ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/11401/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (вул. Єреванська, 1, м. Київ, 03087, код ЄДРПОУ 23697280)
до Російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, 14, будівля 1, м.Москва, РФ, 119991)
про стягнення 315 371,39 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (далі-відповідач) про стягнення шкоди у розмірі 315 371,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації, банк як кредитор за кредитним договором правомірно очікував на одержання коштів - процентів за кредитним договором, якби право банку не було порушено військовими діями РФ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11401/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За наведених обставин, суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
З огляду на викладене, належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.
22.09.2025 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги російської федерації в особі Міністерства юстиції росфійської федерації та зміст ухвали про відкриття провадження у справі №910/11401/25 від 15.09.2025.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про розгляд справи та його право подати відзив на позовну заяву був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26 жовтня 2021 року між АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_1 (далі - Позичальник, ОСОБА_1 ) був укладений Кредитний договір № 0359/10/2021/0038 (далі - Кредитний договір) (копія додається).
Згідно умов Кредитного договору, Банком надано Позичальнику кредит у сумі 1 109 220,00 грн. (один мільйон сто дев'ять тисяч двісті двадцять гривень 00 коп.), на придбання житлової нерухомості - двокімнатної квартири, загальною площею 56,00 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1. та п.1.2. Кредитного договору).
Кредит надано з 26 жовтня 2021 року по 25.04.2042 р.(п.п. 1.3.1 Кредитного договору з урахуванням змін до Кредитного договору).
За користування кредитними коштами Позичальник сплачує Банку проценти за весь термін фактичного користування кредитом: в період з 26.10.2021 по 25.10.2023 - у розмірі 9,90% річних та є фіксованою, в період з 26.10.2023 по 25.10.2041 - у розмірі 12,99% річних та є фіксованою. Процентна ставка за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни передбачені цим Договором (прострочена заборгованість), встановлюється у розмірі 17,99% річних та є фіксованою (п.1.4 Кредитного договору).
Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору, Кредит надається Банком Позичальнику шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника відкритий в АБ «УКРГАЗБАНК».
Факт надання Позичальнику кредиту підтверджується меморіальним ордером від 26.10.2021 року та випискою з особового рахунку.
У відповідності до п. 3.1. Кредитного договору (а редакції Додаткової угоди до Кредитного договору від 19.01.2023), Сторони погодили, що Позичальник здійснює повернення суми кредиту на Рахунок кредиту відкритий у АБ «УКРГАЗБАНК», щомісячно - з 1-го (першого) по 10-е (десяте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.
З дати укладення додаткової угоди Позичальник має право:
- Не здійснювати погашення планових платежів, які повинен був сплатити до дати підписання цієї додаткової угоди.
- В період з 01.02.2023 до 31.07.2023 року, Позичальник здійснює погашення планових платежів по кредиту щомісячно у строки, передбачені кредитним договором в розмірі, що становить не менше 362,00 грн. (триста шістдесят дві) гривні 00 коп.,
- В період з 01.08.2023 року до дня закінчення терміну, на який надано кредит (у відповідності до кредитного договору), Позичальник здійснює погашення планових платежів по кредиту щомісячно у строки, передбачені Кредитним договором, у розмірі, що становить 4 797,00 грн., а останній платіж сплачується у сумі 4 770,45 грн., не пізніше 25 квітня 2042 року, у строки зазначені у Кредитному договорі.
Детальний розпис орієнтовної загальної вартості кредиту по Кредитному договору, що включає в себе суму періодичних платежів по поверненню Кредиту, процентів, комісій, інших супутніх платежів та розрахунок орієнтовної загальної вартості кредиту та орієнтовної реальної річної процентної ставки визначається Кредитним договором та Додатком № 1 до нього, що є його невід'ємною частиною (п.8.4. Кредитного договору).
Пунктами 5.1., 5.2. Кредитного договору Сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за Кредитним договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про споживче кредитування».
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, видав кредит ОСОБА_1 , шляхом перерахування на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку зазначеної за договором суми, відповідно до п.1.1. Кредитного договору та здійснював подальше банківське обслуговування його рахунків.
Позичальник отримав для власних потреб кредитні кошти та використав їх на придбання житлової нерухомості.
У якості забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_1 , укладений договір іпотеки (без оформлення заставної), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Садовою А.Г., за № 2001 від 26 жовтня 2021 року (далі - Договір іпотеки).
Відповідно до умов Договору іпотеки в іпотеку надано нерухоме майно:
- двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 56,00 кв. м., та житловою площею - 29,4 кв. м.
Одночасно з Кредитним договором (п.2.3 Кредитного договору) 26.10.2021 року між Позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - Поручитель, ОСОБА_2 ) укладено Договір поруки №0359/10/2021/0038-Р (надалі-Договір поруки).
Відповідно до умов п.1.1. Договору поруки, Поручитель поручається перед кредитором за виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором № 0359/10/2021/0038 від 26.10.2021, за умовами якого Позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах, викладених у Кредитному договорі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість), а також комісії, штрафи та пені у розмірі і випадках передбачених кредитним договором, договором забезпечення та цим договором.
Згідно п. 1.4. Договору поруки Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і Позичальник за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором.
Доводами позивача, вказане майно зазнало пошкоджень в ході збройної агресії російської федерації, з огляду на що збройними силами останньої та підконтрольними їй збройними формуваннями було завдано позивачеві матеріальної шкоди на загальну суму 3115 371,39 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - згідно з Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків та їх розміру;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4) вини.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане, обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Так, відповідно до Основного Закону Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
У пункті 4 частини 1 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі "Про фабрику в Хожуві" (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Також позивачем доведено, а судом встановлено - заподіяння шкоди позивачу діями відповідача - безпосередньо збройною агресією, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.
Внаслідок надзвичайної ситуації військового характеру спричиненої військовою агресією Російської Федерації на територій України, 05.03.2023 Предмет іпотеки частково пошкоджено через попадання танкового снаряду.
У лютому 2024 року, Банком, було прийнято рішення про призупинення сплати ОСОБА_1 , грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо підтримки позичальників, майно яких було знищено або зазнало пошкоджень внаслідок збройної агресії російської федерації проти України від 01.12.2022 №2823-ІХ».
Призупинення сплати грошового зобов'язання за Кредитним договором Позичальника ОСОБА_1 , відбулося шляхом списання за рахунок сформованого оціночного резерву під очікувані кредитні збитки суми нарахованих, але не сплачених процентів, що є складовою фінансового інструменту, за Кредитним договором за період з 24.02.2022 до дати подання заяви про призупинення сплати грошового зобов'язання (включно, 14.02.2024) в сумі 184 891,74 грн. Станом на березень 2025 року борг обліковувався за позабалансовому рахунку 9615 «Списана у збиток дебіторська заборгованість» Плану рахунків. Подальше нарахування процентів здійснювалося на 8 класі Управлінський облік» Плану рахунків та станом на 01.03.2025 року сума заборгованості складала 145 869,89 грн.
Від Позичальника Банком отримано дві заяви, якими він повідомив про отримання компенсації від держави: заява від 03.01.2024 підтверджує факт отримання 22 грудня 2023 року суми - 146 671,90 грн., заява від 24.01.2025 - отримання 20.01.2025 другої суми - 62 859,39 грн. (загальна сума компенсації, яка зазначена у чек-листі на отримання компенсації пошкодженого об'єкту нерухомого майна - 209 531,30 грн.).
Відповідно до п.11. розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" «Обов'язок сплати позичальником за договором про споживчий кредит, грошового зобов'язання (основної суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів), поновлюється з дня отримання позичальником відповідно до законодавства компенсації від держави за пошкоджене або знищене внаслідок збройної агресії Російської Федерації нерухоме майно, що було предметом забезпечення за таким договором, або відновлення такого майна за рахунок держави, але не пізніше ніж через 180 днів після дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні (далі - дата відновлення сплати грошового зобов'язання).
Сума нарахованих, але не сплачених за договором про споживчий кредит процентів, комісій та інших платежів за період з 24 лютого 2022 року до дати відновлення сплати грошового зобов'язання не підлягає сплаті позичальником та відшкодовується кредитору відповідно до законодавства України за рахунок держави-агресора».
Відповідно до зазначеного вище пункту Закону України «Про споживче кредитування», в бухгалтерському обліку відбулося з 20.01.2025 відновлення обов'язку Позичальника щодо сплати грошового зобов'язання за кредитним договором №0359/10/2021/0038 від 26.10.2021 в частині сплати кредиту в сумі 1 081 108,45 грн. та частини суми процентів - 15 390,24 грн., які обліковуються та нараховані з 20.01.2025 (дата отримання останньої компенсації від держави) на рахунку 8 класу «Управлінський облік» Плану рахунків.
Сума процентів - 15 390,24 грн. перенесена на баланс Банку та з 20.01.2025 нарахування відновлено відповідно до умов кредитного договору №0359/10/2021/0038 від 26.10.2021.
Розроблено та затверджено новий графік погашення заборгованості за кредитним договором №0359/10/2021/0038 від 26.10.2021 позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) Проценти в сумі 130 479,65 грн, яка нарахована на 8 класі «Управлінський облік» Плану рахунків з дати припинення зобов'язання - 15.02.2024 до дати надання другої компенсації від держави - 20.01.2025, залишається на рахунку 8 класу «Управлінський облік» Плану рахунків та заявляється Банком до стягнення разом з сумою - 184 891,74 грн, яка обліковується за позабалансовим рахунком 9615 «Списана у збиток дебіторська заборгованість» Плану рахунків.
Отже, російська федерація має відшкодувати Банку (шкоду) заборгованість по процентах за період з 24 лютого 2022 року до дати відновлення сплати грошового зобов'язання за кредитним договором №0359/10/2021/0038 від 26.10.2021, відповідно до п. 11. Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо підтримки позичальників, майно яких було знищено або зазнало пошкоджень внаслідок збройної агресії російської федерації проти України від 01.12.2022 №2823-ІХ» та відповідно до п.11. розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування".
Отже, зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності позивача, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до фактичного невиконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 , зумовлено у першу чергу збройними діями російської федерації, саме на вказану державу закон покладає обов'язок з відшкодування (шкоди) заборгованості.
Враховуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди Публічному акціонерному товариству акціонерний банк "Укргазбанк", що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу в розмірі і в порядку, передбаченим цивільним законодавством.
Відтак, вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 315 371,39 грн, завданих внаслідок військової агресії, збройного вторгнення російської федерації , є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача, у зв'язку із чим означений позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (вул. Житня, 14, будівля 1, м.Москва, РФ, 119991) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (вул. Єреванська, 1, м. Київ, 03087, код ЄДРПОУ 23697280) заборгованість у розмірі 315 371 (триста п'ятнадцять тисяч триста сімдесят одну) грн. 39 коп. та судовий збір у розмірі 3 784 (три тисячі сімсот вісімдесят чоти) грн 46 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.11.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА