ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2025Справа № 911/2389/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енівей"
про стягнення 106 450,86 грн
Представники сторін: не викликалися
У липні 2025 року Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - Державне підприємство) в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - Філія) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енівей" (далі - Товариство) 106 450,86 грн основного боргу.
В обґрунтування позову зазначено, що Відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання за Договором купівлі-продажу №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021 в частині повної оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2025 вищезазначені позовні матеріали передано за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.
10.09.2025 вищезазначена позовна заява з додатками надійшла до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025 позовні матеріали державного підприємства передані на розгляд судді Мудрому С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
06.10.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 07.10.2025) Товариство подало відзив, в якому останнє просило відмовити у задоволенні позову, оскільки Позивачем не було надано належним чином оформлених первинних доказів передання товару.
Крім цього, Товариством у відзиві зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Також 06.10.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 07.10.2025) Товариство подало клопотання, в якому просило зобов'язати Державне підприємство надати оригінал Акту звірки взаємних розрахунків за період з 05.01.2023 по 30.06.2023.
10.10.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 13.10.2025) Державне підприємство подало відповідь на відзив, в якій Позивач не погодився із запереченнями Товариства, з огляду на те, що факт передання товару підтверджується товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними відомостями щодо перерахування попередньої оплати за товар, а також актом взаєморозрахунків та листом Товариства №10/04-1 від 10.04.2023.
- у відповідності до положень Договору поставка товару здійснюється на умовах відвантаження товару зі складу Продавця, тобто після передання товару перевізнику всі ризики переходять до Покупця;
- враховуючи положення Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" позовна давність не була пропущена.
14.10.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало заперечення на відповідь на відзив, в яких не погодилося з доводами Позивача, оскільки:
- товарно-транспортні накладні не були підписані зі сторони Покупця (Відповідача);
- у зв'язку з відсутність первинних доказів, які підтверджують реальність господарської операції, зазначена в акті звірки взаєморозрахунків інформація не достовірною; при цьому вказаний документ не підписувався Відповідачем;
- посилання Позивача на запровадження на території України правового режиму воєнного стану не зупиняє перебіг строків на звернення до суду з позовами; сам по собі факт запровадження воєнного стану не є підставою для поновлення такого строку.
15.10.2025 через систему "Електронний суд" Державне підприємство подало клопотання про витребування у Головного управління ДПС у місті Києві:
- інформацію про те, чи відображена у складі податкового кредиту Товариства сума податку на додану вартість за податковими накладними №368 від 31.12.2021, №367 від 29.12.2021, №53 від 04.01.2022, №54 від 06.01.2022, №55 від 13.01.2022, №207 від 19.01.2022, №208 від 21.01.2022, №209 від 27.01.2022, №109 від 01.02.2022, №110 від 03.02.2022, №111 від 07.02.2022, №113 від 15.02.2022, №112 від 11.02.2022, які складені (правопопередником) ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство";
- податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства, що підтверджує реєстрацію зазначених податкових накладних та додатки до неї: Реєстр виданих та отриманих податкових накладних і Додаток 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 клопотання Товариства від 06.10.2025 задоволено. Витребувано у Державного підприємства в особі Філії оригінал Акту звірки взаємних розрахунків за період з 05.01.2023 по 30.06.2023. Зобов'язано Державне підприємство в особі Філії у строк до 07.11.2025 надати суду оригінал витребуваного вищезазначеного акту. Клопотання Державного підприємства в особі Філії про витребування доказів від 15.10.2025 повернуто останньому без розгляду.
06.11.2025 через систему "Електронний суд" на виконання вимог ухвали суду від 20.10.2025 Державне підприємство в особі Філії подало заяву, в якій повідомило, що спірний Акт був направлений Відповідачем на електронну пошту Позивача. А згідно з положеннями пункту 11.4. Договору вищезазначена копія Акту має юридичну силу до отримання оригінального примірника документу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено Державному підприємству п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду оригіналів або належним чином завірених копій: 1) товаро-транспортних накладних №000382 від 29.12.2021, №000347 від 31.12.2021, 2) податкових накладних №54 від 06.01.2022, №365 від 21.12.2021, 3) доказів реєстрації всіх податкових накладних, які стосуються предмета спору у межах даної справи, а також 4) доказів направлення вказаних документів відповідачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2025 продовжено розгляд даної справи. 19.11.2025 Відповідач подав додаткові письмові пояснення.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Державного підприємства в особі Філії обґрунтованими.
03.02.2021 між Державним підприємством "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (за текстом договору - Продавець) та Товариством (за текстом договору - Покупець) було укладено договір №03-02-2021/Нар-Ен, за умовами якого:
- пункт 1.1: Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Лісопродукцію (далі - Товар) в асортименті, кількості та по цінах, визначених в додатках та специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти та оплатити Товар на умовах і в порядку, визначених даним Договором;
- пункт 2.5: Розрахунок здійснюється Покупцем в національній валюті України на умовах 100% передоплати за кожну партію продукції. У разі поставки Товару без передоплати Покупець повинен здійснити оплату протягом 10 днів з дати поставки Товару.
Плата за перевезення оплачується Покупцем окремо по фактично виставлених рахунках.
Сторони за взаємною згодою можуть визначити й інший порядок оплати за Товар, про що складається додаткова угода до даного Договору;
- пункт 3.1: Продавець зобов'язаний надати Товар в строки і по цінах вказаних в останньому додатку на умовах франко-нижній склад продавця (с. Радча Народицького району);
- пункт 4.1: Навантаження продукції здійснюється за рахунок Продавця. Момент передачі товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто моментом доставки, вважається відмітка в товарно-транспортній накладній при доставці автотранспортом;
- пункт 10.1. (у редакції Додатку №2 від 03.01.2022): даний Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2022;
- пункт 11.4: Факсові копії документів, які мають відношення до даного договору, мають юридичну силу до отримання оригінальних примірників документа.
Згідно Додатка №1 від 03.02.2021 до Договору Продавець зобов'язався передати Покупцю 2 000 м.куб обапілу по ціні 72,00 грн за 1 м.куб. Товару.
Як зазначає Позивач, Товариству було передано обумовлений Договором товар загальною вартістю 160 164,59 грн, що підтверджується:
1) товаро-транспортними накладними:
№000377 від 29.12.2021 на суму 6 054,12 грн;
№000347 від 31.12.2021 на суму 6 042,12 грн;
№000349 від 04.01.2022 на суму 6 160,13 грн;
№000355 від 06.01.2022 на суму 6 042 ,12 грн;
№000357 від 13.01.2022 на суму 15 425,12 грн;
№000368 від 19.01.2022 на суму 15 400,13 грн;
№000382 від 21.01.2022 на суму 13 990,12 грн;
№000393 від 27.01.2022 на суму 15 275,12 грн;
№000418 від 01.02.2022 на суму 15 105,12 грн;
№000423 від 03.02.2022 на суму 15 325,13 грн;
№000429 від 07.02.2022 на суму 15 125,12 грн;
№000435 від 11.02.2022 на суму 15 085,12 грн;
№000440 від 15.02.2022 на суму 15 135,12 грн;
2) податковими накладними:
- №367 від 29.12.2021 на суму 6 054,12 грн, в т.ч. ПДВ 1 009,02 грн;
- №368 від 31.12.2021 на суму 6 042,12 грн, в т.ч. ПДВ 1 009,02 грн;
- №53 від 04.01.2022 на суму 6 160,13 грн, в т.ч. ПДВ 1 026.69 грн;
- №54 від 06.01.2022 на суму 6 042,12 грн, в т.ч. ПДВ 1 007,02 грн;
- №209 від 27.01.2022 на суму 15 275,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 545,85 грн;
- №113 від 15.02.2022 на суму 15 135,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 522,52 грн;
- №111 від 07.02.2022 на суму 15 125,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 520,85 грн;
- №109 від 01.02.2022 на суму 15 105,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 517,52 грн;
- №208 від 21.01.2022 на суму 13 990,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 331,69 грн;
- №55 від 13.01.2022 на суму 15 425,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 570,85 грн;
- №207 від 19.01.2022 на суму 15 400,13 грн, в т.ч. ПДВ 2 566,69 грн;
- №110 від 03.02.2022 на суму 15 325,13 грн, в т.ч. ПДВ 2 554,19 грн;
-№112 від 11.02.2022 на суму 15 085,12 грн, в т.ч. ПДВ 2 514,19 грн;
3) квитанціями про реєстрацію вищезазначених податкових накладних, а також
4) Актом звірки взаємних розрахунків між Сторонами, належним чином завірені копії яких містяться у матеріалах даної справи.
Зі змісту вищезазначених товарно-транспортних накладних вбачається, що вони підписані зі сторони Продавця та перевізника, але не були підписані зі сторони Вантажоодержувача (Відповідача).
Вартість поставленої продукції була частково сплачена Товариством у розмірі 53 713,73 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку Позивача.
Інших доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
З метою досудового врегулювання спору, Державне підприємство зверталося до Товариства з претензіями №157 від 13.03.2023, №20.7/4к від 01.09.2023 про сплату заборгованості у розмірі 106 450,86 грн.
У своїй відповіді №10/01-1 від 10.04.2023 Товариство повідомило про неможливість виконання невиконаних господарських операцій у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
У зв'язку з несплатою Товариством у повному обсязі вартості поставленого товару за Договором купівлі-продажу №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021, Державне підприємство звернулося з даним позовом до суду.
Перевіряючи склад учасників справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Відповідно до частин 2, 3 статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Отже, у разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється.
У вирішенні питань, пов'язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов'язків (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №910/4656/14).
Згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України №819 від 28.10.2022 "Про припинення Державного підприємства "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення", припинено Державне підприємство "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" шляхом його реорганізації, а саме - приєднання його до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ДП "Ліси України").
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 "Деякі питання реформування управління лісової галузі" утворено Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, дозвільних документів на спеціальне використання лісових ресурсів та інших документів дозвільного характеру, ліцензій на провадження господарської діяльності та отриманих висновків з оцінки впливу на довкілля до закінчення строку їх дії які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №64 від 09.01.2023 затверджено передавальний акт ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство", яке координується Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
За Передавальним актом балансових рахунків, необоротних і оборотних активів, зобов'язань, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство", яке координується Житомирським обласним управлінням лісового та мисливського господарства від 04.01.2023 було безоплатно передано активи та пасиви ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" на баланс ДП "Ліси України", зокрема право на отримання заборгованості за поставлену лісопродукцію у розмірі 106 450,86 грн.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" припинене, правонаступником якого ДП "Ліси України".
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц (провадження №61-16634сво19) дійшов висновку про те, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов'язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при такому виді реорганізації неможливий.
У частині 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов'язаннями. При цьому Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.
Ураховуючи встановлені судом у сукупності обставини, у контексті застосування статей 104, 107 ЦК України, та беручи до уваги невизначений момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється у зв'язку з реорганізацією, суд вважає, що такий момент сам по собі не може пов'язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 у справі №922/817/18 та від 18.03.2023 у справі №922/3979/21.
Суд зазначає, що перехід матеріальних прав відповідно до чинного законодавства є підставою для здійснення матеріального та процесуального правонаступництва, а моментом матеріального правонаступництва є саме момент підписання відповідного передавального акту. Даний висновок підтверджується, положеннями чинного законодавства, зокрема статтею 107 ЦК України. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №564/2214/17 зазначено, що під час реорганізації юридичної особи шляхом приєднання, передання майна, прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта, в якому має бути чітко зазначено про суть та обсяг прав і обов'язків, що передаються. Разом з тим момент переходу прав і обов'язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто включенням запису про припинення юридичної особи до державного реєстру.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ДП "Ліси України" є правонаступником ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство", зокрема в частині права вимоги до Товариства у розмірі 106 450,86 грн.
Водночас, суд зазначає, що боржник не позбавлений права заперечувати проти наявності та розміру такої заборгованості.
Вирішуючи спір у межах даної справи по суті, суд виходить з такого.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство", правонаступником якого є Державне підприємство, та Товариством договору №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач вказував, що долучені до позову товарно-транспортні накладні не були ним підписані.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
За положеннями частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з частиною 2 статті 664 ЦК України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту (частина 2 статті 668 ЦК України).
Положеннями частини 3 статті 668 визначено, що умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.
Згідно положень Інкотермс Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) EXW (Ex Works)/"Франко завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу. Цей термін не слід застосовувати, коли покупець не в змозі виконати експортні формальності, прямо чи посередньо. За таких обставин має застосовуватися термін FCA, за умови, що продавець погоджується нести витрати й ризики, пов'язані з завантаженням товару.
Як було раніше зазначено судом, за умовами пункту 3.1. Договору Продавець зобов'язаний надати Товар в строки і по цінах вказаних в останньому додатку на умовах франко-нижній склад продавця (с. Радча Народицького району).
Відповідно до пункту 4.1. Договору навантаження продукції здійснюється за рахунок Продавця. Момент передачі товару Продавцем та прийому його Покупцем, тобто моментом доставки, вважається відмітка в товарно-транспортній накладній при доставці автотранспортом.
Зі змісту вказаних положень Договору випливає, що поставка товару здійснюється на умовах EXW (Ex Works)/"Франко завод", а тому обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові.
При цьому, у пункті 4.1. прямо не встановлено, що моментом доставки вважається відмітка в товарно-транспортній накладній при доставці автотранспортом саме зі сторони Відповідача, оскільки вчинення такої дії знаходиться поза волею та контролем Продавця.
Більше того, умовами Договору не врегульовано порядку повернення підписаного зі сторони Покупця примірника товарно-транспортної накладної.
Також суд зазначає, що відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (абзац 9 частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суд має досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
У зв'язку з цим суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, не усуває обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача щодо розміру заборгованості шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 сформовано правовий висновок про те, що аналіз норм ПК України свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Судом встановлено, що на підтвердження факту поставки спірної вартості товару Позивачем було надано податкові накладні, які були складені останнім за результатами передання товару та були зареєстровані компетентними податковим органом, що підтверджується відповідними квитанціями про реєстрацію.
Також судом встановлено, що на підтвердження своєї правової позиції Державним підприємством долучено до матеріалів справи Акт звірки взаємних розрахунків, зі змісту якого вбачається, що заборгованість Товариства перед ДП "Народицьке спеціалізоване лісове господарство", правонаступником якого є Державне підприємство, за Договором №03-02-2021 становить 106 450,86 грн.
Вказаний акт містить підписи уповноважених представників сторін та відтиски їх печаток.
Судом не беруться заперечення Відповідача про те, що оригіналу вказаного документу не існує і він не підписувався ним, оскільки з матеріалів справи випливає, що 25.08.2023 керівником Ольгою Жадько зі своєї електронної пошти zhadko.o@ukr.net відправлено акт взаєморозрахунків за період з 05.01.2023 по 30.06.2023 на електронну адресу позивача (пошта бухгалтерії підприємства) narduh@ukr.net з проханням підписати акт звірки за 1 півріччя.
Представник Позивача отриманий акт взаєморозрахунків по електронній адресі роздрукував та підписав зі своєї сторони.
Крім цього суд звертає увагу Відповідача на те, що пунктом 11.4. Договору передбачено, що факсові копії документів, які мають відношення до даного договору, мають юридичну силу до отримання оригінальних примірників документа.
Також судом враховано правову позицію, викладену у пункті 8.5. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, відповідно до якої зазначено, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
У зв'язку з цим суд зазначає, що вказана в Акті заборгованість відповідає розміру спірній заборгованості за Договором (про існування інших договорів, укладених між сторонами. Відповідачем не стверджується), Акт підписаний уповноваженими представниками сторін, копія якого у відповідності до положень пункту 11.4. Договору має юридичну силу.
Окрім цього, суд відзначає, що з доводів Відповідача випливає, що останнім не заперечується сам факт поставки товару, а лише вказується на ненадання Позивачем належним чином оформлених первинних документів.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що надані Державним підприємством докази, якими підтверджується передання Товариству, обумовленого Договором №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021 товару на загальну суму 160 164,59 грн, є більш вірогідними.
Також суд відхиляє доводи Товариства щодо неможливості здійснити перевірку знаходження спірного товару на своєму об'єктів у зв'язку із припиненням договору оренди та розграбуванням або знищенням продукції та засобів виробництва, оскільки, виходячи із доведеності виконання обов'язку продавця щодо передання спірного товару, у відповідності до положень стаття 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару перейшов до покупця та не звільняє останнього від обов'язку оплатити відвантажений товар.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 2.5. Договору визначено, що розрахунок здійснюється Покупцем в національній валюті України на умовах 100% передоплати за кожну партію продукції. У разі поставки Товару без передоплати Покупець повинен здійснити оплату протягом 10 днів з дати поставки Товару.
З наявних у матеріалах справи доказів випливає, що поставка Товару здійснювалася без попередньої оплати.
Оскільки Позивачем доведено та встановлено судом виконання останнім обов'язку щодо передання спірного товару, строк оплати товару є таким, настав.
Суд відхиляє доводи Товариства щодо ненадання доказів, які можуть підтвердити факт поставки спірного товару, оскільки в такому випадку застосовуються положення пункту 2.5. Договору, за яким оплата товару відбувається на умовах повної попередньої оплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця (пункт 56 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №927/211/22).
Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3 статті 538 ЦК України).
Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (частина 4 статті 538 ЦК України).
Положення частини 3 статті 538 ЦК України спрямовані на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов'язана) зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов'язання з боку іншої сторони.
Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов'язання.
Таке тлумачення приписів статті 538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов'язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі №927/211/22.
Таки чином, судом відхиляються аргументи Відповідача про непередання товару, оскільки у такому випадку вартість товару підлягає оплаті на умовах повної попередньої оплати. При цьому, факт передання товару покупцю не має значення для вирішення справи про стягнення попередньої оплати.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу №03-02-2021/Нар-ЕН від 03.02.2021 щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі 106 450,86 грн (160 164,59 грн - 53 713,73 грн), строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Державного підприємства підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" покладається на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енівей" (03151, місто Київ, вулиця Ушинського, будинок 40, приміщення 302, офіс 1; ідентифікаційний код 35525630) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А; ідентифікаційний код 44768034) в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 30; ідентифікаційний код 45530596) 106 450 (сто шість тисяч чотириста п'ятдесят) грн 86 коп. основного боргу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ