ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.11.2025Справа № 910/11085/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Енерго»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 210665,47 грн
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Енерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 210665,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 у справі №910/12322/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 755877,19 грн. Крім того, за вказаним рішенням суду стягнуто з відповідача 11338 грн судового збору та 30000 витрат на професійну правничу допомогу. Втім, відповідачем вказане рішення суду станом на подання даного позову не виконано, заборгованість у розмірі 755877,19 не сплачено, так само як і не сплачено грошові кошти у розмірі 41338,16 грн. На підставі викладеного позивачем здійснено нарахування на вказані суми 3% річних у розмір 49756,67 грн та інфляційних втрат у розмірі 160908,80 грн.
Відповідач заперечив проти задоволення позову вказавши, зокрема, що розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є помилковими та суперечать норм діючого законодавства, оскільки відповідно до ст. 3, 509, 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснюється на суму основного боргу, проте позивачем здійснено таке нарахування не тільки на суму основного боргу, а й на інші суми, зокрема, проценти річних, інфляційних втрат, судових витрат (витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/12322/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Енерго» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі його відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 546230 грн основної заборгованості, що утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 17.06.2021 №22828-21/19-121-13-21-10426; 183238,28 грн втрат від інфляції та 26408,91 грн 3% річних, а всього 755877,19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 у справі №910/12322/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі його відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Енерго» 546230 грн основної заборгованості; 183238 грн 28 коп. втрат від інфляції; 26408 грн 91 коп. 3% річних; 11338 грн 16 коп. судового збору та 30000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У вказаному рішенні судом зазначено, що оскільки позивачем було належним чином виконано роботи, передбачені Договором, а відповідачем прийнято такі роботи без будь-яких зауважень, проте повністю не оплачено, то позовні вимоги Товариства в частині стягнення 546230 грн основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу 546230 грн основної заборгованості підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 у справі №910/12322/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 та не підлягає повторному доказуванню.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем вказані розрахунки здійснено з порушенням норм чинного законодавства України, з огляду на таке.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні та 3% річних нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних є додатковою до основної вимоги.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями
Нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України, може бути здійснено сторонами лише на суму основного боргу, оскільки постановлення рішення констатує факт про наявність у відповідача обов'язку сплатити борг та не породжує нового грошового зобов'язання, прострочення виконання якого дає право стороні нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати.
При цьому, суми судового збору та витрат на правову допомогу, присуджені до стягнення не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 625 ЦК України.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 27.07.2023 по 03.09.2025 на суму основного боргу, яка як встановлено судами у справі №910/12322/23 становить 546230 грн, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 34524,73 грн, інфляційні втрати у розмірі 109437,19 грн.
Інші доводи сторін судом розглянуто та відхилено, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини та результат вирішення спору.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково .
Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Менеджмент Енерго» (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 3, кабінет 404, ідентифікаційний код: 40945499) 3% річних у розмірі 34524 (тридцять чотири тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн 73 коп., інфляційні втрати у розмірі 109437 (сто дев'ять тисяч чотириста тридцять сім) грн 19 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1727 (одна тисяча сімсот двадцять сім) грн 55 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 19.11.2025.
Суддя Я.В. Маринченко