20 листопада 2025 року м. Чернівц Справа № 724/1904/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанська Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Гураль Л.Л., дата виготовлення повного тексту рішення 23 липня 2025 року,
У травні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 01 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір позики у формі боргової розписки, відповідно до якої відповідач отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 120 000 грн та зобов'язався повернути позивачу позику в строк до 01 березня 2025 року.
Отримання коштів підтверджується розпискою, а фактом погашення боргу є повернення розписки.
Свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів відповідач не виконав, тому позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 120 000 грн.
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.11.2021 року у розмірі 120 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила таке в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог за Провадження №22-ц/822/826/25
безпідставністю.
Стверджує, що не був повідомлений про розгляд справи, а її розгляд здійснено в спрощеному провадженні.
Звертає увагу на те, що підписи в розписці та на вимозі про усунення порушення за договором позики йому не належать, він ніколи не брав грошових коштів у борг у ОСОБА_1 , розписок йому не писав.
Просив призначити у справі судову-почеркознавчу експертизу.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що боргова розписка від 01.11.2021 року містить інформацію про особу, а саме прізвище ім'я та по батькові позичальника ( ОСОБА_2 ) та дата його народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), паспортні дані, а також містить суму отриманих коштів (120 000,00 грн.) та обов'язок позичальника повернути грошові кошти (до 01.03.2025.), дату укладання (01.11.2021р.) та підпис позичальника.
Отже, розписка має всі необхідні дані (реквізити), які має містити договір позики (дані про позичальника та позикодавця, суму позики; дані про отримання позики та про обов'язок позичальника повернути позику).
Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності чи факту не укладання договору позики. Розписка від 01 листопада 2021 року не містить посилань на будь-які інші правовідносини між сторонами.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З боргової розписки від 01.11.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_1 надав цю розписку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , податковий номер НОМЕР_2 , проживає АДРЕСА_2 , в підтвердження боргового зобовязання в сумі 120 000 грн, яке зобов'язався погасити до 01.03.2025 року. Фактом погашення боргу є повернення вказаної розписки (а.с.2).
З вимоги про усунення порушення за договором позики від 15.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_2 визнав борг у розмірі 120 000 грн (а.с.3).
Згідно висновку експерта №СЕ-19/126-25/11939-ПЧ від 21.10.2025 року підпис від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від 01.11.2021 року та підпис від імені ОСОБА_2 у вимозі про усунення порушення за договором позики від 15.03.2025 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його підпису без застосування технічних засобів і попередньої підготовки під час їх виконання (а.с.102-110).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №205/5292/15-ц.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.11.2021 року між сторонами укладено договір позики (у формі боргової розписки), відповідно до якої відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 120 000 грн, та відповідач зобов'язався повернути позивачу позику в строк до 01.03.2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №334/5347/22 зазначено, що якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової-почеркознавчої експертизи від 21.10.2025 року №СЕ-19/126-25/11939-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від 01.11.2021 року та підпис від імені ОСОБА_2 у вимозі про усунення порушення за договором позики від 15.03.2025 року виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Досліджуючи вказані письмові докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що виконання підпису у таких іншою особою підтверджує відсутність наявності волевиявлення у ОСОБА_2 на укладення правочину та отримання коштів, оскільки підпис у розписці виконаний не ним, а іншою особою.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи відсутність між учасниками справи укладеного договору позики, підстав для задоволення позовних вимог та стягнення коштів немає.
При вирішенні спору суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про наявність підстав для задоволення позову й стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, як і докази вручення останньому копії позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі, конверт адресований ОСОБА_2 повернуся з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.17-18), як наслідок порушено конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечено йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушено й вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції є помилковими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.
Щодо судового збору.
Відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн, який підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_2 .
Щодо витрат на правничу допомогу.
Крім того, стороною апелянта заявлено до стягнення з позивача витрати на професійну правничу допомогу.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з ч.1,2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача разом з апеляційною скаргою подано до суду:
акт прийняття виконаних робіт про надання правничої допомоги від 18.08.2025 року (роз'яснення законодавства, прав та обов'язків учасника процесу тривалістю 2 год/3028 грн; вивчення судової практики тривалістю 2год/3028 грн; підготовка та написання заяв, складання апеляційної скарги тривалістю 4 год/6056 грн), а всього на 12 112 грн (а.с.51);
квитанція до прибуткового касового ордера №4 від 18.08.2025 року про оплату 12 112 грн (а.с.52);
копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧЦ №000323 від 28.12.2018 року (а.с.53);
копію ордера серії СЕ №1118980 щодо надання ОСОБА_2 правничої допомоги на підставі договору б/н від 18.08.2025 року (а.с.54).
в доводах апеляційної скарги міститься також детальний розрахунок за надання правничої допомоги, який крім наведених послуг включає в себе участь в апеляційному розгляді справи в розмірі 10 000 грн (а.с.34).
Таким чином, заявником подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг лише з підготовки апеляційної скарги та акт виконаних робіт за ці роботи з їх вартістю.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, понесення яких підтверджено належними доказами, поданими з дотриманням вимог процесуального закону, та які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на те, що вимоги апеляційної скарги задоволено (в задоволенні позову відмовлено), з урахуванням доведеності частини понесених витрат на правову допомогу, того, що позивач, як ініціатор судового процесу, не скористався своїм правом на подачу клопотання про зменшення судових витрат у порядку та у спосіб, встановлений процесуальним законодавством, а також враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом юридичних послуг відповідачу та їх характер, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача вказаних витрат у розмірі 12 112 грн.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 23 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 12112 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк