20 листопада 2025 року
Справа № 642/6182/25
Провадження № 2/642/2111/25
Іменем України
20 листопада 2025 року м. Харків
Холодногірський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Ольховського Є.Б.
за участю секретаря Семенюк А.Є.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій прохає суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021 у розмірі 27 954,73 грн., судовий збір у розмірі 2422 грн. та витрати на професійну допомогу у розмірі 11 200 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10.11.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено вищезазначений договір. Банк свої зобов'язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії на Поточний рахунок Клієнта у гривні і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами у межах Доступного ліміту кредитної лінії, визначеного Кредитним договором. Клієнт здійснював користування грошовими коштами Доступного ліміту кредитної лінії, що відображено у виписках з його рахунку.
Однак, свої зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією Відповідач не виконав. 03.09.2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Відповідно до якого, новий кредитор набув право грошової вимоги до договорів, у тому числі до договору №TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021. 27.12.2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло і право вимоги до Відповідача - боржника за Кредитним договором № TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021 року.
Згідно виписок по рахунку Позичальника - ОСОБА_1 станом на 03.09.2024 року у Позичальника сформувалась заборгованість перед Банком, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із позовом.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку спрощеного без виклику сторін.
Ухвалою Холодногірського райсуду м. Харкова від 13.10.25 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного без повідомлення/виклику сторін.
Відповідач, 24.10.25 подав до суду відзив, де зазначив, що не заперечує проти того що між ним та АТ «МЕГАБАНК» була укладена заява-договір № ТDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021 року та погоджується з несвоєчасною оплатою суми заборгованості за кредитом у розмірі 9998,12 грн. Однак не визнає повністю заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 17956,61 грн. та не визнає витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування зазначив, що позивач неправомірно нарахував заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 17956,61 грн., оскільки ця заборгованість була нарахована після 24 лютого 2022 року та підлягає списанню кредитодавцем. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, просить виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, просить стягнути суму, яка буде достатньою, співмірною і справедливою в цьому випадку.
03.11.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, де вони підтримують свої позовні вимоги та просять задовольнити позов у повному обсязі.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, провівши у сукупності дослідження матеріалів справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, 10.11.2021 року між АТ «Мегабанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Заява-Договір № TDB.2021.0001.32012 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.
Згідно з п. 1 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, підписанням Заяви - Договору Клієнт беззастережно підтвердив, зокрема:
- прийняття в повному обсязі Публічної пропозиція АТ «МЕГАБАНК» на приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, що розміщений у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com.
- згоду з умовами Договору, а також положення усіх Додатків до нього;
- укладання з Банком шляхом приєднання до Договору, який складається з публічної частини договору, що розміщена у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com та індивідуальної частини договору, а саме цієї Заяви - Договору, підписанням якої Клієнт приєднується до Договору в цілому.
Сторони погодили і Клієнт своїм підписом підтвердив, що ця Заява - Договір, Договір з Додатками (в тому числі, Тарифи, тощо) у сукупності складають єдиний Договір, істотні умови якого можуть міститися як у цьому тексті так i в інших частинах Договору (пп. 1 п. 11 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору).
Також Клієнт своїм підписом підтвердив, що з усіма умовами Договору (з урахуванням публічної частини Договору, яка розміщена на офіційному сайті Банку www.megabank.ua та/або в мережі інтернет www.todobank.com.ua, та/або у відділеннях Банку, Тарифів, тощо), ознайомлений і згодний (пп. 3 п. 11 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору).
Відповідно до п. 2 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, Банк на підставі отриманої від Клієнта заяви, відкрив Клієнту Поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та Поточні рахунки у доларах США та у Євро, що обслуговуються за дебетовою схемою, та видав платіжну картку міжнародної платіжної системи. Факт отримання Клієнтом картки та її номер зафіксовано зазначено у заключному розділі Кредитного договору
На Поточний рахунок у гривні Банк надав Клієнту кредит, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії, що встановлений у п.4. розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору.
у індивідуальній та публічній частинах Кредитного договору Сторони погодили всі істотні умови, що є необхідними для цього виду договорів. У тому числі, у п.4 розділу «Запевнення та умови» Кредитного договору, сторони узгодили конкретні умови, на яких відбувалось кредитне обслуговування Банком рахунку Клієнта, зокрема:
- розмір ліміту кредитної лінії;
- тип та розмір процентної ставки за користування Кредитом, зокрема на пільговий період (у разі його наявності);
- розмір обов'язкового мінімального платежу;
- строк сплати обов'язкового мінімального платежу;
- орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовану загальну вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом.
У подальшому Банк свої зобов'язання перед Клієнтом за Кредитним договором виконав у повному обсязі, встановивши Доступний ліміт кредитної лінії у межах Максимального ліміту кредитної лінії на Поточний рахунок Клієнта у гривні і надавши йому можливість користуватись кредитними коштами у межах Доступного ліміту кредитної лінії, визначеного Кредитним договором. Клієнт здійснював користування грошовими коштами Доступного ліміту кредитної лінії, що відображено у виписках з його рахунку.
Однак, свої зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією Відповідач не виконав.
Згідно виписок по рахунку Позичальника станом на 03.09.2024 року у Позичальника сформувалась заборгованість перед Банком, що складається з: Заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена): 9 998,12 грн.
Заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 17 956,61 грн.
Загальна сума заборгованості: 27 954,73 грн.
03.09.2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Відповідно до якого, новий кредитор набув право грошової вимоги до договорів, у тому числі до договору №TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021. 27.12.2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло і право вимоги до Відповідача - боржника за Кредитним договором № TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021 року.
Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного Кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вказані встановлені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що відповідачем грошові кошти за цим кредитним договором були отримані на виконання умов договору. Однак, ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.
Таким чином, ОСОБА_1 у визначеному договором порядку не виконав свій обов'язок щодо повернення кредитних коштів та не сплатив проценти за користування ними, а тому з нього Банк вправі вимагати стягнення на свою користь утворену заборгованість за відповідним кредитним договором у загальному розмірі 27954,73 грн., що складається з: тіла кредиту - 9998,12 грн. та процентів - 17956,61 грн.
Судом встановлено, згідно договору кредитування №TDB.2021.0001.32012 від 10.11.2021 кредит надавався із платою за користування кредитними коштами у виді процентів.
При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 17 956,61 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 провадження № 61-1602св20.
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Згідно п. 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру відсотків до 11 000 грн., у відповідності до недопущення дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи.
Щодо заперечень відповідача щодо нарахування відсотків, обґрунтовуючи їх незаконність, зазначаючи, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), то суд зазначає, що вищезазначене застосовується до нарахувань неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а не нарахування відсотків.
Отже, суд, з'ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, беручи до уваги відзив на позов відповідача, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами перед судом доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із відповідачем, а тому з останнього на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором, яка в сукупному розмірі складає 20 998,12 грн., з яких 9998,12 грн. заборгованість за тілом кредиту та 11 000 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача 11 200 грн. витрат на правову допомогу та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).
Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Позивачем, на підтвердження витрат на правову допомогу долучено: свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер, договір про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.25, опис вартості послуг та акт приймання-передачі послуг.
Верховний суд в постанові №275/150/22 від 13.03.2025 зробив висновок, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Таким чином, беручи до уваги часткове задоволення позову, а також враховуючи доведеність позивачем понесення таких витрат, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати пропорційно до задоволених позовних вимог -75%, що становить 1816,80 грн. судового збору та 8400 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 264-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 536, 546, 610-612, 625, 1050,1054 ЦК України, суд -
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40932411, місцезнаходження: Україна, 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105) суму заборгованості в розмірі 20 998 (двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (ідентифікаційний код юридичної особи: 40932411, місцезнаходження: Україна, 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105) судові витрати:
- зі сплати судового збору в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.
- на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя - Є.Б. Ольховський