вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/871/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто", м. Ужгород
про стягнення 486 529,65 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Ужгородська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" про стягнення 486 529,65 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005, площею 1,0029 га в період 05.03.2024 - 14.10.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/871/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/831/25 є незначної складності, а обсяг та характер доказів у даній справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, та з огляду на предмет позову (ціну позову до 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), суд дійшов висновку про визнання її малозначною та розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, визнати справу №907/871/25 малозначною та здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 06.08.2025 про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута органами поштового зв'язку до суду з зазначенням причини повернення: "за закінченням терміну зберігання".
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29.06.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі також - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
Статтею 42 ГПК України передбачені права та обов'язки учасників справи, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, а також виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частинами 5 та 6 вказаної вище норми встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням ЄСІТС в порядку, визначеному Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до ГПК України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Разом з тим, з 04.11.2023 набрав чинності Закон України від 19.10.2023 № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи" (далі - Закон № 3424-ІХ).
Згідно з новою редакцією частин 5 - 8 статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону № 3200-IX та з урахуванням змін внесених відповідно до Закону №3424-ІХ в абзац перший частини 6 статті 6 ГПК України та викладення частини 7 статті 6 ГПК України в новій редакції, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відтак, з 18.10.2023, відповідач у відповідності до приписів частини 6 статті 6 ГПК України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду Закарпатської області, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 23.08.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2025.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження.
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
На земельній ділянці комунальної форми власності площею 1,0029 га з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 розташовано нерухоме майно - автодром після реконструкції існуючого автоатракціону "Екстрім+", господарські будівлі та споруди літ. А (тераса), літ. Б (навіс-тир), літ. В (навіс), літ. Г (гараж); літ. Д (гараж); літ. Ж (убиральня); огорожа № 1-2; проїзд та площадки І; місток - естакада ІІ; підпірна стіна ІІІ загальною площею 439,9 кв.м.
Право власності на вказане нерухоме майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" на підставі укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Форест Парк" договору купівлі-продажу від 09.10.2023, про що 05.03.2024 було внесено відомості до Державного реєстру речових прав.
Таке нерухоме майно вибуло із власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" у зв'язку з укладенням між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" та Товариством з обмеженою відповідальність "Ріверпак Уж" договору купівлі-продажу від 11.10.2024, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав 15.10.2024.
Таким чином автодром після реконструкції існуючого автоатракціону "Екстрім+", а також господарські будівлі та споруди літ. А (тераса), літ. Б (навіс-тир), літ. В (навіс), літ. Г (гараж); літ. Д (гараж); літ. Ж (убиральня); огорожа № 1-2; проїзд та площадки І; місток - естакада ІІ; підпірна стіна ІІІ загальною площею 439,9 кв.м, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 перебував у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" в період з 05.03.2025 по 14.10.2024.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 є Ужгородська міська рада Закарпатської області.
За твердженням Ужгородської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 у період з 05.03.2024 по 14.10.2024 без відповідної правової підстави та без сплати орендної плати за її використання, тим самим безпідставно зберігши у себе грошові кошти в розмірі 486 529,65 грн за використання вказаної земельної ділянки.
У зв'язку з наведеним, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою №02.4-15/1010 від 10.12.2024 про сплату 486 529,65 грн безпідставно збережених коштів. Проте, зазначена вимога відповідачем не виконана.
Вартість безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою позивачем розрахована відповідно до нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки, яка становила у 2024 році 26 576 950,29 грн відповідно до витягу № НВ-2100540632024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Виходячи із річної ставки орендної плати за землю у розмірі 3%, що затверджена рішенням Ужгородської міської ради "Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради" від 19.02.2015 № 1651, розмір річної плати у 2024 році складав 797 308,51 грн (26 576 950,29 грн * 3%), розмір місячної плати - 66 442,38 грн (797 308,51 грн / 12 міс.).
Отже, з урахуванням наведеного, за доводами позивача, вартість безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 у період 05.03.2024-14.10.2024 включно складає 486 529,65 грн, стягнення яких є предметом розгляду даної справи.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України, далі - ЗК України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельний податок є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття та суб'єктний склад платників земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, отже єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Судом встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів відсутність укладеного в даній справі у спірний період між сторонами договору оренди землі та зареєстрованого права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 за відповідачем.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Також судом встановлено, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 площею 1,0029 га є Ужгородська міська рада, та, як вказано у відомостях з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, така земельна ділянка є комунальною власністю.
Згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Тобто, в межах даної справи суду необхідно дослідити наявність таких підстав для стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Як встановлено судом, у період з 05.03.2024 по 14.10.2024 власником нерухомого майна - автодрому після реконструкції існуючого автоатракціону "Екстрім+", а також господарських будівель та споруд літ. А (тераса), літ. Б (навіс-тир), літ. В (навіс), літ. Г (гараж); літ. Д (гараж); літ. Ж (убиральня); огорожа № 1-2; проїзд та площадки І; місток - естакада ІІ; підпірна стіна ІІІ загальною площею 439,9 кв.м, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 площею 1,0029 га було Товариство з обмеженою відповідальністю "Ужмісто".
Позивачем в межах даної справи заявлено до стягнення суми безпідставно збережених коштів за користування даною земельною ділянкою у період з 05.03.2024 по 14.10.2024.
Факт використання земельної ділянки без достатньої правової підстави у спірний період відповідачем не заперечений та спростований, доказів сплати за користування земельною ділянкою суду не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховуються за володіння і користування спірною земельною ділянкою, саме за рахунок позивача - власника земельної ділянки.
Відсутність договору оренди земельної ділянки зумовило володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати, у зв'язку з чим до даних правовідносин слід застосувати наслідки, передбачені статтею 1214 ЦК України.
Заявлена сума безпідставно збережених коштів в розмірі 486 529,65 грн позивачем розрахована із застосуванням 3-ох відсоткового розміру ставки річної орендної плати за землю, затвердженої рішенням ХХVІІ сесії Ужгородської міської ради VI скликання від 19.02.2015 № 1651 "Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради", а також на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:25:001:0005 за 2024 рік.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
Таким чином нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2024 році становила 26 576 950,29 грн.
Відтак, суд доходить висновку, що надані позивачем докази щодо підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за 2024 рік є належним та допустимим доказом в розумінні статті 77 ГПК України та правомірно покладені позивачем в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у відповідний період повинен був заплатити за користування нею.
З огляду на категорію та функціональне використання спірної земельної ділянки суд визнає правомірним застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі.
Здійснивши розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд зазначає, що такий є арифметично вірним, містить всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), отже є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 231, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужмісто" (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Поліни Осипенко, буд. 34, код ЄДРПОУ 45301130) на користь Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, площа Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 33868924) 486 529,65 грн (чотириста вісімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять дев'ять гривень 65 коп.) безпідставно збережених коштів та 7 297,95 грн (сім тисяч двісті дев'яносто сім гривень 95 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 20.11.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко