн, яка складається з: - 989 314,28 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тiлом кредиту).
Отже, з огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів заборгованості в примусовому порядку.
Крім того, позивач зазначає, що Відповідно до інформаційної довідки №5005539241433 від 06.11.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 2,0233 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, сільська рада Кунківська, кадастровий номер: 0520883300:01:003:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2472553005040.
Враховуючи, що нерухоме майно належить відповідачу-2 і наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, позивач зазначає, що існує очевидна небезпека відчуження вищевказаного майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам стягувача - АТ КБ «Приватбанк», оскільки ОСОБА_1 може безперешкодно відчужувати власне майно, тому є підстави для забезпечення позову з метою не допустити подальше відчуження нерухомого майна та забезпечити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
У той же час, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зауважено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі “Шмалько проти України» (п.43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду» (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97, Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» (п.77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
“Ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, "з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Відтак, накладення арешту на нерухоме майно, є адекватним, розумним, та співмірним із заявленими позовними вимогами та пов'язаним з ними заходами забезпечення позову.
Так, зокрема, накладення арешту не дозволить відповідачу укладати угоди щодо продажу, дарування, передання в статутний капітал юридичних осіб та інших способів відчуження майна, допоможе заявнику уникнути ситуацій, у разі винесення рішення судом на його користь, коли фактично майно буде відчужено кілька разів.
При цьому попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна чи грошових коштів та незмінності суб'єкта їх володіння під час вирішення спору судом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідними є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж не застосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та необхідність її задоволення.
Суд також зазначає про відсутність необхідності вирішення питання щодо зустрічного забезпечення станом на день вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому процесуальним законом не встановлено обов'язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина перша статті 141 ГПК України): відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову. Аналогічна позиція викладена у Постанові КГС ВС від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.
Водночас, суд зазначає, що відповідачі не позбавлені права звернутися до Господарського суду Одеської області з клопотанням як про застосування зустрічного забезпечення, так і про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Відповідно до ч.3 ст. 138 ГПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до частини 8 статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно із приписами частини 1 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст.136,137,140,232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову (вх. 2-1788/25 від 17.11.2025) - задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку, площею 2,0233 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, сільська рада Кунківська, кадастровий номер: 0520883300:01:003:0023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2472553005040, в межах ціни позову у розмірі - 989 314,28 грн.
Стягувачем за ухвалою про вжиття заходів забезпечення позову є: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ: 14360570)
Боржником за ухвалою про вжиття заходів щодо забезпечення позову є: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 . ІПН: НОМЕР_1 ).
У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 06.11.2025 та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.
Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути пред'явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України «Про виконавче провадження».
Суддя Літвінов Сергій Володимирович