вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/564/24
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В.., розглянувши матеріали справи
за позовом: Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, буд. 2)
до відповідача:Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Героїв України, буд. 16)
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 73 950, 60 грн.
за участю представників:
від позивача: Кецко В.Я.
від відповідача: не з'явився
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 (суддя Третьякова О.О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 73 950, 60 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі №911/564/24 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2025 у справі №911/564/24 касаційну скаргу Державного підприємства "Угерський спиртовий завод" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 і рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 у справі № 911/564/24 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 у справі №911/564/24 Верховний Суд у своїй постанові зазначив:
- висування судами у даній справі, що переглядається, додаткових вимог до дій сторін на підтвердження факту поновлення договору оренди (зокрема, виставлення рахунків або надання інших письмових доказів на підтвердження цієї обставини) суперечить як змісту норм матеріального права, які вичерпно та чітко регулюють дане питання (статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України та статті 17 Закону), так і наведеному вище висновку Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі №910/5410/19 стосовно поновлення договору оренди за мовчазною згодою, без необхідності вчинення додаткових дій;
- суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та надалі помилково вирішували усі позовні вимоги, виходячи з того, що поновлення договору оренди не відбулося, а термін його дії закінчився 26.02.2012. Саме на цьому ґрунтуються усі інші висновки судів: як щодо безпідставності нарахування орендної плати після 26.02.2012, так і щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про повернення рухомого складу та стягнення неустойки;
- суди не надали оцінки обставинам справи у контексті поновлення договору оренди за відсутності у справі доказів того, чи станом на момент закінчення терміну дії договору оренди (26.02.2012) або протягом одного місяця після закінчення терміну дії сторона орендаря або сторона орендодавця заявляла або не заявляла іншій стороні про припинення або зміну умов договору оренди. Однак, саме ці обставини мають істотне значення для висновку щодо поновлення договору оренди;
- невстановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин унеможливлює ухвалення справедливого рішення у справі, а відтак і досягнення завдань господарського судочинства.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025 матеріали справи передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 20.05.2025 прийнято справу №911/564/24 до розгляду, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.06.2025 о 11:00.
18.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 26.06.2025 відкладено підготовче засідання на 17.07.2025 о 13:45.
16.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому останній просить суд поновити строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи копію інвентаризаційного опису №13 матеріальних цінностей станом на 01.12.2024 Державного підприємства “Угерський спиртовий завод».
Ухвалою суду від 17.07.2025 поновлено позивачу строк для подання доказів, закрито підготовче провадження у справі № 911/564/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2025 о 12:00.
Ухвалою суду від 14.08.2025 відкладено розгляд справи на 04.09.2025 о 11:00.
26.08.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Ухвалою суду від 04.09.2025 відкладено розгляд справи на 09.10.2025 о 17:00.
09.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання 09.10.2025 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 09.10.2025 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію сторін, суд встановив.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов Договору тимчасового користування транспортного засобу №1 від 26.02.2007 (далі - Договір).
Так, 26.02.2007 між Державним підприємством “Угерський спиртовий завод» (далі - позивач, Сторона-1) та ДП «Лопатинський спиртовий завод» (далі - відповідач, Сторона-2) було укладено Договір, відповідно до п. 1.1. якого Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає у тимчасове платне користування рухомий склад (РС) в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069, що знаходяться на балансі Сторони-1, місце приписки - станція Стрий, Львівської ЗД, код 377408, ДП “Угерський спиртовий завод» 1823.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що передача РС в тимчасове користування не передбачає передачі права власності. Власником отриманого РС залишається Сторона-1користується ним протягом терміну тимчасового користування. Максимальний термін тимчасового користування складає 1 (один) рік.
Згідно пунктів 2.3 та 2.4 Договору датою початку тимчасового користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану Стороною-2, де підписано акт прийняття-передачі згідно календарного штемпелю в залізничній накладній. Датою закінчення терміну тимчасового користування є дата прибуття РС на станцію призначення на території України, вказану Стороною-1, де підписано акт прийняття-передачі, згідно календарного штемпелю в залізничній накладній.
Права та обов'язки сторін визначено в розділі 3 Договору. Відповідно до п. 3.3.3 Договору Сторона-2 зобов'язується, зокрема, по закінченню терміну тимчасового користування повернути рухомий склад без залишків вантажу та в промитому стані.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що оплата за тимчасове користування транспортних засобів відбувається шляхом: 50% попередньої оплати не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання даної угоди, решта 50% протягом 6 місяців з моменту підписання даної угоди та перераховується Стороною-2 на розрахунковий рахунок сторони.
В подальшому, сторони Договору вносили зміни до нього у вигляді Додатків.
Так, Додатком від 06.03.2007 №1 до Договору Сторона-1 та Сторона-2 погодили доповнення розділу 4 “Порядок розрахунків» Договору новим пунктом, відповідно до якого за весь термін користування п. 2.1. рухомим складом Стороною-2 оплаті підлягає загальна сума - 24 650, 20 грн.
Додатками до Договору від 26.02.2008 №2, від 25.02.2009 №3 та від 25.02.2011 №4 сторони також вносили зміни до Договору тимчасового користування транспортного засобу №1 від 26.02.2007, зокрема, продовжували термін дії Договору спочатку до 26.02.2009, потім до 26.02.2011 та до 26.02.2012.
У зв'язку із реорганізацією Державного підприємства “Лопатинський спиртовий завод» (Cторони-2 в Договорі) шляхом приєднання до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» (відповідача) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №672 “Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості», 25.03.2011 між позивачем, відповідачем та Державним підприємством “Лопатинський спиртовий завод» був підписаний Додатковий договір про заміну сторони у зобов'язанні №434, за яким Державне підприємство “Лопатинський спиртовий завод» (Сторона-2) передало Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» (відповідачу) всі свої права та обов'язки користувача за укладеним між позивачем та Державним підприємством “Лопатинський спиртовий завод» Договором.
Пунктом 2 Додаткового договору №434 від 25.03.2011 встановлено, що Сторона 3 (Державне підприємство «Угерський спиртовий завод») погоджує заміну сторони та зобов'язується належним чином реалізувати права і виконувати свої зобов'язання за Договором тимчасового користування транспортного засобу №1 від 26.02.2007.
Отже, в силу вказаного Додаткового договору від 25.03.2011 №434 про заміну сторони у зобов'язанні відповідач набув усі права та обов'язки Державного підприємства “Лопатинський спиртовий завод» як Сторони-2 за Договором.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з листом від 29.10.2021 №150, у якому просив останнього надати інформацію про те, чи впродовж березня 2012 по дату вказаного листа відповідачем фактично використовувався рухомий склад (дві цистерни), які були предметом оренди в Договорі, та вказати місце зберігання даного рухомого складу. Позивач у вказаному листі зазначав, що термін дії Договору закінчився ще 26.02.2012. У цьому листі позивач просив відповідача, у разі відсутності у останнього намірів щодо продовження терміну дії вказаного договору шляхом укладення додаткової угоди, у термін до 15.11.2021 здійснити повернення рухомого складу позивачу.
У відповідь листом від 08.12.2021 №8-12/7 відповідач повідомив позивача про те, що починаючи з 2012 року по дату цього листа він фактично не використовує у своїй господарській діяльності вказані цистерни, цистерни знаходяться на залізничних під'їзних коліях, які належать ДП “Укрспирт» на станціях Броди та Радехів, а у самого відповідача відсутня фінансова спроможність забезпечити повернення позивачу вказаного рухомого складу до місця приписки у відповідності до вимог Договору.
Листом від 27.02.2023 №52 позивач повторно звертався до відповідача з проханням повідомити, чи після закінчення Договору 26.02.2012 у відповідача є наміри щодо продовження договірних відносин по оренді зазначених залізничних цистерн. У разі відсутності у відповідача намірів щодо продовження строку дії Договору позивач просив у термін до 20.03.2023 здійснити повернення йому рухомого складу.
В подальшому, листом від 10.01.2024 №5 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою у якій зазначив, що Договір закінчився 26.02.2012, але незважаючи на це спірні цистерни надалі все ще перебувають у володінні та користуванні відповідача. Позивач у вказаній претензії-вимозі заявив про свою односторонню відмову від Договору, а також заявив вимогу про сплату відповідачем орендної плати в сумі 73 950,60 грн. за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення позивачу рухомого складу в строк до 01.02.2024. Докази направлення вказаної претензії позивачем долучено до матеріалів справи.
Також, листом від 14.02.2024 №17 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договірних відносин, у якому послався на те, що в силу вимог ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 Договір, який закінчувався 26.02.2012, за відсутності заперечень сторін, був продовжений на 5 років, а саме до 26.02.2017 та надалі ще раз на 5 років, а саме до 26.02.2022, а після цього вже не продовжувався, оскільки вступив в силу Закон України “Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 03.10.2019), відповідно до якого продовження договору можливе за результатами аукціону та виключно за наявності звернення орендаря. З урахуванням викладеного, позивач повідомив відповідача, що Договір слід вважати закінченим (припиненим) 26.02.2022 та повторив свою вимогу про сплату останнім орендної плати в сумі 73 950, 60 грн. за три останні роки оренди (в межах позовної давності) та вимогу про повернення рухомого складу позивачу. Докази направлення вказаного повідомлення позивачем долучено до матеріалів справи.
До вказаного листа позивач додав також рахунок-фактуру №Уг-0000067 від 14.02.2024 про нарахування відповідачу за Договором орендної плати та неустойки в загальній сумі 73 950, 60 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що строк дії Договору закінчився 26.02.2022, але відповідач всупереч його умовам рухомий склад не повернув та не сплатив плату за його користування і просить суд зобов'язати Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» повернути Державному підприємству “Угерський спиртовий завод» рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010, №51079069 до місця приписки (залізнична станція Стрий, Львівська залізниця, код 377408, ДП «Угерський спиртовий завод» 1823) та передати їх Державному підприємству «Угерський спиртовий завод» згідно акту приймання-передачі, а також стягнути з відповідача на свою користь плату за користування рухомим складом у сумі 24 650, 20 грн. та неустойку у сумі 49 300, 40 грн.
Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» проти позовних вимог заперечує, стерджуючи, наступне:
- ДП «УКРСПИРТ» заперечує доводи ДП «Угерський спиртовий завод» про продовження терміну дії договору тимчасового користування транспортного засобу №1 від 26.02.2007 до 26.02.2017 та повторно до 26.02.2022, оскільки згідно п. 2.1 даного Договору максимальний термін користування РС закінчується 26.02.2009 та ДП «УКРСПИРТ» з 2012 року не використовує спірні залізничні цистерни;
- ДП «УКРСПИРТ» вважає безпідставним нарахування неустойки за неповернення рухомого складу за період з лютого 2022 року по лютий 2024 (2-роки), оскільки відповідно до статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;
- ДП "УКРСПИРТ" звертає увагу ДП "Угерський спиртовий завод" про неможливість ДП "Укрспирт" забезпечити подальше зберігання спірних залізничних цистерн та їх переміщення в зв'язку з приватизацією ДП "УКРСПИРТ" та арештом рахунків ДП "УКРСПИРТ" за постановами державного виконавця;
- ДП «УКРСПРИРТ» вважає, що ДП «Угерський спиртовий завод» звернувся до суду з позовом про зобов'язання повернути залізничні цистерни з порушенням 3-річного терміну позовної давності, оскільки максимальний термін користування РС закінчився 26.02.2009, а отже 26.02.2012 закінчився 3-річний термін позовної давності;
- оскільки порушений термін позовної давності за основною вимогою про повернення залізничних цистерн - порушений термін позовної давності за похідною вимогою про стягнення неустойки.
Також, у відзиві на позов відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог ДП «Угерський спиртовий завод» про зобов'язання ДП «УКРСПИРТ» повернути залізничні цистерни та сплату неустойки за не повернення залізничних цистерн.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, враховуючи вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, відповідно до вимог статті 316 ГПК України, суд дійшов наступних висновків.
Судом надана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. Так, за своєю правовою природою між позивачем, в якості наймодавця, та Державним підприємством “Лопатинський спиртовий завод», в якості наймача, правонаступником якого внаслідок реорганізації є відповідач, укладено договір оренди. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили орендну плату, порядок здійснення розрахунків, строк дії договору, порядок передання рухомого складу в оренду та його повернення, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 759 ЦК України він вважається укладеним, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна були врегульовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), надалі - Закон.
Так, відповідно до ст. 3 вказаного Закону (в редакції станом на момент укладення договору оренди від 26.02.2007) відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 4 цього Закону передбачено, що об'єктом оренди за цим Законом може бути, зокрема, окреме індивідуально визначене майно підприємств.
Відповідно до ст. 5 цього Закону орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство.
Статтею 10 цього Закону було визначено, що однією із істотних умов договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди, а відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону (також в редакції на момент укладення договору оренди) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно пункту 2.1 Договору він був укладений сторонами строком на один рік, однак в подальшому додатком від 25.02.2011 №4 сторони визначили, що цей Договір укладений строком на 5 років, а саме починаючи з дати його укладення (26.02.2007) та до 26.02.2012.
Наведена умова додатку від 25.02.2011 №4 щодо укладення договору строком на 5 років відповідала частині 1 статті 17 Закону (в редакції станом на момент укладення додатку від 25.02.2011 №4), якою було передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін, але не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Частиною 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди - 26.02.2012) передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Разом з цим, статтею 27 цього Закону (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) були визначені правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України (в редакції станом на момент закінчення терміну дії договору оренди 26.02.2012) якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Вказаними положеннями статті 764 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону встановлений правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору (постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
При цьому, наявність заперечень сторони проти продовження дії договору оренди означає втрату іншою стороною права на автоматичну пролонгацію договору.
У справі №910/5410/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду, врахувавши приписи статті 764 ЦК України, статті 284 ГК України, статті 17 Закону, дослідивши умови договору та встановивши, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів повідомлення орендаря про наявність у орендодавця заперечень протягом одного місяця після закінчення строку договору щодо його продовження, констатувала, що суди дійшли правомірного висновку стосовно обґрунтованості позовних вимог в частині визнання договору продовженим.
На думку позивача Договір дія якого, з урахуванням додатку №4 закінчувалась 26.02.2012, був продовжений спочатку на 5 років до 26.02.2017, а в подальшому ще на 5 років до 26.02.2022 в порядку автоматичної пролонгації в силу вимог ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та ст. 764 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що в матеріалах справи не міститься доказів того, що, як станом на 26.02.2012 так і станом на 26.02.2017, або протягом одного місяця після закінчення вказаних термінів дії Договору сторона орендаря або сторона орендодавця заявляла іншій стороні про припинення Договору.
Матеріали справи також свідчать про те, що відповідачем фактично було розпочато користування рухомим складом в кількості двох залізничних цистерн №51079010 та №51079069.
Разом з цим, 01.02.2020 введено в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 3 жовтня 2019 року.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені (ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 3 жовтня 2019 року).
Відтак, зважаючи на вказане вище, а також враховуючи правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені в постанові у справі №911/564/24 від 09.04.2025, суд дійшов висновку, що за відсутності заяв сторін про припинення дії Договору, строк його дії продовжувався та закінчився 26.02.2022.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010, №51079069 до місця приписки та передання їх згідно акту приймання-передачі, суд зазначає наступне.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року (в редакції станом на момент закінчення терміну дії Договору 26.02.2022) у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Пунктом 2.1. Договору (в редакції додатку від 25.02.2011 №4), а також пунктами 2.4. та 3.3.3. Договору встановлено, що відповідач повинен був виконати зобов'язання з повернення рухомого складу позивачу у термін не пізніше дати закінчення тимчасового користування рухомим складом, тобто не пізніше 26.02.2022, проте відповідач вказане зобов'язання не виконав.
За таких обставин, враховуючи закінчення строку дії Договору 26.02.2022, що має наслідком відсутність правових підстав на утримання відповідачем рухомого майна, яке належить позивачу, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010, №51079069 до місця приписки та передання їх згідно акту приймання-передачі підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача плати за користування рухомим складом у сумі 24 650, 20 грн. та неустойки у сумі 49 300, 40 грн., суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1 Додатку №1 від 06.03.2007 до Договору за весь термін користування п. 2.1. РС Стороною-2 оплаті підлягає загальна сума - 24 650, 20 грн.
Так, матеріали справи свідчать, що позивачем були надані відповідачу послуги оренди, передбачені умовами Договору, на загальну суму 24 650, 20 грн., строк оплати яких є таким, що настав.
Втім, відповідач обов'язок із здійснення оплати наданих позивачем послуг оренди рухомого складу за період з лютого 2021 року по лютий 2022 року не виконав.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» про стягнення заборгованості у розмірі 24 650, 20 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За час прострочення повернення майна позивачу, останнім нараховано відповідачу неустойку у розмірі 49 300, 40 грн. за період користування з лютого 2022 року по лютий 2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України).
Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцеві у разі припинення договору найму. Неустойка має певну специфіку щодо незастосування до неї скороченого строку позовної давності відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном. До неї також не застосовуються положення ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено інше - дію санкції на весь період неправомірного користування майном (правові висновки п. 42 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19).
У зв'язку з вказаним вище, суд не приймає твердження відповідача про безпідставність нарахування неустойки в сумі 49 300, 00 грн. за період з лютого 2022 по лютий 2024 з посиланням на положення ст. 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців.
Враховуючи вказане вище, а також те, що відповідачем не було повернуто позивачу орендоване рухоме майно після закінчення строку дії Договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 49 300, 40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.
За правилами, визначеними частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із положеннями частин третьої-п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду України у справі №6-116 цс 13 в порядку перегляду судових рішень у цивільних справах в зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
При цьому, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 до 30.06.2023.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 р. по 30.06.2023 р. усі строки загальної та спеціальної позовної давності продовжено (збільшено) для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на увесь строк дії карантину.
Додатково, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та діє до даного часу.
Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний пункт було виключено відповідно до Закону №4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.
Враховуючи, що термін дії Договору припинився 26.02.2022 і у відповідача з цього моменту настав строк виконання зобов'язання з повернення рухомого складу позивачу, а з даним позовом Державне підприємство “Угерський спиртовий завод» звернулось до суду в березні 2024 року, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, тому підстав для відмови у задоволенні позову з підстав її пропуску немає.
Решта доводів сторін, а також всі подані докази судом уважно досліджено та розглянуто, однак вони не спростовують вказаних висновків суду.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За викладених обставин, позовні вимоги Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача - Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт».
У судовому засіданні, яке відбулося 09.10.2025, згідно частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 73, 86, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» задовольнити.
2. Зобов'язати Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Героїв України, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) повернути Державному підприємству “Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, буд. 2, код ЄДРПОУ 00374733) рухомий склад в кількості двох залізничних цистерн №51079010, №51079069 до місця приписки (залізнична станція СТРИЙ, Львівська залізниця, код. 377408, ДП «Угерський спиртовий завод» 1823) та передати їх Державному підприємству “Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, буд. 2, код ЄДРПОУ 00374733) згідно акту приймання-передачі, видавши наказ.
3. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Героїв України, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) на користь Державного підприємства “Угерський спиртовий завод» (82424, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Угерсько, вул. Івана Франка, буд. 2, код ЄДРПОУ 00374733) заборгованість у розмірі 24 650 (двадцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 20 коп., неустойку у розмірі 49 300 (сорок дев'ять тисяч триста) грн. 40 коп. та судовий збір у розмірі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн. 00 коп., видавши наказ.
Повний текст рішення складено 19.11.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.