ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.11.2025Справа № 910/7171/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук» (42200, Сумська обл., Сумський район, м. Лебедин, вул. Залізнична 50, ідентифікаційний код 22593940)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 7, офіс 1, ідентифікаційний код 35393728)
про розірвання договору та стягнення 1 865 810, 86 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Берестовська С.О.
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Крук» (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (далі - відповідач) про розірвання договору та стягнення 1 865 810, 86 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу б/н від 20.08.2021 (далі - договір) здійснив попередню оплату на суму 2 444 117, 04 грн, проте відповідач свої зобов'язання за договором в частині передачі товару у повному обсязі не виконав, відвантаживши товар лише на суму 820 157, 04 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про розірвання договору та стягнення з відповідача 1 623 960, 00 грн - попередньої оплати, а також 167 824, 03 грн - пені, 16 551, 04 грн - 3% річних та 57 475, 79 грн - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук» без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
17.06.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.07.2025.
09.07.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано відзив на позовну заяву.
11.07.202 (сформовано 14.07.2025) через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 16.07.2025 суд задовольнив усне клопотання представника відповідача та відклав підготовче засідання на 13.08.2025.
У судовому засіданні 13.08.2025 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7171/25 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 10.09.2025.
Протокольною ухвалою від 10.09.2025 суд задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд справи на 08.10.2025.
Протокольною ухвалою від 08.10.2025 суд задовольнив клопотання представника позивача та відклав розгляд справи на 22.10.2025.
Протокольною ухвалою від 08.10.2025 суд надав сторонам можливість для врегулювання спору мирним шляхом та відклав розгляд справи на 05.11.2025.
04.11.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано клопотання про доручення доказів на підтвердження намагання вжити заходів щодо врегулювання спору та отримання товару від відповідача.
05.11.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС відповідачем подано заяву про проведення судового засідання без розгляду представника відповідача та заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 05.11.2025 судом прийнято до розгляду клопотання позивача про доручення доказів, заслухано пояснення представника позивача, досліджено докази та оголошено перерву до 19.11.2025.
18.11.2025 (сформовано 19.11.2025) через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС позивачем подано заперечення на заяву відповідача про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 19.11.2025 судом заслухано заключне слово представника позивача, яка просила суд задовольнити вимоги у повному обсязі.
Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника.
У судовому засіданні 19.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРУК» (надалі - покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОБЛОК» (надалі - продавець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу № б/н (надалі - договір), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 1.2.) продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а саме сою у кількості 150 тон вартістю 16 372,68 грн за тону, загальною вартістю 2 855 700 грн, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.
Відповідно до п. 2.3. договору товар поставляється автомобільним транспортом покупця за рахунок покупця.
Згідно з п. 2.7. договору продавець зобов'язаний передати товар після отримання передплати відповідно до п. 3.2. договору.
Форма оплати - перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно наданих продавцем рахунків-фактури (п. 3.1. договору).
За умовами п. 3.2. договору, термін оплати: 80% вартості товару передплата протягом 20 календарних днів з моменту підписання договору, 20% вартості товару після надання продавцем всіх документів, зазначених у п. 4.3. та 4.4. договору та реєстрації податкової накладної на передплату.
У п. 4.4. договору сторонами узгоджено, що продавець надає покупцю рахунок-фактуру з визначеним терміном дії на оплату товару не менш ніж за 3 (три) дні до моменту відвантаження товару на склад покупця; видаткову накладну та товарно-транспортну накладну (форма №1-ТТН додаток №7 заповнену відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні). Продавець надає по факту навантаження товару податкову накладну та/або розрахунок коригування по першій із подій (факт попередньої оплати або факт реалізації товару): на погодження покупцю - в день виникнення податкового зобов'язання, а зареєстровану в єдиному реєстрі податкових накладних - не пізніше п'яти календарних днів, наступних за датою їх складання.
Відповідно до п. 5.3. продавець зобов'язується: передати у власність покупця товар по вказаній у договорі ціні, кількості та якості, прийняти оплату за товар у порядку та розмірах, визначених договором, сприяти покупцю у виконанні взятих ним на себе зобов'язань.
Згідно з п. 5.4. договору покупець зобов'язаний прийняти товар від продавця по вказаній у договорі ціні, кількості та якості, здійснити оплату за товар, виконати всі інші умови договору.
Пунктом 5.6. договору передбачено право покупця, зокрема: вимагати від продавця виконання умов договору, вимагати від продавця відшкодування всіх збитків та витрат, понесених у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням продавцем своїх обов'язків, в тому числі й не отриманого прибутку.
Даний договір відповідно до п. 8.1. набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
За доводами позивача, ТОВ «КРУК» на виконання взятих на себе зобов'язань за договором сплатило на користь відповідача 2 444 117,04 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: №10169 від 20.08.2021 на суму 300 600,00 грн; №10264 від 13.09.2021 на суму 3600 00,00 грн; № 11054 від 18.01.2022 на суму 10 000,00 грн; № 11231 від 16.02.2022 на суму 20 000,00 грн; № 12001 від 26.10.2022 на суму 129 557,04 грн; № JBKLNCO8I від 28.12.2023 на суму 797 063,97 грн; № 15082 від 18.09.2024 на суму 826 886,03 грн та № 15544 від 29.01.2025 на суму 10,00 грн.
Проте, як вказує позивач, ТОВ «ТЕХНОБЛОК» не виконало взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі, загальна сума фактично відвантаженого товару склала лише 820 157,04 грн.
За твердженнями позивача, відвантаження відбулося у два етапи: 31.08.2021 у кількості 21 980 кг; 10.09.2021 р. - у кількості 21 100 кг.
В подальшому, як стверджує позивач, 04.04.2023 на адресу ТОВ «КРУК» надійшло повідомлення від ТОВ «ТЕХНОБЛОК» від 08.03.2023 про готовність товару для передання у кількості 106,92 тон сої на суму 797 063 грн. 97 коп.
Представники покупця, як зазначає позивача тричі приїздили на місце, визначене сторонами договору для приймання-передачі товару: вул. Вокзальна, 60 смт. Краснопілля Краснопільський район Сумської області для отримання товару, відповідно до повідомлення позивача про готовність товару 08.03.2023, видаткових накладних № 15 від 07.03.2023 на суму 348 803 грн. 57 коп. на 21,304 тони соєвих бобів та № 16 на суму 350375 грн. 35 коп. на 21,4 тони соєвих бобів. Але у відвантаженні соєвих бобів ТОВ «Краснопільське ХПП», у якого на зберіганні знаходився товар, зарезервований для поставки ТОВ «КРУК», відмовило у зв'язку з відсутності зазначеного товару, про що позивачем було складено акти № 1 від 03.01.2024, № 2 від 15.01.2024, та № 3 від 24.01.2024.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару позивач звернувся до суду з даним позовом про розірвання договору та стягнення з відповідача 1 623 960,00 грн - попередньої оплати, а також 167 824, 03 грн - пені, 16 551, 04 грн - 3% річних та 57 475, 79 грн - інфляційних втрат.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що попередня оплата за договором складає 80% - 2 284 560 грн, а оплата вартості товару після надання продавцем видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та податкових накладних на товар складає 20% - 571 140 грн.
Відповідач зазначає, що позивачам було перераховано попередню оплату у сумі 660 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №10169 від 20.08.2021 та №10264 від 13.09.2021, а відповідачем поставлено 43,08 тони товару на суму 820 157,04 грн, що підтверджується видатковими накладними №УГ000022082 від 13.09.2021, №УГ000022081 від 31.08.2021.
В подальшому за наслідком поставки товару з боку покупця було додатково сплачено 159 557,04 грн - 20% від фактично поставленого товару (10 000 грн, згідно з платіжним дорученням №11054 від 18.01.2022 та 20 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням №11231 від 16.02.2022). А також після звернення відповідача до суду з позовом у справі № 920/845/22 покупець сплатив продавцю за сою заборгованість у розмірі 129 557,04 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12001 від 26.10.2022.
Відтак, за доводами відповідача, сторони частково виконали умови договору, а саме виконано поставку товару на 43,08 тон та здійснено оплату поставленого товару в розмірі 820 157,04 грн, залишок зобов'язань за договором склав 106,92 тон вартістю 2 035 542,96 грн.
За доводами відповідача, розмір залишку по зобов'язаннях з оплати товару за договором після здійснених платежів ТОВ «Крук» складало 1 623 960,00 грн (залишок з 80% по договору, 2 284 560,00 грн - 660 600,00 грн) та 411 582,96 грн (залишок з 20% по договору, 571 140 грн - 159 557,04 грн).
Як вказує відповідач, на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 08.11.2023 у справі № 920/459/23, ТОВ «Крук» 28.12.2023 сплатило на користь ТОВ «Техноблок» 797 063,97 грн - частини попередньої оплати від її залишку в розмірі 1 623 960 грн, а тому розмір заборгованості щодо здійснення попередньої оплати станом на 28.12.2023 склало 826 896,03 грн.
В подальшому на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2024 у справі № 920/242/24 ТОВ «Крук» 18.09.2024 сплатило на користь ТОВ «Техноблок» 826 886,03 грн - частини попередньої оплати від її залишку в розмірі 826 896,03 грн.
А відтак як вказує відповідача, за наслідком усіх вищезазначених оплат з боку ТОВ «Крук» розмір заборгованості щодо здійснення попередньої оплати склала 10 грн (залишок з 80% по договору, 2 284 560,00 грн - 660 600,00 грн - 757 063,97 грн - 826 886,03 грн), які було сплачено 29.01.2025, що підтверджується копією платіжної інструкції від 29.01.2025 №15544.
А тому відповідач зазначає, що станом на 03.01.2024, 15.01.2024, 24.01.2024 у позивача була наявна заборгованість з суми попередньої оплати у розмірі 826 896,03 грн, які було сплачено лише 29.01.2025, а відтак у ТОВ «Техноблок» станом на 03.01.2024, 15.01.2024, 24.01.2024 не виник обов'язок щодо відвантаження товару, що спростовує таку підставу для розірвання договору як невиконання відповідачем умов договору щодо відвантаження товару.
Зокрема, як вказує відповідач, у рішенні Господарського суду Сумської області від 31.07.2024 у справі № 920/242/24 судом надано оцінку актам від 03.01.2024, 15.01.2024, 24.01.2024 та встановлено відсутність порушення умов договору з боку ТОВ «Техноблок» та встановлено порушення умов договору з боку ТОВ «Крук» щодо здійснення попередньої оплати.
А тому ТОВ «Техноблок» вважає, що позов про розірвання договору з підстав невиконання відповідачем пункту 2.7. договору, а саме не передання товару після отримання передплати відповідно до пункту 3.2. договору є необґрунтованим.
Також відповідач зазначає, що у ТОВ «Техноблок» не виник обов'язок з поставки товару станом на 03.01.2024, 15.01.2024, 24.01.2024 оскільки частина коштів визначена пунктом 3.2. договору, а саме 80% вартості товару було сплачено 29.01.2025 і після цієї дати позивач не вчиняв жодних дій щодо самовивозу товару, а тому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що договором не визначено строк виконання зобов'язання щодо поставки товару, у зв'язку з цим позивачем 30.01.2025 на адресу відповідача було направлено лист-вимогу вих. № 18 від 30.01.2025 про підготовку документів передбачених п.4.4 договору. Також у зазначеному листі було запропоновано відповідачеві розірвати договір купівлі продажу № б/н від 20.08.2021 у досудовому порядку. Зазначена вимога була проігнорована відповідачем, що на думку позивача і є істотним порушенням умов договору.
Крім іншого, позивач зазначив, що відповідачем в порушення умов п. 4.4. договору, склав податкову накладну щодо попередньої оплати 28.12.2023 в сумі 797 063,97 грн лише 15.02.2024 за № 11, проте станом на сьогоднішній день на суму попередньої оплати 826 886,03 грн, податкова накладна, яка повинна була бути складена 18.09.2024, взагалі відсутня, у зв'язку з чим позивач втратив право на податковий кредит в сумі 199 432,46 грн, що призвело до збільшення податкових зобов'язань позивача.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечення на відповідь на відзив.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору б/н від 20.08.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли між сторонами починаючи ще з серпня 2021 року, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За умовами пунктів 1.1., 1.2. договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, кількості 150 тон, загальною вартістю 2 855 700 грн, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.
Судом встановлено, що умовами договору сторонами не визначено строк поставки товару, а вказане лише на те, що продавець зобов'язаний передати товар після отримання передплати відповідно до п. 3.2. договору.
Матеріалами справи підтверджено, що попередня оплата була сплачено позивачем у повному обсязі, що не заперечується відповідачем у відзиві.
Зокрема, як вбачається із матеріалів справи, позивачам було здійснено попередню оплату за договором у сумі 660 600, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №10169 від 20.08.2021 та №10264 від 13.09.2021, а відповідачем поставлено 43,08 тони товару на суму 820 157,04 грн, що підтверджується видатковими накладними №УГ000022082 від 13.09.2021, №УГ000022081 від 31.08.2021 та рішеннями Господарського суду Сумської області у справах № 920/845/22 від 06.02.2024, № 920/459/23 від 08.11.2023 та № 920/242/23 від 31.07.2024.
Також матеріалами справи підтверджено, що позивачем було сплачено 10 000, 00 грн, згідно з платіжним дорученням №11054 від 18.01.2022, та 20 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням №11231 від 16.02.2022, та 129 557,04 грн - за рішенням суду у справі № 920/845/22, що підтверджується платіжним дорученням № 12001 від 26.10.2022. Вказані обставини також встановлені у рішенні Господарського суду Сумської області від 31.07.2024 у справі № 920/242/23.
Крім цього, на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 31.07.2024 у справі № 920/242/23 позивачем сплачено попередню оплату у сумі 826 886,03 грн, згідно з платіжною інструкцією № 15082 від 18.09.2024, а також згідно з платіжним дорученням від 29.01.2025 №15544 сплачено 10,00 грн.
Судом встановлено, що станом на 29.01.2025 позивачем здійснено оплату за поставку товару у розмірі 2 444 117,04 грн, а відповідачем поставлено товар лише на суму 820 157,04 грн, а відтак різниця щодо оплаченого та не поставленого товару складає - 1 623 960,00 грн (2 444 117,04 грн - 820 157,04 грн).
Оскільки умовами договору сторонами не визначено строки поставки товару, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогу вих. № 18 від 30.01.2025 про негайну підготовку документів передбачених п.4.4 договору та відвантаження товару згідно з п. 2.7. договору у семиденний строк, але не пізніше 10 лютого 2025 року. У даному листі позивач також зазначив, що у разі неможливості відвантаження товару, просить повернути кошти на відповідний розрахунковий рахунок та запропоновано розірвати договір.
Матеріалами справи підтверджено, що зазначений лист-вимога 30.01.2021 було направлено відповідачеві за адресою реєстрації юридичної особи рекомендованим листом з описом вкладення цінного листа, що підтверджується квитанцією АТ «Укрпошта» від 30.01.2025 та описом вкладення до цінного листа ф.107 від 30.01.2025.
Згідно з приписами частин 1 та 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Докази відвантаження товару відповідачем за договором у строки визначені у листі-вимозі від 30.01.2025 тобто до 10.02.2025, або повернення сплаченої позивачем суми коштів у розмірі 1 623 960,00 грн покупцю, на момент вирішення спору по суті суду не надано.
З урахуванням наведеного вище, судом встановлено, що відповідачем не поставлено товар, який визначений умовами договору, а позивач в свою чергу звертався до відповідача з претензією, в тому числі щодо про розірвання (припинення) такого договору та з вимогою повернути грошові кошти, однак така вимога залишися з боку відповідача не виконаною.
За приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази направлення листа-вимоги про відвантаження товару у строк до 10.02.2025, а уразі неможливості товару повернути грошові кошти та розірвати договір, а також зважаючи на пояснення позивача, суд дійшов висновку, що, позивач реалізував своє право на повернення суми попередньої оплати та розірвання договору.
Таким чином, оскільки позивачам було реалізовано своє право, передбачене частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, на повернення суми попередньої оплати у зв'язку з непереданням продавцем товару у термін, який зазначений у листі-вимозі, то у відповідача виник обов'язок повернути позивачу кошти у розмірі 1 623 960,00 грн до 10.02.2025 включно.
Відповідачем належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов'язання з повернення позивачу суми попередньої оплати не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що відповідача є таким, що з 11.02.2025 прострочив виконання свого грошового зобов'язання з повернення позивачу сплаченої за договором суми попередньої оплати.
Частиною 3 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Суд розцінює претензію позивача від 30.01.2025 як пропозицію (оферту) на розірвання укладеного сторонами договору поставки.
Згідно ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
В матеріалах справи відсутні докази досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, які і відсутні докази надання відповідачем відповіді на пропозицію позивача розірвати договір.
Судом встановлено, що умовами договору сторонами не передбачено порядок розірвання договору.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 908/109/17.
Суд встановлено, що відповідачем було істотно порушено свої зобов'язання за договором в частині поставки товару, що позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору на отримання товару.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про розірвання договору підлягає задоволенню.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч. 5 ст. ст. 188 Господарського кодексу України).
Крім того, відповідачем належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов'язання з повернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 1 623 960,00 грн не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що з 11.02.2025 прострочило виконання свого грошового зобов'язання з повернення позивачу сплаченої за договором суми попередньої оплати.
За таких обставин, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 1 623 960,00 грн підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 167 824, 03 грн.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У п. 6.4. договору сторонами визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків по договору, щодо поставки товару, продавець сплачує на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого товару за кожен день затримки поставки товару.
Позивач нараховує відповідачу пеню за період з 30.01.2025 по 02.06.2025, в той час як суд прийшов до висновку, що прострочення виконання обов'язку відповідача (з урахуванням строків визначених у листі-вивозі від 30.01.2025) розпочалося з 11.02.2025.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон", суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 152 340,80 грн. В іншій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 16 551, 04 грн та інфляційних втрат у розмірі 57 475, 79 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Варто зауважити, що у договорі сторонами не було передбачено обов'язок продавця із повернення суми попередньої оплати.
Крім того, частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Таким чином, у зв'язку із реалізацією покупцем свого передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у відповідача, як постачальника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором поставки, припинилось зобов'язання з поставки товару та виникло грошове зобов'язання перед позивачем, як покупцем, щодо повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача у встановлений строк.
Тобто з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця негрошове зобов'язання продавця (з поставки товару) припиняється та у останнього виникає грошове зобов'язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати).
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки інфляційних втрат суд встановив, що розмір інфляційних втрат становлять суму більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума у заявленому позивачем розмірі, а саме: інфляційні втрати у розмірі 57 475,79 грн.
За розрахунком суду з відповідач підлягає стягнення 3% річних у розмірі 14 949,33 грн розрахованих за період з 11.02.2025 по 06.02.2025. В іншій частині слід відмовити.
Заперечення відповідача наведені у відзиві щодо не порушення умов договору поставки з боку відповідача, спростовуються наведеними вище обставинами та суперечливою поведінкою відповідача.
Судом встановлено, що у відзиві відповідачем зазначено, що попередню оплату за договором у повному обсязі продавцем було отримано 29.01.2025, а тому з даної дати останнім жодним чином не чинилися перепони щодо отримання товару позивачем у відповідності до п. 2.3. договору.
В той же час, наявні в матеріалах справи докази, свідчать про ігнорування постачальником усіх звернень позивача щодо узгодження дати відвантаження товару, як і не надано відповіді на лист-вимогу від 30.01.2025, що свідчить про невиконання з боку відповідача п. 5.3. договору.
Суд також зауважує, що у процесі розгляду справи по суті, у судовому засіданні 08.10.2025 при з'ясування думок представників сторін, сторонам надано час для врегулювання спору, оскільки представник відповідача зазначив, що товар наявний та позивач може його забрати у будь-який момент.
Однак, за доводами позивача, всі намагання зв'язатися з відповідачем та погодити час та дату поставки товару виявилось не можливим, оскільки відповідач не виходить на зв'язок. Представник відповідача у подальші судові засідання не з'являвся, направив заяву про розгляд справи без участі останнього.
Також наведені розрахунки відповідача у заяві від 09.09.2025 не беруться судом до уваги, оскільки, як встановлено судом, про що наведено вище, у відзиві відповідачем визнано факт отримання продавцем попередньої оплати за договором у повному обсязі 29.01.2025, що також підтверджується платіжними інструкціями та рішеннями Господарського суду Сумської області у справах № 920/459/23 від 08.11.2023 та № 920/242/23 від 31.07.2024.
Разом з тим, добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що відповідач припускається суперечливої поведінки, оскільки факт оплати попередньої оплати визнаний відповідачем у відзиві, розмір попередньої оплати за договором встановлений також рішеннями Господарського суду Сумської області у справах № 920/459/23 від 08.11.2023 та № 920/242/23 від 31.07.2024, що в силу ст. 75 ГПК України не потребує не доказуються при розгляді даної справи.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов'язку чи відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення грошових коштів.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Щодо поданої заяви ТОВ «Техноблок» про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу.
Враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результати розгляду справи - задоволення позовних вимог частково, беручи до уваги, що спір вини з вини відповідача та поведінку відповідача, суд зазначає, що витрат за надану професійну правничу допомогу ТОВ «Техноблок» покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України "Про судовий збір", оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Розірвати Договір купівлі-продажу № б/н, укладений 20.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КРУК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОБЛОК».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 7, офіс 1, ідентифікаційний код 35393728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук» (42200, Сумська обл., Сумський район, м. Лебедин, вул. Залізнична 50, ідентифікаційний код 22593940) грошові кошти у розмірі 1 623 960 грн 00 коп. пеню у розмірі 152 340 грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 14 949 грн 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 57 475 грн 79 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 187 грн 71 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20.11.2025.
Суддя Л. Г. Пукшин