Справа № 636/7413/25 Провадження № 3/636/3789/25
04 листопада 2025 року суддя Чугуївського міського суду Харківської області Гніздилов Ю. М., розглянувши в залі суду в м. Чугуїв справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, обіймаючого посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - водія дизеліста відділення тилового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП в матеріалах справи відсутній,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
22 серпня 2025 року в с. Кирилівка по вул. Шевченка біля буд. 3 водій ОСОБА_1 керував транспортним марки Volkswagen Transporter державний номерний знак НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота та порушення координації рухів. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законом порядку та проведення такого огляду в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Мазницький М.М., зазначив, що ОСОБА_1 повністю визнає свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП, не оспорює фактичні обставини адміністративного правопорушення, викладені в описовій частині протоколу серії ААД № 912903 від 22 серпня 2025 року, щиро розкаюється у вчиненому. Окремо надав до суду клопотання за підписом начальника відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 , з проханням не застосовувати до військовослужбовця ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки його військова служба в Збройних Силах України пов'язана з виконанням бойових завдань, які потребують керування автомобілем безпосередньо на лінії бойового зіткнення, а позбавлення водійського посвідчення старшого солдата ОСОБА_1 значним чином знизить боєздатність підрозділу. Окрім того захисник в судовому засіданні зазначив, що після вчиненого адміністративного правопорушення ОСОБА_1 зробив відповідні висновки, а позбавлення його права керування транспортними засобами буде тягнути за собою меншу суспільну користь, ніж виховна мета такого стягнення, передбачена КУпАП.
Заслухавши пояснення захисника Чижа О.М., дослідивши клопотання начальника відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 та долучені до справи документи, суд приходить до наступного.
Згідно з п. 1.3. «Правил дорожнього руху», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов'язаний на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Суд зауважує, що законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п. 2.9. Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння; а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджується:
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 912903 від 22 серпня 2025 року;
-направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;
-актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
-відеозаписом зафіксованим на пристрій відеофіксації.
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для визнання необ'єктивними доказів, якими підтверджено вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення, тому суд їх визнає належними, допустимими та достатніми, і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У відповідності з положеннями ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст.9 Конституції України, а також ст.17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22.12.1993, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний надмірний тягар» (рішення у справі від 02.11.2004 «Трегубенко проти України»).
Відповідно до статті 61 Основного Закону України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, що певною мірою і реалізується у відповідних статтях глав 2 і 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що регламентують притягнення особи до адміністративної відповідальності та накладення стягнення.
Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст.1512Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В п.2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - «адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз.1 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010);
- «суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз.1 п.п.2.5 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021).
В п.3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке:
- « призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п.3 ч.1 ст.65 КК України відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину» (абз.7 та 8 п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини);
- « встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п.5 мотивувальної частини).
В ч.2 та 3 п.4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.
Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
З огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України висновки, суд вважає доречним розглянути доводи начальника відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 , про врахування принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, адже правопорушник ОСОБА_1 обіймає посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - водія дизеліста відділення тилового забезпечення військової частини НОМЕР_1 та щоденно виконує поїздки в зону виконання бойових дій та його вміння керувати автомобілем неодноразово рятувало життя особового складу під обстрілами та від FPV дронів та є незамінним спеціалістом у своїй галузі, а також в будь-який час доби доставляє на службовому автомобілі групу швидкого реагування для знищення ДРГ противника, а позбавлення його права керування транспортними засобами може впливати на обороноздатність підрозділу.
Так, положеннями ст. 130 КУпАП до її редакції із змінами, внесеними Законом №1231 від 16 лютого 2021 року, адміністративне стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами визначались альтернативними, тобто штраф із позбавленням права керування транспортними засобами або без такого.
Діючими ж нормами ст.130 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Вищевказані зміни не надають можливості суду застосувати і положення ст.22 КУпАП.
Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до ст.69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом.
Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст.7 КУпАП суд вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, має військове звання «старший солдат», обіймає посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - водія дизеліста відділення тилового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , виключно позитивно характеризується за місцем несення служби, а позбавлення його права керування транспортними засобами унеможливить виконання ним посадових обов'язків під час проходження військової служби.
Суддя зазначає, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у зв'язку з чим, того ж дня відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому був неодноразово продовжений та триває станом на зараз, беручи до уваги, що військовослужбовець ОСОБА_1 стоїть на обороні нашої держави і його військовий обов'язок пов'язаний із виконанням бойових завдань, які потребують постійного переміщення на автомобільній техніці, тому позбавлення його права керування транспортними засобами унеможливить виконання ним бойових завдань по захисту суверенітету і територіальної цілісності України.
Також суддя враховує, що дії вчинені водієм ОСОБА_1 не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, будь-яких обставин, що обтяжують відповідальність правопорушника судом не встановлено.
З огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 висновки та ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року щодо застосування принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, суддя вважає за необхідне накласти на ОСОБА_2 адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції відповідної частини статті КУпАП без позбавленням права керування транспортними засобами.
Згідно зі ст. 40-1 КУпАП, з особи, на яку накладено стягнення, слід стягнути судовий збір у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33 35, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. (отримувач ГУК Харків обл/Харківобл/21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходівбюджету 21081300, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху»), без позбавлення права керування транспортними засобами.
Згідно з ч. 1 ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення йому цієї постанови, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати ОСОБА_1 штрафу протягом п'ятнадцяти днів з метою примусового виконання цієї постанови органам державної виконавчої служби стягнути з ОСОБА_1 подвійний розмір штрафу в розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 , код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в 10-денний строк з дня її винесення через Чугуївський міський суд Харківської області.
Суддя Ю. М. Гніздилов