Справа № 621/1140/25 Головуючий суддя І інстанції Філіп'єва В. В.
Провадження № 33/818/1683/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
10 листопада 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
захисника - Кучерука Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Кучерука Т.М. на постанову судді Зміївського районного суду Харківської області від 15 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що станом на момент ухвалення постанови складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок.
Постановою встановлено, що 11.04.2025, о 14:06 годині, водій ОСОБА_2 , перебуваючи на трасі Р-51 27км. с. Таранівка, керував транспортним засобом Man Le160c, реєстраційний номер НОМЕР_1 (іноземна реєстрація), з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погодившись з судовим рішенням захисником ОСОБА_3 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу.
Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з'ясував всі обставини які мають значення для правильного розгляду справи. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що працівниками поліції, на думку апелянта, відеозапис здійснювався фрагментарно, а тому матеріали справи не містять відомостей, які б поза розумним сумнівом свідчили б про порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху. Крім того, захисник вважає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності порушеними, оскільки справа про адміністративне правопорушення була розглянута за відсутності ОСОБА_1 .
У зв'язку з викладеним захисник просив суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисник Кучерук Т.М. повідомив, що ОСОБА_1 відомо про місце, день та час апеляційного розгляду апеляційної скарги захисника та вважав за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності належно повідомленої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Захисник Кучерук Т.М. підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також зазначав, що всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, на його думку, підлягають задоволенню.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Кучерука Т.М. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 297310 від 11.04.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 11.04.2025, о 14:06 годині на трасі Р-51 27км. с. Таранівка керував транспортним засобом Man Le160c, реєстраційний номер НОМЕР_1 (іноземна реєстрація), з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 1).
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №297310 від 11.04.2024 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «не надавалися», що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, який не скористався своїм правом, та не надав свої пояснень чи заперечень по суті правопорушення (а.с.1);
Відповідно до відомостей довідки Інспектора САП Чугуївського РУП ГУ НП в Харківській області К. Приходько, згідно яких ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 від 23.04.2024 (а.с.5), а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов'язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .
Відомостями направлення на огляд особи з метою виявлення стану сп'яніння встановлено, що огляд ОСОБА_1 не проводився у зв'язку із відмовою водія.
З відомостей рапорту працівника поліції О. Колотуна вбачається, що під час добового чергування спільно із поліцейським Гульчуком В. 11.04.2025 о 14 год. 08 хв було зупинено ТЗ МАN державний номер НОМЕР_3 . Особу водія ОСОБА_1 було встановлено згідно вимог чинного законодавства. Під час виконання процесуальних дій у водія було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я ОСОБА_1 відмовився.
З відомостей письмових пояснень працівника поліції ОСОБА_4 , наданих до канцелярії суду апеляційної інстанції, вбачається, що 11.04.2025 приблизно о 14 год на трасі Р-51 27 км було зупинено автомобіль МАN на іноземній реєстрації, що відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Під час проведення процесуальних дій, пов'язаних із забезпечення безпеки дорожнього руху у водія ОСОБА_1 , особу якого було встановлено за посвідченням водія, були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Разом з тим, за добровільною згодою водія, поліцейським було проведено поверхневий огляд салону автомобіля та виявлено відкриті банки алкогольних та слабоалкогольних напоїв. Крім того, під час процесуальної бесіди, водій зазначав, що на передодні вживав алкогольні напої та просив не провадити огляд на стан сп'яніння. ОСОБА_1 був попереджений працівниками поліції про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 369 КК України. На законну пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан сп'яніння водій спочатку погодився, однак згодом змінив свою думку та від виконання повторної вимоги пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки або в закладі здоров'я відмовився у зв'язку з чим на водія було складено протокол про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Про існування службової перевірки за фактом події, зазначеної у протоколі про адміністративну відповідальність стосовно ОСОБА_1 поліцейському ОСОБА_4 не відомо.
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданих до протоколу ЕПР1№297310 встановлено, що вантажний транспортний засіб на іноземній реєстрації під керуванням ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції на дорозі загального користування. Під час здійснення процесуальних дій працівником поліції у водія було виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Водій ОСОБА_1 , особу якого було встановлено на місці зупинки транспортного засобу, зазначав про вживання ним напередодні алкогольних напоїв та неодноразово просив працівників поліції не провадити його огляд та не складати відносно нього протокол про адміністративну відповідальність, у зв'язку з чим був попередженим працівниками поліції про кримінальну відповідальність. Крім того, працівником поліції за добровільної згоди водія було проведено поверхневий огляд салону автомобілю та виявлено відкриті банки алкогольних та слабо алкогольних напоїв. Отримавши від працівників поліції роз'яснення стосовно процедури проведення огляду на стан сп'яніння та наслідків щодо негативних результатів її проведення, а також відмови від проведення огляду на стан сп'яніння, водій ОСОБА_1 спочатку погодився пройти огляд на стан сп'яніння, однак згодом від проведення огляду у встановленому законом порядку відмовився.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою. Матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють не винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.
Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід'ємному взаємозв'язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння матеріали справи не містять. Не надані таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв'язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.
За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу ЕПР1№297310 та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
З приводу доводів апеляційної скарги про те, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено безпідставно суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.10 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліції» поліцейський має право зупиняти транспортний засіб якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Зазначені відомості вочевидь можуть бути перевірені працівниками поліції лише шляхом зупинки транспортного засобу та документів водія цього транспортного засобу, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що водію не було повідомлено про підстави зупинки його автомобіля не спростовує вини ОСОБА_1 щодо його відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції було порушено процедуру проведення огляду водія на стан сп'яніння є безпідставними та спростовуються відомостями відеозапису, а також поясненнями поліцейського, наданих суду апеляційної інстанції. З відомостей зазначених доказів вбачається, що вантажний транспортний засіб на іноземній реєстрації під керуванням ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції на дорозі загального користування. Під час здійснення процесуальних дій працівником поліції у водія було виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Водій ОСОБА_1 , особу якого було встановлено на місці зупинки транспортного засобу, зазначав про вживання ним напередодні алкогольних напоїв та неодноразово просив працівників поліції не провадити його огляд та не складати відносно нього протокол про адміністративну відповідальність, у зв'язку з чим був попередженим працівниками поліції про кримінальну відповідальність. Крім того, працівником поліції за добровільної згоди водія було проведено поверхневий огляд салону автомобілю та виявлено відкриті банки алкогольних та слабо алкогольних напоїв. Працівниками поліції було роз'яснено водію процедуру проведення огляду на стан сп'яніння та наслідки щодо негативних результатів її проведення, а також щодо відмови від проведення огляду на стан сп'яніння та запропоновано водію пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в закладі охорони здоров'я. ОСОБА_1 спочатку погодився пройти огляд на стан сп'яніння, однак згодом від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд у встановленому законом порядку відмовився, що, з точки зору стороннього спостерігача, є порушенням вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що відомості відеозапису не можуть бути оцінені у цій справі, оскільки відеозапис не є безперервним є необґрунтованими та суб'єктивними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Крім того слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження.
Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.
Матеріали цієї справи містять усі відомості, які працівники поліції, а також особа, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисник вважали за необхідне до них долучити.
Зокрема неспростовані відомості протоколу про адміністративне правопорушення, а також відеозапису, відомості рапорту та пояснень поліцейського у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил Дорожнього руху, відмовившись від виконання вимоги поліцейського пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Таким чином, матеріали справи містять усі необхідні та достатні відомості, які оцінюються судом апеляційної інстанції у їх сукупності та дають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції порушили вимоги чинного законодавства та начебто сприяли відмові ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння не знаходять свого підтвердження у відомостях матеріалів цієї справи.
З відомостей оглянутого відеозапису та відомостей пояснень поліцейського Гульчука В.І. вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово просив працівників поліції не провадити огляд на стан сп'яніння відносно нього. У зв'язку з чим особа, яка притягається до адміністративної відповідальності попереджалась про кримінальну відповідальність за ст. 369 КК України. Такі відомості надають об'єктивних підстав сторонньому спостерігачу вважати, що ОСОБА_5 з самого початку проведення процесуальних дій працівниками поліції намагався уникнути відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння та взагалі проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння. Належить врахувати, що працівниками поліції за добровільною згодою водія було проведено поверхневий огляд салону автомобіля та виявлено відкриті банки алкогольних та слабоалкогольних напоїв, що надавало об'єктивних підстав працівникам поліції вимагати проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння. Крім того, перед тим, як запропонувати водію пройти огляд на стан сп'яніння працівники поліції роз'ясняли особі, яка притягається до адміністративної відповідальності порядок проведення огляду, а також наслідки відмови водія від проведення такого огляду. Більш того, враховуючи, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія, а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов'язків водія належить вважати свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .
Крім того, матеріали цієї справи не містять будь-яких відомостей які б надавали б підстав сторонньому спостерігачу сумніватися щодо дотримання працівниками поліції вимог чинного законодавства, наприклад: відомостей позитивного результату за наслідками службової перевірки, проведеною в порядку ст. 267 КУпАП, наявності кримінального провадження стосовно працівників поліції задіяних у процесуальних діях, відомості про які зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1№297310 тощо.
Натомість неспростовані відомості відеозапису надають підстави сторонньому спостерігачу вважати, що ОСОБА_1 відмовився виконати законну вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння. Більш того, належить зазначити, що водії транспортних засобів зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху зокрема й щодо виконання ними обов'язків, визначених цими Правилами. Суд апеляційної інстанції вважає, що будь-яка особа, яка знає про свої права та обов'язки, зокрема і ОСОБА_1 , має право використовувати права, а обов'язки виконувати зобов'язана. Вплинути на особу шляхом переконання її утриматися або відмовитися від виконання свого обов'язку неможливо, оскільки така особа, знаючи про наявність певного обов'язку саме зобов'язана його виконати добровільно та у передбачений законом спосіб. Разом з тим, оцінюючи фактичні обставини цієї справи, належить зазначити, що ніхто не може бути примушений проходити огляд на стан сп'яніння, оскільки з точки зору стороннього спостерігача такий примус може бути розцінений, як порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, відмовляючись від проведення огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 знав та розумів наслідки надання відмови від проведення огляду на стан сп'яніння однак добровільно та без стороннього впливу надав відмову від проведення огляду на стан сп'яніння, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції не було проведено огляд ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки останній відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння про, що свідчать відомості протоколу про адміністративне правопорушення та долучених до нього доказів.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що копія направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складається працівником поліції та одночасно вручається особі, яка має проходити такий огляд, є також безпідставними та суб'єктивними, з огляду на наступне.
Так, огляд особи на стан сп'яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 09.11.2015 року, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 року (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року).
З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09 листопада 2015 року та п. 7 Порядку від 17.12.2008 року).
Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015 року, п. 13 Порядку від 17.12.2008 року).
Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу має бути долучена до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням.
З відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння, а тому не міг бути доставлений до медичного закладу.
Таким чином, відмова водія транспортного засобу у цій справі об'єктивно надала працівникам поліції законних та обґрунтованих підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а необхідні відомості, зазначені у процесуальних документах (направлення на огляд водія, акт огляду на стан сп'яніння) долучені до матеріалів справи.
Доводи апеляційної скарги про порушення права ОСОБА_1 на захист та права на судовий розгляд незалежним та компетентним судом належить вважати суб'єктивними з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Крім того, ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини, ратифікованою Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того конвенція встановлює право кожного на доступ до справедливого та безстороннього правосуддя. Однак таке право не є абсолютним, та може бути обмеженим з об'єктивних підстав, визначених законом з обов'язковим врахуванням принципу розумності строків для розгляду справи.
У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40).
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.
З відомостей матеріалів цієї справи вбачається, що справа про адміністративне правопорушення неодноразово призначалася до розгляду судом першої інстанції. Разом з тим, належить врахувати, що постановою суду від 06.05.2025 забезпечено участь захисника Кучерука Т.М. в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду першої інстанції з використанням власних технічних засобів.
З відомостей матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та його захисник про місце, день та час судового засідання з розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення сповіщалися шляхом направлення судової повістки про виклик в електронній формі про що свідчать довідки про доставку SMS, сформовані відповідно до Порядку надсилання судових повісток, повідомлень та викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 №18.
Разом з тим належить врахувати, що відповідно до вимог п. 21 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішення Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 користувачі зобов'язані використовувати технічні засоби і технології, що мають забезпечувати належну якість та інформаційну безпеку передачі та отримання інформації, зображення та звуку, й самостійно несуть ризики технічної неможливості отримання доступу до ЄСІТС, погіршення якості чи переривання зв'язку тощо. Крім того, відповідно до п. 41 розділу ІІІ Положення ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Відомості щодо клопотань сторони захисту про відкладення справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , призначеної на 15.09.2025 в матеріалах справи відсутні. Відомостей щодо намагання сторони захисти здійснити зв'язок з судом першої інстанції з метою вирішення технічних питань, пов'язаних із судовим розглядом в будь-який спосіб матеріали справи , а також відомості апеляційної скарги не містять.
Крім того належить зазначити, що сторона захисту скористалась правом, передбаченим ст. 294 КУпАП, та подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ця апеляційна скарга містить доводи, які захисник, який її подав вважав за необхідне зазначити. Більш того, захисник Кучерук Т.М. приймав участь під час апеляційного розгляду та надавав пояснення без обмежень у часі. Разом з цим, захисник повідомив суд апеляційної інстанції, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності відомо про місце, день та час апеляційного розгляду, однак ОСОБА_1 у судове засідання не міг з'явитися, оскільки є військовослужбовцем, вважав за можливе провадити апеляційний розгляд.
За таких обставин, належить вважати права ОСОБА_1 , передбачені ч. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 268, 294 КУпАП у цій справі дотриманими, а доводи сторони захисту про порушення права на захист та на розгляд справи компетентним судом суб'єктивними та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .
Оцінюючи відомості цих доказів у справі у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі захисника не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника Кучерука Т.М. залишити без задоволення.
Постанову судді Зміївського районного суду Харківської області від 15 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков