ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
20.11.2025Справа № 910/13957/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка Т., буд. 178) до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (04136, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 1А) про стягнення 103560,58 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - відповідач) про стягнення 103560,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.12.2024 відповідач приступив до виконання земельних робіт без обов'язкового погодження з Оператором ГРМ, що призвело до пошкодження підземного розподільного газопроводу середнього тиску 0,18 МПа, діаметром 63 мм, матеріал-поліетилен, за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Богданівка, вул. Лісова, 26, та спричинення збитків на загальну суму 103560,58 грн (втрата (виток) необлікованого природного газу через пошкодження підземного розподільного газопроводу середнього тиску об'ємом 4399,301 куб.м.), що включають в себе не лише понесені витрати на відновлення належної роботи газорозподільної системи, а й вартість аварійного витоку природного газу.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що заява не підсудна Господарському суду міста Києва і підлягає передачі на розгляд Господарського суду Київської області з наступних підстав.
Приписи статті 125 Конституції України передбачають, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За загальним правилом, за приписами частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Стаття 30 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розгляду справ за виключною підсудністю, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом статті 30 ГПК України, визначає суд, яким має бути розглянуто справу.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.
Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №905/1566/17.
Виходячи із комплексного аналізу положень статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.
Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлює виключну підсудність спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
При цьому, словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відтак, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 та від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з позовної заяви, 31.12.2024 на аварійно-диспетчерську службу Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» надійшла аварійна заявка від Шевченка Ю.О. за реєстраційним №61703 щодо механічного пошкодження газопроводу за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Богданівка, вул. Лісова, 26, у якій зазначено, що при виконанні непогоджених земельних робіт спецтехнікою ДТЕК пошкоджено підземний поліетиленовий розподільний газопровід середнього тиску.
Того ж дня, представниками Броварського УЕГГ складено акт про пошкодження систем газопостачання №31, згідно з яким пошкоджено підземний розподільний газопровід середнього тиску 0,18 МПа, діаметром 63 мм, матеріал-поліетилен, за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Богданівка, вул. Лісова, 26, що спричинило збитки на загальну суму 103560,58 грн.
Тобто, спір у даній справі виник у зв'язку із пошкодженням газопроводу, розташованого за адресою: Київська обл., Броварський р-н., с. Богданівка, вул. Лісова, 26.
Враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення майнової шкоди у розмірі 103560,58 грн, завданої пошкодженням газопроводу, який за своїми ознаками підпадає під визначення нерухомого майна, суд дійшов висновку, що підсудність за цим позовом має визначатися за правилами виключної підсудності.
Приписи статті 181 Цивільного кодексу України передбачають, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Законом України «Про трубопровідний транспорт» визначено правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.
Частина 1 статті 1 вказаного Закону визначає, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання тощо.
Частиною першою статті 11 цього Закону встановлено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.
Тобто, газопроводи є об'єктами, що не можуть існувати без землі, переміщення їх є неможливим без знецінення, що відповідає ознакам нерухомого майна.
Газопровід та його складові можуть бути переміщені за допомогою сучасних технічних засобів, однак лише одна ця ознака не виключає статусу цієї речі як нерухомої. Переміщення нерухомості повинно бути для її характеристики виключною спроможністю, у той час як можливість пересування у просторі рухомої речі є звичайною її можливістю. Особливість нерухомого об'єкта полягає у прив'язці до певної земельної ділянки, і тому при його переміщенні змінюються характеристики нерухомості, перш за все адреса і прив'язка до місцевості. Тому тісний зв'язок із землею залишається основним критерієм віднесення трубопроводів до об'єктів нерухомості.
Трубопровід можливо перемістити, але лише розібравши його на складові частини. Тим самим, газопровід як єдину цілісну річ буде знищено з припиненням можливості його функціонального використання з прив'язкою до певної земельної ділянки. Газопроводи мають обов'язкову прив'язку до землі, що випливає з положень частини 1 статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», в якій зазначено, що земельні ділянки, на яких збудовано трубопроводи та їх споруди відносяться до земель трубопровідного транспорту.
В контексті вищевикладеного, слід зазначити й про наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», в якому з урахуванням приписів Закону України «Про трубопровідний газопровід» вказано про те, що газопровід є нерухомим майном. Хоча вищезазначений наказ і втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №599/5 від 07.04.2014, однак відсутні підстави вважати, що це пов'язано виключно із помилковістю таких висновків Міністерства юстиції України з викладених питань.
За своїми ознаками та технічними характеристиками трубопроводи повністю відповідають сукупним рисам нерухомих речей, а саме прив'язка до певної земельної ділянки, довговічність експлуатації, стаціонарність, капітальність, наявність індивідуальних ознак, висока вартість, конкретне цільове призначення щодо виконання певних функцій у певному місці чи на території.
Законодавство чітко не визначає, що трубопроводи, в тому числі і газопроводи, є нерухомим майном, однак підземні та надземні газопроводи та їх споруди є об'єктами, що не можуть існувати без землі та їх переміщення є неможливим без руйнування їх цілісності та знецінення, неможливості подальшої експлуатації, що відповідає ознакам нерухомого майна, визначених в статті 181 Цивільного кодексу України.
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з сукупності ознак, які притаманні об'єктам нерухомого майна, суд дійшов висновку, що пошкоджений газопровід, який прокладений підземно, за своїми ознаками підпадає під визначення нерухомого майна, а тому з урахуванням приписів частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, даний спір має вирішуватись за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням спірного майна.
Отже, дана позовна заява не підсудна Господарському суду міста Києва, відтак наявні підстави для передачі справи за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.
У відповідності до вимог статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (ч. 1 ст. 31 ГПК України).
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ГПК України).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що матеріали позовної заяви №910/13957/25 підлягають передачі за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.
Керуючись статтями 27, 29, 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Матеріали позовної заяви №910/13957/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Київської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення 103560,58 грн передати за підсудністю до Господарського суду Київської області (01032, м. Київ, вул. Симона Пелюри, буд. 16/108).
Ухвала набирає законної сили 20.11.2025 та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
СуддяТ.В. Васильченко