вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" листопада 2025 р. Справа № 910/2624/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025
у справі № 910/2624/25 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс"
про стягнення 51 427,20 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" про стягнення 51 427,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч взятих на себе зобов'язань за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 (з урахуванням укладених до нього Додаткових угод № 1 від 23.06.2014, № 2 від 01.11.2014, № 3 від 11.03.2015, № 4 від 01.07.2015), не здійснено оплату за право користування об'єктом сервітуту за період з вересня 2023 по грудень 2024, у зв'язку з чим у позивача виникла необхідність звернутись з даними позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 51 427,20 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №910/2624/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі № 910/2624/25 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15 120,00 грн заборгованості та 704,97 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача зобов'язання за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 (з урахуванням укладених до нього Додаткових угод № 1 від 23.06.2014, № 2 від 01.11.2014, № 3 від 11.03.2015, № 4 від 01.07.2015), в частині здійснення оплати за право користування будівлями комунальної власності за період з вересня 2023 по грудень 2024.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 по справі № 910/2624/25, 15.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Утелс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі № 910/2624/25, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що дію Договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 припинено, у зв'язку з чим вважає, що відсутні підстави для нарахування відповідачу оплати за заявлений у позові період.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" по справі № 910/2624/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
26.05.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2624/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2624/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025, ухвалено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
17.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що сторонами Договору про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 не було вчинено жодних дій на його припинення, у зв'язку з чим Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" вважає, що він є чинним, отже є підстави для виникнення у відповідача зобов'язання з оплати за користування будівлями комунальної власності за період з вересня 2023 по грудень 2024.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Утелс», колегія суддів зазначає наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.01.2014 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Утелс" (сервітуарій) було укладено Договір про встановлення сервітуту №01-С/466 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого є обмежене право користування відповідачем житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами, зазначеними у Додатку № 1 до цього договору.
У подальшому, між сторонами було укладено Додаткові угоди, зокрема: № 1 від 23.06.2014 , № 2 від 01.11.2014, № 3 від 11.03.2015 та № 4 від 01.07.2015.
Так, додатковою угодою № 3 від 11.03.2015 сторонами викладено Договір у новій редакції та змінено його номер - ТМ-01-С/466.
Відповідно до п. 2.2. Договору в новій редакції розміщення обладнання за умовами сервітуту здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання.
01.07.2015 на виконання пункту 2.2. Договору в новій редакції сторонами було складено та підписано відповідний Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту №1.
Згідно з пунктом 3.1. Договору в новій редакції сервітуарій зобов'язався вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов цього правочину.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за Договором наводиться в додатку №1 до цього правочину (пункт 3.2. додаткової угоди № 3).
За положеннями пункту 3.3. Додаткової угоди №4 щомісячний розмір плати визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством відповідачу не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається відповідачу шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку на реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс", вказані у даному договорі. Щомісячна плата становить 3 214,20 грн (в тому числі ПДВ 535,70 грн). Загальний розмір плати за договором складається із суми всіх здійснених щомісячних плат.
У додатку №1 до Додаткової угоди №4 сторони погодили адресний перелік 78 об'єктів комунальної власності.
Щомісячна плата здійснюється відповідачем протягом семи банківських днів з моменту отримання рахунку від позивача (пункт 3.4. Договору в новій редакції).
За умовами пункту 3.5. Договору в новій редакції нарахування плати починається з дати його укладення та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3).
Згідно з розділом 9 Договору в новій редакції він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року. У разі, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до Договору).
У додатку №1 до Договору у новій редакції сторони погодили адресний перелік 64 об'єктів у будівлях комунальної власності.
Так, на виконання положень пункту 3.3. Додаткової угоди №4 позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату за обмежене право користування відповідачем житловими та нежитловими будівлями комунальної власності: № КЖ000002705 від 01.09.2023, № КЖ000003026 від 01.10.2023, № 119 від 01.11.2023, № 410 від 01.12.2023, № 124 від 01.01.2024, № 426 від 01.02.2024, № 889 від 01.03.2024, № 1026 від 01.04.2024, № 1333 від 01.05.2024, № 1643 від 01.06.2024, № 1939 від 01.07.2024, № 2240 від 01.08.2024, № 2710 від 01.09.2024, № 2828 від 01.10.2024, № 3117 від 01.11.2024, № 3406 від 01.12.2024.
Зазначені рахунки направлено відповідачу та долучено до матеріалів справи копії фіскальних чеків разом зі списками згрупованих поштових відправлень.
Також позивачем долучено Акти надання послуг № КЖ000002866 від 30.09.2023, № 114 від 31.10.2023, № 401 від 30.11.2023, № 717 від 31.12.2023, № 122 від 31.01.2024, № 410 від 29.02.2024, № 847 від 31.03.2024, № 1002 від 30.04.2024, № 1298 від 31.05.2024, № 1583 від 30.06.2024, № 1861 від 31.07.2024, № 2145 від 31.08.2024, № 2426 від 30.09.2024, № 2703 від 31.10.2024, № 2981 від 30.11.2024, № 3260 від 31.12.2024, однак, останні підписані лише зі сторони позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом позивачем вказано, що відповідачем всупереч взятих на себе зобов'язань за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 (з урахуванням укладених до нього Додаткових угод № 1 від 23.06.2014, № 2 від 01.11.2014, № 3 від 11.03.2015, № 4 від 01.07.2015), не здійснено оплату за право користування об'єктом сервітуту за період з вересня 2023 по грудень 2024, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація".
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом спору є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про встановлення сервітуту № ТМ-01-С/466 від 01.01.2014 (з урахуванням укладених до нього Додаткових угод № 1 від 23.06.2014, № 2 від 01.11.2014, № 3 від 11.03.2015, № 4 від 01.07.2015) за період з вересня 2023 по грудень 2024.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Як вже було зазначено, 01.01.2014 між сторонами було укладено Договір, відповідно до п. 1.1 якого є обмежене право користування відповідачем житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частинами першою, третьою статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Згідно із частиною третьою статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 3.1. Договору в новій редакції сервітуарій зобов'язався вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов цього правочину.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Так, сторонами у розділі 9 Договору в новій редакції погоджено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року. У разі, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.
При цьому, припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (Додаток № 3 до Договору).
Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутній Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту відповідно до п. 9.3 Договору у новій редакції.
Крім того, враховуючи пункт 9.2. Договору у новій редакції відсутнє повідомлення сторін про його припинення.
Враховуючи зазначені умови Договору та відсутність у матеріалах справи доказів щодо повідомлення сторін про закінчення дії договору, починаючи з 31.12.2015 строк його дії неодноразово продовжувався.
Доводи скаржника, що строк дії договору припинився, суд апеляційної інстанції визнає необґрунтованими оскільки в матеріалах справи відсутні докази про намір відповідача припинити дію спірного Договору.
Обґрунтовуючи автоматичне припинення дії Договору, скаржником вказано на рішення №236/8406 Київської міської Ради від 12.03.2020, однак відповідачем не було вчинено жодних належних дій, спрямованих на розірвання Договору в установленому порядку або шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
Крім того, матеріали справи містять Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту №1 від 01.07.2015, втім в матеріалах справи відсутній Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту враховуючи п. 9.3. Договору у новій редакції.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідачем припинено користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності, передбаченими Договором.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4.1.8. Договору у новій редакції сторонами було обумовлено, що підписанню Акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту передує демонтаж обладнання, який здійснюється із складанням відповідного Акту в присутності уповноважених представників сторін цього договору та балансоутримувача будинку.
Відповідний Акт, який мав бути складений у присутності уповноважених представників сторін та балансоутримувача будинку на виконання пункту 4.1.8. Договору у новій редакції також відсутній, інших доказів демонтажу наявного обладнання сервітуарія в місцях розміщення відповідачем не надано.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
За таких обставин, безпідставними є доводи скаржника про припинення Договору на підставі ч. 1 ст. 406 Цивільного кодексу України, враховуючи відсутність у матеріалах справи відповідних доказів на підтвердження того факту, що відповідач не продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача, як і не надано доказів сплати іншим особам за таке користування, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за користування об'єктами розміщення 2, 4, 7-12, 15-18, 23-28, 65-77 (1 559 квартир) за період з вересня 2023 по грудень 2024 у сумі 14 966, 40 грн.
Отже, відповідачем не доведено суду, що у позивача відсутні підстави для нарахування щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення, а доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості до матеріалів справи не надано.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилаються в апеляційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Втім, судом апеляційної інстанції встановлено, що резолютивна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції не відповідає його мотивувальній частині. Зокрема, викладена у мотивувальній частині сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача не знайшла належного відображення у резолютивній частині рішення. Така невідповідність порушує вимоги п. 1 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, перешкоджає належному виконанню судового рішення та свідчить про його ухвалення без дотримання принципу повноти і логічної узгодженості судового акта.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне викласти резолютивну частину оскаржуваного рішення у зміненій редакції відповідно до резолютивної частини даної постанови.
З приводу решти доводів сторін, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі №910/2624/25 змінити, виклавши резолютивну частину оскаржуваного рішення у зміненій редакції, а саме у відображенні вірної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі №910/2624/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі №910/2624/25 - змінити в його резолютивні частині.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 у справі №910/2624/25 у наступній редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Утелс" (03158, м. Київ, вул. Доманицького Василя, буд. 4, кв. 106, код 38590278) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код 03366500) 14 966, 40 грн (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість гривень 40 копійок) заборгованості, 704, 97 грн (сімсот чотири гривень 97 копійок) витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.».
4. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
5. Матеріали справи №910/2624/25 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров