вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Cправа № 902/842/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
За участю представників:
прокурора Ярмощук В.П., посвідчення №077237 від 11.04.2023,
позивач1 - не з'явився,
представника позивача2 Годованюк А.О., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ,
відповідач1 - не з'явився
відповідача 2 -Ризванюк А.П., виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (провул. Цегельний, 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21020) в інтересах держави в особі
Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601)
Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050)
до: Приватного підприємства "Імаго ЛТД" (вул. Хмельницьке шосе, 122, кімната 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницькаобл., 21100)
до: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601)
в особі
Філії"Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (пров. Медичний, 4, м. Черкаси, Черкаська обл., 18009)
про: визнання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою недійсним та її повернення
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Вінницької обласної військової адміністрації до Приватного підприємства "Імаго ЛТД", до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 03.12.2012 недійсним та її повернення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 23.06.2025 справу передано для розгляду судді Маслію І.В.
Ухвалою суду від 24.06.2025 відкрито провадження у справі № 902/842/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 21.07.2025.
02.07.2025 до суду від представника відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній визнає позов.
На визначену судом дату, 21.07.2025, в судове засідання з'явився прокурор та представник позивача.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відклав підготовче засідання на 08.09.2025 о 15:00 год.
Враховуючи неявку у судове засідання відповідачів, ухвалою суду від 21.07.2025 останніх повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку, визначеному ст. 120, 121 ГПК України.
На визначену судом дату, 08.09.2025, в судове засідання з'явився прокурор, представник позивача та представник відповідача2.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 29.09.2025 о 10:00 год.
Враховуючи неявку у судове засідання відповідача1, ухвалою суду від 08.09.2025 останнього повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.
24.09.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача2.
Судове засідання, призначене на 29.09.2025 року о 10:00 год. не відбулось з технічних проблем, що унеможливлює проведення та фіксування судового засідання, що підтверджується службовою запискою № 286/2025 та актом № 7/25 від 29.09.2025 складеним секретарем судового засідання.
Ухвалою суду від 29.09.2025 судове засідання у справі відкладено до 13.10.2025.
На визначену судом дату, 13.10.2025, в судове засідання з'явився прокурор, представник позивача2 та представник відповідача2.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 12.11.2025 о 12:00 год.
Враховуючи неявку у судове засідання позивача1 та відповідача1, ухвалою суду від 13.10.2025 останніх повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України
На визначену судом дату, 12.11.25, в судове засідання з'явився прокурор, представник позивача2 та представник відповідача2.
У судовому засіданні прокурор та представник позивача2 підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача2 позовні вимоги визнав.
Ухвали суду, направлені на адресу відповідача1 зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП та ГФ: вул. Хмельницьке шосе, 122, кімната 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницькаобл., 21100. Конверти з ухвалами повернуто до суду 10.07.2025, 06.08.2025, 25.09.2025, 20.10.2025, 03.11.2025 з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання», «адресат відсутній за вказаною адресою».
Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. №404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов'язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.
Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
У визначений судом строк відзиву відповідача1 на позовну заяву до суду не надійшло.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач1 не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Крім того, відповідачем2 було подано заяву про визнання позову на стадії підготовчого провадження, суд дійшов до висновку, що визнання позову відповідачем відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання відповідачами позову підлягає прийняттю господарським судом.
При визнанні відповідачем2 позову суд зважає на наступне.
Пунктом 1ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
В судовому засіданні 12.11.2025 в зв'язку з неявкою учасників справи на проголошення вступної та резолютивної частини рішення остання долучена до матеріалів справи без проголошення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №99 від 05.03.2010 “Про надання в довгострокове тимчасове користування земельної ділянки» виділено у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років Приватному підприємству «Імаго ЛТД» для рекреаційних потреб лісову ділянку площею 11,1 га ДП “Вінницьке лісове господарство».
На підставі вищевказаного розпорядження Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства прийнято наказ №28 від 10.03.2010 “Про надання у довгострокове тимчасове користування лісової ділянки Приватному підприємству «Імаго ЛТД», яким наказано директору ДП “Вінницьке лісове господарство» виділити ПП «Імаго ЛТД» лісову ділянку, Гніванського лісництва у кварталі 55, виділ 15, 16, площею 7,8 га, та у кварталі 57, виділ 2, 3, площею 3,3 га, для рекреаційних потреб.
Відтак, 03.12.2012, на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №99 від 05.03.2010 та наказу Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства №28 від 10.03.2010 між постійним лісокористувачем ДП “Вінницьке лісове господарство» та ПП «Імаго ЛТД» укладено договір довгострокового тимчасового користування лісами (Договір).
Відповідно до п.п. 1,2 Договору ДП “Вінницьке лісове господарство» виділяє, а ПП «Імаго ЛТД» приймає у довгострокове тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних потреб.
У користування виділяється лісова ділянка загальною площею 11,1 га, яка розташована в Гніванському лісництві у квартілі 55, виділ 15, 16 та у кварталі 57, виділ 2, 3 урочище «Гніванська дача».
Відповідно до п. 3 Договору на момент передачі в користування на лісовій ділянці розміщені такі об'єкти: відсутні.
П. 6 Договору встановлено, що передача лісової ділянки в користування здійснюється без вилучення земельної лісової ділянки у Сторони 1.
Передача лісової ділянки не тягне за собою виникнення у Сторони 2 права власності на відповідну земельну лісову ділянку (п. 8 Договору).
Сторона2 приймає у користування лісову ділянку не раніше дати підписання сторонами цього Договору (для лісів приватної власності - після його державної реєстрації) у термін 10 днів та складання акта приймання-передачі лісової ділянки. Акт приймання-передачі підписується сторонами протягом 10 днів з дати укладення цього Договору. (п. 9 Договору).
Після припинення дії Договору Сторона 2 повертає лісову ділянку Стороні 1 протягом 10 днів (п. 14 Договору).
П. 24 Договору встановлено, що останній укладено строком на 47 років, що діє з 3 грудня 2012 р. до 05 березня 2059 р. включно.
Дія договору припиняється у випадку: закінчення строку, на який його було укладено; припинення дії договору за взаємною згодою сторін; припинення діяльності однієї зі сторін; випадкового знищення, пошкодження лісової ділянки, що істотно перешкоджає її використанню стороною2; систематичного невиконання стороною 2 обов'язків, що передбачені цим договором та законом; використання лісової ділянки способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів або призводять до погіршення навколишнього природного середовища; вилучення у сторони 1 у встановленому законом порядку земельної ділянки, на якій розташована виділена в користування стороні 2 лісова ділянка; використання стороною 2 лісової ділянки у цілях, не передбачених цим Договором; використання стороною 2 відповідної земельної ділянки не за цільовим призначенням; проведення стороною 2 будь-якого будівництва, встановлення парканів чи інших споруд лінійного типу без згоди сторони1; з інших підстав, визначених законодавством (п. 29 Договору).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (для лісів приватної власності - набирає чинності з дати реєстрації) (п. 34 Договору).
Вказаний Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Як вбачається з акту технічного обстеження лісових ділянок, заявлених до відведення зі складу державного лісового фонду від 17.02.2010, складеного ДП «Вінницьке лісове господарстарство», відповідно до отриманої заяки ПП «Імаго ЛТД» про надання в довгострокове тимчасове користування ділянки площею 11,1 га, проведено обстеження в наатурі заявленої земельної ділянки. При обстеженні встановлено, що вказана земельна ділянка розташована в 55, 57 кварталі урочища «Гніванська дача» Гніванського лісництва. В обстеженій ділянці рахується площі 11,1 га, в тому числі вкритої лісом - 3,3 га (виділ 2,3), не вкритої лісом - 7,8 га (виділ 15,16). Обстежена ділянкарозташована в межах сумги водохоронної зони річки.
Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, розроблених у 2002 році для виробничої частини ДЛГО «Вінницяліс» (правонаступники - «ДП Вінницьке лісове господарство» та у подальшому - філія «Вінницьке лісове господарство» ДП «Ліси України», філія «Центральний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України») в кварталі 55, виділ 16, розміщений водний об'єкт - ставок, площею 7,0 га.
У відповідності до чинних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, розроблених у 2021 році для ДП «Вінницьке лісове господарство» (правонаступники - філія «Вінницьке лісове господарство» ДП «Ліси України» та надалі філія «Центральний лісовий офіс» ДГСП «Ліси України»), вищевказаний водний об'єкт знаходиться у кварталі 55, виділ 15 (з урахуванням зміни нумерації виділів) та займає площу 8,2 га.
Відповідно до листа філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 17.06.2025 ПП «Імаго ЛТД», згідно з договором довгострокового тимчасового користування від 03.12.2012, який укладено на підставі розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації №99 від 05.03.2010, користується лісовою ділянкою загальною площею 11,1 га, яка на момент укладання договору, у відповідності до актуальнихматеріалів лісовпорядкування розміщувалась на земельних ділянках лісогосподарського призначення, до складу яких входив ставок, розташований у кварталі 55, виділі 16, площею 7,0 га. На даний час, у відповідності до актуальних матеріалів лісовпорядкування, вказана лісова ділянка, яка надана в користування ПП «Імаго ЛТД», має наступний склад:
- квартал 55, виділ 15, площа 8,2 га - ставок;
- квартал 57, виділ 2, площа 2,7 га - лісові культури 10Сз;
- квартал 57, виділ 3, площа 0,2 га - декоративна галявина.
Зміни нумерації виділів пов'язані зі змінами в квартально-видільній мережі під час проведення повторного базового лісовпорядкування.
Як стверджує прокурор, під час укладення оспорюваного договору від 03.12.2012, земельна ділянка, яка надавалась у тимчасове користування ПП «Імаго ЛТД», знаходилась у виділах 15, 16 кварталу 55 і виділах 2,3 кварталу 57 та займала площу 11,1 га. При цьому водний об'єкт - ставок знаходився вкварталі 55 у виділі 16 та займав площу 7,0 га, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2002-2003 р.р., зокрема, картографічними матеріалами (планшетом лісовпорядкувальним) та відповідною описовою частиною проекту рганізації і розвитку лісового господарства ДЛГО «Вінницяліс».
На даний час, у зв'язку зі зміною нумерації виділів, спірна земельна ділянка знаходиться в кварталі 55, виділ 15 та квартал 57, виділ 2,3. При цьому її загальна площа не змінилась і становить 11,1 га. Водночас ставок знаходиться в кварталі 55 у виділі 15 та займає площу 8,2 га, що підтверджується актуальними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування за 2021-2022 рр.
Факт розташування на вищевказаній земельній ділянці водного об'єкта також підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які знаходяться в постійному користуванні ДП «Вінницьке лісове господарство», для ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, розробленою у 2017 році ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Зокрема, на кадастровому плані земельної ділянки відображено місце розташування ставу, який відповідно до розшифровки по угіддях займає площу 9,88 га. Аналогічна інформація відображена також у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0524585600:01:008:0003.
Враховуючи вищезазначене, ДП «Вінницьке лісове господарство» уклало з ПП «Імаго ЛТД» договір довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 03.12.2012, яким передало в користування разом з лісовими ділянками водний об'єкт - ставок, що розташовувався в кварталі 55, виділі 16, площею 7,0 га, а на даний у відповідності до актуальних матеріалів лісовопрядкування розташовується у кварталі 55, виділі 15 та займає площу 8,2 га.
Вінницькою окружною прокуратурою повідомлено Вінницьку обласну військову адміністрацію та Державне агентство лісових ресурсів України про виявлені порушення та наявність підстав для захисту інтересів держави.
З листів Вінницької обласної військової адміністрації від 12.06.2025 та Державного агентства лісових ресурсів України від 12.06.2025 вбачається відсутність в останніх наміру здійснювати захист порушених інтересів держави та вживати в судовому порядку заходів щодо визнання недійсними договору довгострокового тимчасового користування лісами та повернення ділянки лісогосподарського призначення.
З підстав викладеного, та оскільки відповідачами при укладенні Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012 не дотримано вимог чинного лісового законодавства та як наслідок неправомірно надано ПП «Імаго ЛТД» у користування ставок площею 7,0 га, перший заступник керівника Вінницької окружної прокуратури звернувся до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву позиція відповідача2 зводиться до того, що останній позовні вимоги визнає, однак просить стягнути витрати зі сплати судового збору з відповідача1.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі, землі лісогосподарського призначення.
За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (ч. 4 ст. 1 Лісового кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Лісового кодексу України, лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
За змістом ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України, лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України Про охорону навколишнього природного середовища, цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
При цьому суд враховує, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22).
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За основним цільовим призначенням Земельного кодексу України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. "е" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Прокурором ставиться під сумнів правомірність укладення Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012 на підставі якого ПП «Імаго ЛТД» надано у користування земельну ділянку загальною площею 11,1 га до складу якої, окрім іншого, входить ставок площею 7,0 га.
Згідно із ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
За приписами ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 18 Лісового кодексу України, об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: - власники лісів або уповноважені ними особи; - підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина 7 статті 18 Лісового кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 20 Лісового кодексу України визначено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації.
За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Імаго ЛТД» передано в довгострокове тимчасове користування лісову ділянку для рекреаційних потреб загальною площею 11,1 га на території Гніванського лісництва в межах Селищанської сільської ради Вінницького району у кварталі 55, виділи 15, 16, кварталі 57 виділ 2, 3 урочище «Гніванська дача» розташований водний об'єкт - ставок площею 7,0 га
Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Також, згідно із положенням ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті іншими водними об'єктами та не зайняті лісами, належать до земель водного фонду.
Відповідно до вимог частин 1, 4, 5 статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Судом встановлено, що пунктами 1, 2 Договору визначено, що ДП “Вінницьке лісове господарство» виділяє, а ПП «Імаго ЛТД» приймає у довгострокове тимчасове користування (далі - користування) лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних потреб.
У користування виділяється лісова ділянка загальною площею 11,1 га, яка розташована в Гніванському лісництві квартал 55, виділ 15, 16, квартал 57,виділ 2, 3 урочище «Гніванська дача» на територі Селищанської сільської ради, Гніванської мської ради.
Згідно із ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Разом з тим доказів погодження землекористувача та згоди власника земельної ділянки водного фонду на якій розміщений водний об'єкт (ставок) на оренду, матеріали справи не містять та учасниками справи суду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів не надано.
Згідно зі ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині визнання Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012 недійсним підлягають задоволенню.
Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
З огляду на те, що судом встановлена недійсність Договору довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012, ділянка лісогосподарського призначення загальною площею 11,1 га з розміщеним на ній водним об'єктом площею 7,0 га, підлягає поверненню розпоряднику земельної ділянки Вінницькій обласній військовій адміністрації за актом приймання-передачі.
За вказаних обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Разом з тим, ч. 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Враховуючи викладений вище висновок Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини, зокрема те, що спірний Договір був укладений між Приватним підприємством «Імаго ЛТД» та відокремленим підрозділом Державного підприємства "Вінницьке лісове господарство", а також підставою укладання було розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №99 від 05.03.2010, з огляду на мотиви задоволення позову у цій справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та покладення судового збору, сплаченого за подання позову, пропорційно на вказаних учасників справи.
Аналогічного висновку дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 17.06.2025 у справі №902/1061/24, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №902/1061/24.
Згідно з частиною 1 статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма міститься в частині 3 статті 7 Закону України Про судовий збір. З урахуванням наведеного, за відповідною заявою прокуратури останній підлягає поверненню з державного бюджету 50% сплаченого судового збору, а саме у розмірі 3028,00 грн, на підставі ухвали суду, а інша частина в розмірі 3028,00 грн підлягає розподілу між позивачем2 та відповідачами.
Керуючись ст.ст. 46, 73, 86, 123, 129, 130, 185, 191, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним Договір довгострокового тимчасового користування лісами від 03.12.2012, укладений між Державним підприємством "Вінницьке лісове господарство" та Приватним підприємством «Імаго ЛТД».
Зобов'язати Приватне підприємство «Імаго ЛТД» (вул. Хмельницьке шосе, 122, кімната 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21100, код ЄДРПОУ 35662318) повернути ділянку лісогосподарського призначення загальною площею 11,1 га з розміщеним на ній водним об'єктом, що розташована у виділі 15 кварталу 55 та виділах 2, 3 кварталу 57 Гніванського лісництва філії «Центральний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на території Гніванської міської територіальної громади Вінницького району Вінницької області, розпоряднику земельної ділянки - Вінницькій обласній військовій адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 20089290) за актом приймання-передачі.
Стягнути з Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21050, код ЄДРПОУ 20089290) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Приватного підприємства «Імаго ЛТД» (вул. Хмельницьке шосе, 122, кімната 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21100, код ЄДРПОУ 35662318) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії "Центральний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (провул. Медичний, 4 м. Черкаси, Черкаська обл., 18009, код ЄДРПОУ 45625546) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл.,21050, код ЄДРПОУ 02909909; Держказначейська служба України, м. Київ, р/р ІВАN UA 568201720343110002000003988, МФО 820172) 1009,33 грн витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС “Електронний суд», відповідачу1 - рекомендованим листом.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 20 листопада 2025 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2- відповідачу1 (вул. Хмельницьке шосе, 122, кімната 8, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницькаобл., 21100)