номер провадження справи 9/121/25
06.11.2025 Справа № 908/2341/25
м.Запоріжжя
За позовом: Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах -
позивача: Запорізької міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К»
про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки
Суддя Боєва О.С.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
За участю представників:
прокурор: Токмаков О.І.;
від позивача: Шарова А.В.;
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду Запорізької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області подана в порядку ст. 53 ГПК України в інтересах держави в особі позивача: Запорізької міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К» з позовними вимогами про:
1) розірвання договору оренди землі від 27.07.2021 №202101000100063 кадастровий номер 2310100000:01:017:0123 площею 0,1572 га, укладений між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К», номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 43496638;
2) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К» повернути Запорізькій міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123 площею 0,1572 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний/вул. Академіка Амосова.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 30.07.2025 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2341/25 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою суду від 06.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2341/25, присвоєний номер провадження 9/121/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.09.2025. Ухвалою суду від 04.09.2025 підготовче засідання відкладено на 30.09.2025. Ухвалою суду від 30.09.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2025. Ухвалою суду від 28.10.2025 розгляд справи відкладено на 06.11.2025.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про причини неявки не повідомляв. Своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив не подав. Заяви/клопотання з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили.
Про відкриття провадження у справі, її розгляд, дати, час та місце судових засідань відповідач був повідомлений належним чином.
Так, в частині 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З положень ч. 4 ст. 89 ЦК України слідує, що до єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день відкриття провадження у даній справі, адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К» (код ЄДРПОУ 32833597) є: 69104, м. Запоріжжя, вул. Комарова (на сьогодні - вул. Закарпатського Легіону), буд. 29, кв. 156.
У зв'язку з відсутністю зареєстрованого електронного кабінету у ТОВ «ЮКУН І К» ухвали суду у даній справі, в т.ч. про відкриття провадження у справі, про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті, направлялись відповідачу на вищезазначену адресу. Разом з тим, ухвали були повернуті підприємством поштового зв'язку до господарського суду без вручення адресату, з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Суд зазначає, що відповідач у даній справі є юридичною особою, на яку відповідно до положень статті 4, частини 1, пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо місцезнаходження юридичної особи та які відповідно до положень статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 916/939/15-г.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Верховний Суд у вищевказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З положень ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача.
У судовому засіданні 06.11.2025 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Прокурор підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві, зазначивши, зокрема, про наступне. Відповідач починаючи з 30.01.2023 не сплачує оренду плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123 відповідно до Договору оренди землі № 202101000100063, що був 27.07.2021 укладений між позивачем та відповідачем. Податкові декларації з плати за землю за 2023-2025 роки також не подавались. Систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору. У зв'язку з чим, Договір оренди землі № 202101000100063 від 27.07.2021 підлягає розірванню на підставі п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, а земельна ділянка - поверненню до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на підставі п. 24 Договору, ст. 34 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 782, 785 ЦК України. Просив позовні вимоги задовольнити.
Позивач підтримав письмові пояснення, що надійшли до суду 12.09.2025 і які були прийняті судом до розгляду, що відображено в ухвалі суду від 30.09.2025. Просив задовольнити позовну заяву по справі № 908/2341/25 в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника позивача, суд
27.07.2021 між Запорізькою міською радою (Орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К» (Орендар, відповідач у справі) був укладений Договір оренди землі № 202101000100063 (арк.с. 64-69) (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець, відповідно до рішення п'ятої сесії восьмого скликання Запорізької міської ради № 98/75 від 23.04.2021 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1572 га, кадастровий номер 2310100000:01:017:0123, для розташування торгівельно-розважального комплексу, яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний/вул. Академіка Амосова. Земельна ділянка вільна від забудови (п.п. 1, 3, 4, 5 Договору).
В пункті 11 Договору визначено, що останній укладено до 23 квітня 2031 року.
Згідно з пунктом 6 Договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 7868818 грн 92 коп. в цінах 2020 року.
Відповідно до пункту 12 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі: 236064 грн 57 коп., що складає 3 % нормативної грошової оцінки за календарний рік в цінах 2021 року.
В п. 13 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що
заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
З положень пункту 14 Договору слідує, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на розрахунковий рахунок вказаний у цьому пункті Договору.
Згідно з пп. 34.4, пп. 34.6 п. 34 Договору, Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.
Разом з тим, як зазначено у позові та вбачається з інформації, наданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області від 24.04.2025 №4211/5/08-01-04-04-06 (арк.с. 24) та від 17.07.2025 №6840/5/08-01-04-01-05 (арк.с. 33), у ТОВ «ЮКУН І К» з 30.01.2023 виник податковий борг з орендної плати за землю у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих зобов'язань у сумі 23304,06 грн і станом на 01.07.2025 він становить 25684,06 грн.
Крім того, остання податкова декларація з плати за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) відповідачем була подана 14.02.2022 за 2022 рік.
Нездійснення протягом розумного строку Запорізькою міською радою захисту порушених інтересів держави та територіальної громади міста Запоріжжя, що проявилося в тривалій несплаті відповідачем орендної плати за землю, стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/2341/25.
З положень статті 131-1 Конституції України слідує, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно Класифікації доходів бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 14, орендна плата за землю з юридичних осіб (код доходів бюджетної класифікації 18010600) є складовою податку на майно.
Несплата орендної плати за землю порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення її нагальних потреб; створює перешкоди згаданому суб'єкту владних повноважень для реалізації соціально-економічного розвитку громади, оскільки плата за землю є одним з основних джерел доходу місцевого бюджету.
Надходження коштів зі сплати орендної плати не в повному розмірі призводить до спричинення шкоди державним інтересам та підриву основ фінансово-економічної діяльності держави та економічної безпеки держави в цілому.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження №12-194гс19) Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду наведено наступні правові висновки.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
Позивачем у позовній заяві визначено Запорізьку міську раду.
За приписами статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.
В силу ч.ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтями 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
В статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зокрема закріплено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.
Відповідно до частини першої статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Право на звернення прокурора в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування підтверджене у постанові Великої Плати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18).
В матеріалах справи містяться копія листа Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області від 02.05.2025 №52-103-3592вих-23, адресованого Запорізькій міській раді, в якому повідомлялось про несплату ТОВ «ЮКУН І К» орендної плати за користування, в т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді зазначалось про необхідність надання інформації про вжиті заходи претензійно-позовного характеру щодо розірвання Договору оренди землі №202101000100063 від 27.07.2021 та повернення територіальній громаді земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123, площею 0,1572 га.
Департаментом управління активами Запорізької міської ради за дорученням виконкому, листом від 23.05.2025 № 3798/01/01-07/5444 було надано окружній прокуратурі інформацію Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради від 20.05.2025 № 02-07/1951 про не вжиття заходів щодо розірвання договору оренди землі від 27.07.2021 та повернення територіальній громаді земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123.
Зазначене свідчить про нездійснення Запорізькою міською радою захисту порушених інтересів держави та територіальної громади міста Запоріжжя і наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивача - Запорізької міської ради.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
За змістом статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до Закону.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).
За приписами статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
В силу положень статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: - об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
За приписами пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Положеннями статті 36 Податкового кодексу України зокрема визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, який виникає у платника за кожним податком і збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України).
Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України).
За змістом п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, орендна плата вноситься орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Пунктом 14 Договору визначено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними часинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на розрахунковий рахунок вказаний у пункті 14 Договору.
Відповідно до пп. 34.4 пункту 34 Договору Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.
З аналізу вищезазначених норм слідує, що своєчасне внесення орендної плати за користування земельною ділянкою є законодавчою вимогою та обов'язком передбаченим договором.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЮКУН І К», починаючи з 30.01.2023 орендна плата за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123 не сплачується, податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2023-2025 роки не подавались (інформація Головного управління ДПС у Запорізькій області від 24.04.2025 №4211/5/08-01-04-04-06 та від 17.07.2025 №6840/5/08-01-04-01-05).
Крім того, відповідно до інформації Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради від 11.07.2025 №06.1-15/1372, в 2023-2024 та в поточному році (станом на 01.07.2025) ТОВ «ЮКУН І К» кошти до бюджету не перераховував (арк.с. 34).
В п. 38 Договору сторони погодили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.
Пунктом 42 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
В параграфі 1 глави 58 ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду).
Так, за змістом частини 1 статті 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
З положень ч. 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» зокрема слідує, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Як було зазначено вище, відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою.
Верховний Суд у постанові від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21 зазначив, що систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов'язання), є підставою для розірвання такого договору. При цьому сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість в подальшому, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі №479/1073/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, від 23.11.2022 у справі № 130/1039/20.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №918/391/23 для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня 2024 року у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші).
Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.
Отже підставою для розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі.
На підставі усього вищевикладеного, а також враховуючи, що відповідач відзив на позов не подав, позовні вимоги не спростував, суд вважає позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 27.07.2021 №202101000100063, укладеного між Запорізькою міською радою та ТОВ «ЮКУН І К», законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 782 та ч. 1 ст. 785 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі, отже правовим наслідком розірвання договору оренди землі є обов'язок орендаря повернути земельну ділянку.
В пункті 24 Договору сторони також визначили, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
З положень п.п. 4, 5 Договору слідує, що земельна ділянка вільна від забудови, інші об'єкти, що не відносяться до нерухомого майна - відсутні.
Розірвання договорів та повернення у власність територіальної громади земельних ділянок у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об'єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі… (п. 162 постанови Великої Палати Верховного Суду № 918/391/23 від 20.11.2024).
На підставі викладеного, позовні вимоги про повернення земельної ділянки є законними,обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору згідно з положеннями ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Розірвати договір оренди землі від 27.07.2021 №202101000100063 кадастровий номер 2310100000:01:017:0123 площею 0,1572 га, укладений між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К», номер запису про інше речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 43496638.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К», код ЄДРПОУ 32833597 (69104, м. Запоріжжя, вул. Закарпатського Легіону, буд. 29, кв. 156) повернути Запорізькій міській раді, код ЄДРПОУ 04053915 (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206) земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:01:017:0123, площею 0,1572 га, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний/вул. Академіка Амосова.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКУН І К», код ЄДРПОУ 32833597 (69104, м. Запоріжжя, вул. Закарпатського Легіону, буд. 29, кв. 156) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (69035, м.Запоріжжя, вул. Якова Новицького, буд. 5; р/р UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Запорізька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909973) суму 4844 грн 80 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 20.11.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва