19 листопада 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР за № 12025262020002279 від 20.06.2025 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Чернівецького районного суду м. Чернівців від 26 вересня 2025 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз: вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.02.2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
Вироком Чернівецького районного суду м. Чернівців від 26 вересня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України переведено покарання за вироком Першотравневого районного суду Чернівці від 21.02.2025 року, з менш суворого виду покарання у виді 1-го року пробаційного нагляду, у більш суворий вид покарання у виді 6 місяців позбавлення волі, із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідають два дні пробаційного нагляду.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання не відбутої частини покарання за вироком Першотравневого районного суду Чернівців від 21.02.2025 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років.
ЄУНСС: 725/6883/25 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_7
НП: 11-кп/822/384/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
До набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_6 запобіжний захід залишено раніше обраний у виді домашнього арешту.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_6 визначено відраховувати з часу його фактичного затримання в порядку виконання вироку суду.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 1 337 (одна тисяча триста тридцять сім) грн 10 коп.
Вирішено долю речових доказів.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом,
обвинувачений ОСОБА_6 скоїв кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 13.06.2025 року близько 15 год 08 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні магазину «Resotte», що за адресою: м. Чернівці, вул. О. Кобилянської, 17, в умовах дії воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року, з корисливих мотивів, маючи на меті особисте збагачення, умисно, протиправно, повторно, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав чоловічу парфумовану воду «Dior» найменування «Sauvage Eau De Parfum», об'ємом 100 мл., вартість якої, згідно висновку експерта № СЕ-19/126-25/8410-ТВ, становить 5 098 грн 93 коп.
В подальшому ОСОБА_6 , вийшовши з приміщення магазину «Resotte», пішов з місця вчинення злочину, а викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_8 матеріальних збитків на суму 5 098 грн 93 коп.
ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 185 КК України - тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він просить скасувати оскаржуваний вирок.
Вважає, що судом було здійснено психологічний тиск на ОСОБА_6 .
Вказує, що районний суд скориставшись наркозалежністю ОСОБА_6 маніпулював останнім та заставив його взяти провину на себе.
Стверджує, що призначене покарання є занадто суворим для нього.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг та заперечень не надходило.
Потерпіла ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, до апеляційного суду не з'явились та не повідомили суд про поважність причин їхньої неявки, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає подальшому судовому розгляду апеляційної скарги обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, міркування прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважавши вирок районного суду законим та обґрунтованим, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційній скарзі та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів доходить такого.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України було розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
В силу вищевказаних вимог ч. 2 ст. 394 КПК України обвинувачений ОСОБА_6 позбавлений права оскаржувати вирок районного суду з тих підстав заперечення обставин, які були встановлені за його згоди в районному суді.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі ставить питання про скасування вироку через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які в своїй сукупності перешкодили суду встановити істину у даному кримінальному провадженні та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Вказану позицію апелянта, апеляційний суд вважає обраною лінією захисту задля уникнення кримінальної відповідальності за вчинене обвинуваченим ОСОБА_6 діяння.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК.
Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Для перевірки відповідності вироку районного суду вищевказаним нормам, апеляційним судом було досліджено відеозапис із фіксацією судового розгляду від 26.09.2025 року (а. к. п. 31).
Із дослідженого відеозапису встановлено, що головуючий суддя встановивши особу обвинуваченого та обсяг обвинувачення, запитав у учасників процесу щодо обсягу дослідження та порядку розгляду справи.
За згодою учасників процесу, у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, районним судом визнано недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, також судом роз'яснено учасникам судового провадження, в тому числі і обвинуваченому, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Районним судом також, з'ясовано, що учасникам процесу зрозумілий зміст ст. 349 КПК України та правові наслідки її застосування.
Обвинувачений погодився на спрощений порядок розгляду справи, повністю визнав свою вину та надав свої пояснення в яких вказав, як саме він вчинив вказаний злочин.
Районним судом було з'ясовано, чи правильно обвинувачений розуміє обсяг обвинувачення та кваліфікацію його дій, встановлено добровільності його позиції та належним чином роз'яснено обвинуваченому відсутність права оскаржити обставини в апеляційному порядку.
Колегією суддів із перевірки матеріалів справи не встановлено порушень при роз'ясненні обвинуваченому обсягу обвинувачення, кваліфікації його дій та спрощеного порядку розгляду даного кримінального провадження. Дії обвинуваченого вірно кваліфіковано за ст. 336 КК України.
За таких підстав доводи апелянта щодо введення обвинуваченого в оману районним судом, та те, що останньому не було зрозуміло суті положень ст. 349 КПК України, а також незрозуміло обсяг обвинувачення та кваліфікацію його дій, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а доводи щодо його невинуватості не підлягають перегляду в силу вимог ч. 2 ст. 394 КПК України.
Беручи до уваги вище зазначене, оскаржуваний вирок підлягає перегляду лише в частині призначення покарання.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів вважає, що воно обрано згідно загальних принципів призначення покарання та у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65-67 КК України та роз'яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме: з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд призначив обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України, з яким погоджується і колегія суддів.
Твердження апелянта про можливість пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання та виправлення останнього без реального відбування покарання, є неспроможними та такими, що не заслуговують на увагу.
Суд виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, врахував тяжкість злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів проти власності, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, негативно характеризується по місцю проживання, на диспансерному обліку у лікаря психіатра не перебуває, однак перебуває на обліку в наркологічному диспансері, не працює.
Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення на підставі вимог ст. 66 КК України суд визнав обставиною, яка пом'якшує його покарання.
Обставиною, яка обтяжує покарання, згідно ст. 67 КК України, суд визнав рецидив злочинів.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції цілком обґрунтовано та мотивовано призначив покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років шість місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання не відбутої частини покарання за вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 21.02.2025 року, ОСОБА_6 , суд першої інстанції остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років, яке слід відбувати реально, вважаючи таке покарання співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів та змусить додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Інших обставин, ніж ті з урахуванням яких суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, до апеляційного суду не надано.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Судова колегія апеляційної інстанції вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути дане кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Чернівецького районного суду м. Чернівців від 26 вересня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя доповідач: Судді
____________ _______________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3