ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2025Справа № 910/10324/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продлогістикс" (м. Одеса)
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" (м. Київ)
про визнання договору недійсним,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Продлогістикс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" про визнання недійсним Договору № Вп-26659-Об про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 02.01.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
04.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про об'єднання декількох справ в одне провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2025 в задоволенні клопотання відповідача про об'єднання справ в одне провадження відмовлено.
Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
02.01.2023 між позивачем (далі - Замовник) та відповідачем (далі - Виконавець) укладено Договір про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів №Вп-26659-Об (далі - Договір) відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (далі - ТПВ), що утворюються на об'єкті Замовника (прод.маг), що знаходиться за фактичною адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 4, а Замовник зобов'язується прийняті і своєчасно оплачувати послуги. (п.1.1. Договору)
Кількість ТПВ, яке підлягає вивезенню за домовленістю сторін (по факту утворення ТПВ) 14,2 мі в місяць. (п.1.2. Договору).
Відповідно до п.2.1. Договору тариф на послуги, які передбачені п.1.1. цього Договору та надаються КП «Київкомунсервіс», встановлено розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у редакції розпорядження начальника Київської міської військової адміністрації від 31.08.2022 №638.
Тариф на послуги за цим Договором становить 284,20 грн з ПДВ за 1 м3 в місяць - 4035,59 грн з ПДВ.
Згідно з п. 2.3. Договору оплата послуг за цим Договором, у розмірі, що вказаний у п.2.1. даного Договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється Замовником щомісячно, до 20го числа місяця наступного за місяцем надання послуг.
Відповідно до п. 2.5. Договору за результатами наданих послуг Виконавець направляє Замовнику для підписання акти наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладу. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Сторони можуть фіксувати факти здійснення господарських операцій за Договором шляхом ведення первинних документів в електронному вигляді, у зв'язку з чим сторони визнають всі первинні бухгалтерські документи за Договором в електронному вигляді, які були виконані, опрацьовані, відправлені, передані, отримані для зберігання, використання, знищення електронних документів, які виконуються із застосування перевірки цілісності з підтвердженням факту отримання таких документів в процесі здійснення господарської діяльності сторін через систему електронного документообігу M.E.Doc, поданих в електронному вигляді з використанням електронного цифрового підпису, як оригінал. (п.2.5.1. Договору)
Договором передбачено, що Замовник зобов'язаний:
- здійснювати 100% оплату послуг на умовах, зазначених у п.2.3. та п.2.5 Договору; (п.3.9. Договору)
- сповіщати Виконавця про будь-які зміни в реквізитах на протязі 15 календарних днів з моменту їх настання; (п.3.10. Договору)
- письмово інформувати Виконавця про зміну власника/користувача об'єкта нерухомого майна, припинення діяльності а зміну інших умов, що можуть призвести до неналежного виконання даного договору Сторонами, протягом 30 календарних днів від дня настання такої події. (п.3.12. Договору)
Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за прострочення оплати послуг з вивезення побутових відходів за цим Договором Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Згідно з п.5.3. Договору при невиконанні п.3.12. Договору Замовником. Надані Виконавцем послуги за цим Договором, у випадку припинення діяльності Замовника, зміни його місця знаходження, зміни власника/користувача об'єкта нерухомого майна, тощо, що були здійсненні Замовником, але на момент такого виконання не були повідомлені Виконавцю, підлягають оплаті Замовником в повному обсязі.
Сторони домовились, що будь-яка позовна давність по даному Договору встановлюється тривалістю у 5 років. (п.9.5. Договору)
Цей Договір вступає в силу та діє до 31.12.2023 (п. 8.1. Договору).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що спірний Договір укладений з порушенням ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а відтак є недійсним з дати його укладення, оскільки станом на дату його укладення загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Продлогістикс" рішення про схвалення правочинів, вартість яких, станом на дату укладення правочину (договору) перевищує вартість 50% чистих активів товариства не приймалось, а в подальшому укладений правочин не був схвалений вищим керівним органом позивача (загальними зборами учасників).
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає про ігнорування позивачем своїх обов'язків за Договором та направлених на його адресу рахунків на оплату наданих послуг.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Такі висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено відсутність передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання спірного договору недійсним, зокрема, у зв'язку із вчиненням цього правочину з перевищенням повноважень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко