ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2025Справа № 910/13071/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
про забезпечення позову у справі
за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32, ідентифікаційний код 14352406)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙПЕР ТОРГ" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 61/17, ідентифікаційний код 44512590)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛФОРМА" (03040, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 88, ідентифікаційний код 44831184)
3) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
4) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
про стягнення 235 354,18 грн,
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи
Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙПЕР ТОРГ" (далі - відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛФОРМА" (далі - відповідач-2); ОСОБА_1 (далі - відповідач-3); ОСОБА_2 (далі - відповідач-4) про стягнення 235 354, 18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов кредитного договору №120525-К від 12.05.2025, що складається із "Загальних умов здійснення кредитних та документарних операцій для клієнтів малого та мікро бізнесу АТ "БАНК КРЕДИТ БАНК"" (загальна частина) та підписаного відповідачем-1 самого кредитного договору №120525-К від 12.05.2025 (індивідуальна частина) (далі - кредитний договір) в частині своєчасного повернення кредитних коштів. У зв'язку з чим в останнього наявна заборгованість у розмірі 235 354, 18 грн, що складається з 211 121, 48 грн простроченого кредиту та 24 232, 70 грн прострочених відсотків за користування кредитом, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідачів -2;-3-4, як поручителів зобов'язання за кредитним договором згідно укладених з позивачем договорів поруки: №120525-П/З від 12.05.2025; №120525-П/1 від 12.05.2025; №220421-П/2 від 12.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 судом вирішено звернутися до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи - ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13071/25, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
07.11.2025 на електронну пошту суду від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області надійшла відповідь на запит суду відомостей про встановлене місце проживання відповідача-4.
18.11.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" представником відповідачів -1 та -3 подано відзив на позовну заяву.
Цією ж датою, через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" позивачем подано заяву про залишення позову без розгляд в частині вимог до відповідача-4.
В той самий день, через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.
Цього ж дня, через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд накласти арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в межах суми позовних вимог 1 040 548,00 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Подана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що у Товариства з обмежено відповідальністю "ХАЙПЕР ТОРГ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОБАЛФАРМА" відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні активи, що можуть бути подальшому реалізовані в процесі виконання рішення суду, при цьому позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду частині вимог до ОСОБА_2 , однак у відповідача - ОСОБА_1 відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно у власності перебувають активи, які можуть бути подальшому реалізовані в процесі виконання рішення суду.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову від 18.11.2025, суд дійшов наступного висновку.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду
З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, забезпечення позову - це по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тобто положення вказаної статті пов'язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18).
Крім того, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При цьому, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що застосовуючи заходи забезпечення позову судам слід враховувати, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, та у випадку дійсного порушення права заявника, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, предметом спору у даній справі є одна майнова вимога про стягнення заборгованості у розмірі 1 040 548, 00 грн.
Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Відтак наявність позовної заяви про стягнення заборгованості у розмірі 1040 548, 00 грн не може слугувати підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, належне відповідачу-3 ОСОБА_1 , тобто, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя Л.Г. Пукшин