ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2025Справа № 910/8343/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8343/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про стягнення 194565,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - відповідач) про стягнення 194565,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №421/24/16-24 від 19.03.2024 не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 194565,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8343/25, встановлено учасникам справи строк на подачу заяв по суті спору та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
04.08.2025 року до відділу діловодства суду від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що невиконання ним зобов'язань за договором поставки №421/24/16-24 від 19.03.2024 зумовлене настанням форс-мажорних обставин, а саме військової агресії Російської Федерації проти України та відповідно введений воєнний стан на усій території України. Відповідач наголошує, що він як фактичний монополіст водопостачання у м. Києві та Київській області, в умовах воєнного стану вживає усіх необхідних заходів з метою забезпечення належного та стабільного водопостачання у регіоні, що, у свою чергу, потребують значних фінансових затрат, за наведеного відповідач вважає, що застосування до нього заходів впливу, у тому числі, стягнення суми основної заборгованості може бути розглянуто лише після припинення обставин непереборної сили.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву виклав клопотання про розгляд справи з викликом сторін, з огляду на положення статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Приписами частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому, бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в заявах, письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01. Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Враховуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку, про відсутність виключних обставин для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
19.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - покупець) було укладено договір поставки №421/24/16-24 (далі - договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов'язок постачальника поставити та передати у власність покупцю аксесуари до робочого одягу (далі - товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно заявок покупця в письмовому або електронному вигляді (далі - заявка), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору товар передається покупцю партіями. Партією товару вважається його найменування, асортимент, кількість, вказана в специфікації, складеної на підставі заявки покупця.
Пунктом 1.3, 1.4 договору визначено, що постачальник разом з товаром надає структурному підрозділу покупця, який отримує товар, наступні супровідні документи: документ про відповідність товару вимогам регламентів (стандартів) згідно чинного законодавства України; оригінал або копія документу, що підтверджує якісні характеристики товару (свідоцтво відповідності та/або сертифікат відповідності та/або декларація відповідності), а також документи, які містять найменування виробника товару, дату виготовлення, гарантійний строк; рахунок-фактуру; видаткову накладну. Постачальник надає покупцю податкову накладну за поставлений товар у встановлений законодавством термін.
Згідно пункту 2.1 договору загальна сума договору складає - 927480 грн 00 коп. (дев'ятсот двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят грн 00 коп.), в тому числі сума без ПДВ - 772900 грн 00 коп. (сімсот сімдесят дві тисячі дев'ятсот грн 00 коп.), ПДВ - 154580 грн 00 коп. (сто п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот вісімдесят грн 00 коп.).
За умовами пункту 2.2 договору номенклатура та ціна товару визначаються в специфікації, яка є додатком до цього договору, підписується уповноваженими представниками обох сторін.
Відповідно до пункту 2.3, 2.4 договору ціна товару, зазначена у цьому договорі або додатку до нього (специфікації), може бути змінена лише за згодою сторін після попереднього письмового звернення постачальника, до якого повинні додаватися всі розрахунки та інші обґрунтовуючі матеріали щодо зміни ціни товару. У всіх випадках зміни ціни товару сторони укладають додаткову угоду до даного договору, з урахуванням вимог чинного законодавства України. Ціна товару, зазначена у цьому договорі або додатку до нього (специфікації), може бути змінена у випадках передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», у тому числі, у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування та у зв'язку зі змінами встановленими згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти.
Ціна товару визначається у гривнях по курсу продажу долара США, встановленого Національним банком України щодо гривні, на дату розкриття тендерних пропозицій та фіксується у договорі і специфікації до договору, що підписується обома сторонами та є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.5 договору).
Згідно пункту 3.1 договору постачання партії товару здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на склад структурного підрозділу покупця - (Департаменту експлуатації каналізаційного господарства ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 02121, м. Київ, вул. Колекторна, 1, при необхідності, поставка товару може здійснюватися на склад структурного підрозділу покупця - (Департаменту експлуатації водопровідного господарства ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 02125, м. Київ, проспект Алішера Навої, 1, на склад структурного підрозділу покупця - (Технічному департаменту ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 04212, м. Київ, вул. Богатирська, 3В, на склад структурного підрозділу покупця - (Розрахунковому департаменту ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 02222, м. Київ, вул. Електротехнічна, 16, на склад структурного підрозділу покупця - Департаменту екологічного нагляду ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 02160, м. Київ, Харківське шосе, 50A, на склад структурного підрозділу покупця - (Адміністративно-господарському відділу ПрАТ «АК «Київводоканал») за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, lа.
Строк поставки партії товару - 10 (десять) робочих днів з дати надання заявки покупцем. Зміна постачальником в односторонньому порядку строку поставки партії товару не допускається (пункт 3.2 договору).
Пунктами 3.6, 3.7 договору встановлено, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за належним чином оформленою видатковою накладною, в якій зазначається найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціна товару та загальна вартість товару. Датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.
За умовами пункту 4.1 договору приймання товару за якістю проходить відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» №П-7 від 25.04.66 р., за кількістю - відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю» № П-6 від 15.06.65 р.
Відповідно до пункту 5.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунку постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату партії товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати отримання партії товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі, з дотриманням умов щодо: а) реєстрації в порядку, визначеному чинним законодавством України, б) електронного підпису уповноваженої постачальником особи і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі якщо постачальник порушить вищевказані зобов'язання, допустить порушення встановленого законодавством порядку заповнення податкових накладних та / або не зробить в установленому порядку і в терміни реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, якщо постачальника віднесено до переліку ризикових платників податку згідно п. 1-8 «Критеріїв ризиковості платників податків» та зупинена реєстрація податкових накладних/розрахунків коригування то постачальник повинен оплатити покупцю штраф в розмірі ПДВ, сплаченого (нарахованого) за ціною (вартості) робіт, товарів, послуг за цим договором. У разі, відмови постачальника здійснити оплату штрафу покупець має право утримати цю суму штрафу з коштів, що підлягають оплаті постачальнику в якості вартості наданих послуг (виконаних робіт) та/або отриманих товарів за цим договором. Вимоги цього пункту застосовуються виключно для суб'єктів господарювання - резидентів України та платників ПДВ (пункт 5.2 договору).
Згідно пункту 8.1 договору жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором, якщо це сталось внаслідок дії обставин непереборної сили, які не залежать від волі сторін, а саме: пожежі, повені, землетрусу або інших стихійних лих, війни, військових дій будь-якого виду, аварійного відключення електроенергії, водопостачання, які роблять неможливими виконання сторонами своїх зобов'язань, а також прийняття закону або іншого нормативно-правового акту, що забороняє будь-яку дію, передбачену даним договором.
За умовами пункту 8.2 договору перелік обставин непереборної сили, викладений у п. 8.1, є невичерпним.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що сторона, яка потрапила під дію обставин непереборної сили, повинна повідомити письмово іншу сторону про їх настання, вплив на виконання зобов'язань за договором та припинення їх дії протягом 10-ти днів з дати настання кожної події. Настання та припинення дії обставин непереборної сили підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України або документом іншого компетентного органу.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по « 31» грудня 2024 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними. Дія договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році (пункт 11.1 договору).
У якості додатку №1 до договору сторони підписали специфікацію №1, у якій погодили найменування товару, країну походження товару, одиницю виміру, кількість, ціну в грн (без ПДВ), сума в грн (без ПДВ).
Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору поставки №421/24/16-24 від 19.03.2024 позивач поставив відповідачу обумовлений специфікацією товар на загальну суму 540450,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №БТ000000039 від 13.06.2024 на суму 32355,00 грн, №74 від 11.07.2024 на суму 6780,00 грн, №78 від 11.07.2024 на суму 37140,00 грн, №62 від 16.07.2024 на суму 19500,00 грн, №84 від 22.07.2024 на суму 77160,00 грн, №93 від 08.08.2024 на суму 128400,00 грн, №94 від 09.08.2024 на суму 31050,00 грн, №2 від 08.01.2025 на суму 13500,00 грн, №42 від 14.02.2025 на суму 83010,00 грн, №64 від 11.04.2025 на суму 69975,00 грн та №65 від 15.04.2025 на суму 41580,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
На виконання умов пункту 5.2 договору та у підтвердження факту здійснення поставки товару на підставі вказаних вище видаткових накладних на загальну суму 540450,00 грн відповідно до приписів пунктів 201.7, 201.10 Податкового Кодексу України позивачем було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні №2 від 13.06.2024 на суму 32355,00 грн, №4 від 11.07.2024 на суму 6780,00 грн, №5 від 11.07.2024 на суму 37140,00 грн, №8 від 22.07.2024 на суму 77160,00 грн, №7 від 16.07.2024 на суму 19500,00 грн, №6 від 08.08.2024 на суму 128400,00 грн, №7 від 09.08.2024 на суму 31050,00 грн, №2 від 08.01.2025 на суму 13500,00 грн, №14 від 14.02.2025 на суму 83010,00 грн, №5 від 11.04.2025 на суму 69975,00 грн та №6 від 15.04.2025 на суму 41580,00 грн, копії яких разом з квитанціями про їх реєстрацію наявні в матеріалах справи.
Позаяк, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату отриманого товару здійснив частково, у зв'язку з чим виник борг в сумі 194565,00 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 5.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунку постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату партії товару протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати отримання партії товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару у встановлений пунктом 5.1 договору строк не здійснив.
Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 194565,00 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині належного та своєчасного виконання зобов'язання за договором та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виконанню грошового зобов'язання за договором перешкоджає військова агресія Російської Федерації та введений в Україні режим воєнного стану.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, в будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
У даному випадку суд вважає, що посилання відповідача на настання обставин непереборної сили як підстави для невиконання грошового зобов'язання є безпідставним, оскільки на момент укладення договору в Україні вже було запроваджено воєнний стан, а відтак відповідні обставини не можуть розглядатися як надзвичайні та непередбачувані у розумінні статті 617 Цивільного кодексу України.
За наведеного відповідач вступаючи у договірні правовідносини в умовах воєнного стану, повинен був усвідомлювати, оцінювати та враховувати усі можливі ризики, що можуть вплинути на виконання зобов'язань за спірним у даній справі договором.
При цьому, пунктом 8.1, 8.2 договору встановлено, що жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором, якщо це сталось внаслідок дії обставин непереборної сили, які не залежать від волі сторін, а саме: пожежі, повені, землетрусу або інших стихійних лих, війни, військових дій будь-якого виду, аварійного відключення електроенергії, водопостачання, які роблять неможливими виконання сторонами своїх зобов'язань, а також прийняття закону або іншого нормативно-правового акту, що забороняє будь-яку дію, передбачену даним договором. Перелік обставин непереборної сили, викладений у п. 8.1, є невичерпним.
Відповідно до пункту 8.3 договору сторона, яка потрапила під дію обставин непереборної сили, повинна повідомити письмово іншу сторону про їх настання, вплив на виконання зобов'язань за договором та припинення їх дії протягом 10-ти днів з дати настання кожної події. Настання та припинення дії обставин непереборної сили підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України або документом іншого компетентного органу.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Відповідач під час розгляду справи доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, у разі їх наявності, в порядку пункту 8.3 договору суду не надав, як і не надав жодних доказів об'єктивної неможливості виконати зобов'язання за договором.
До того ж, у випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати своєчасну та повну оплату вартості поставленого товару, останній не був позбавлений можливості, провести за погодженням з позивачем розстрочення чи відстрочення сплати боргу за спірним договором, втім жодних доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією відповідачем не надано.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» підлягають задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони відповідача.
Керуючись статтями 13, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 194565,00 грн задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест-Текст» (77304, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, м. Калуш, вул. Біласа і Данилишина, буд. 58; ідентифікаційний код 45015085) основний борг у розмірі 194565 (сто дев'яносто чотири тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2025.
СуддяТ.В. Васильченко