Справа № 627/732/25
17.11.2025
17.11.2025 рокус-ще Краснокутськ
Суддя Краснокутського районного суду Харківської області Вовк Л. В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла із СПД №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області , про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Краснокутськ Краснокутського району Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 КУпАП, ч. 2 ст. 130 КУпАП, ч. 7 ст. 121 КУпАП
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №414720 від 06.08.2025, водій ОСОБА_1 06.08.2025, о 22:34, по вул.Миру, буд.№170 в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, керував мопедом Yamaha JOG б/н, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння , про що підтверджує висновок КНП «Краснокутська ЦРЛ» №24 від 06.08.2025, чим порушив п.2.9 (а) ПДР України. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року, за що передбачена адміністративна відповідальність , передбачена за ч.2 ст.130 КУпАП.
Крім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №414738 від 06.08.2025, водій ОСОБА_1 , будучи позбавлений права керування транспортним засобом , повторно протягом року , 06.08.2025, о 22:34, по вул.Миру, буд.№170 в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, керував мопедом Yamaha JOG б/н , чим порушив п.2.1 (а ) ПДР України , за що передбачена адміністративна відповідальність , передбачена за ч.5 ст.126 КУпАП.
Також , згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №414686 від 06.08.2025 , водій ОСОБА_1 06.08.2025, о 22:34, по вул.Миру, буд.№170 в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, керував мопедом Yamaha JOG б/н , який був не зареєстрований протягом 10 діб при обов'язковій його реєстрації , чим порушив вимоги п.2.9 ПДР України . Дане правопорушення вчинено повторно протягом року, оскільки ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності постановою серії ББА №108703 від 13.04.2025 за ч.6 ст.121 КУпАП. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівниками поліції за ч.7 ст. 121 КУпАП.
Постановою Краснокутського районного суду Харківської області від 18.09.2025 справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності , передбачені ч. 5 ст. 126 КУпАП, ч. 2 ст. 130 КУпАП, ч. 7 ст. 121 КУпАП , об'єднані в одне провадження .
У судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином , про причини неявки не повідомив, станом розгляду справи не цікавився, поважні причини неявки не повідомив, заяв чи клопотань на адресу суду не надав, тобто ухилився від явки до суду.
Відповідно до ст. 268 КУпАП неприбуття в судове засідання особи, що притягається до відповідальності не перешкоджає судовому розгляду справи за його відсутністю.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.08.2023 по справі № 208/712/19 (провадження № 13-47зво22).
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Практика Європейського суду з прав людини, у своїх рішеннях, вказує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Стосовно справи про адміністративне правопорушення розумність таких інтервалів обумовлюється положеннями статей 38,277 КУпАП, де зазначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суддя дійшла таких висновків.
За змістом положень ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Вимогами ст. 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу викладеного слідує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події і складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Положеннями ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до пункту 2.9 (а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За ч.1 ст.130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Адміністративна відповідальність за ч.2 ст.130 КпАП України настає у разі повторного протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Таким чином, обов'язковою кваліфікуючою ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП є повторність, тобто вчинення правопорушення повторно протягом року.
У п. 3 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України N 1395 від 07.11.2015 зазначено, що повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частинами четвертою та сьомою статті 121, частиною другою статті 128, частиною другою статті 130 КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП).
У протоколі про адміністративне правопорушення серіїЕПР1 №414720 від 06.08.2025 зазначено , що 06.08.2025, о 22:34, по вул.Миру, буд.№170 в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, водій ОСОБА_1 керував мопедом Yamaha JOG б/н, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.9 ( а) ПДР України. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року, за що передбачена адміністративна відповідальність , передбачена за ч.2 ст.130 КУпАП.
До протоколу про адміністративне правопорушення серіїЕПР1 №414720 від 06.08.2025 було додано постанову Краснокутського районного суду Харківської області від 19.05.2025 , згідно якої ОСОБА_1 визнано винним за ч.3 ст.130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення ( справа № 627/368/25) . Із змісту постанови вбачається , що правопорушення ОСОБА_1 вчинив 13.04.2025.
Окрім того , судом встановлено , що постановою Краснокутського районного суду Харківської області від 08.07.2025 , ОСОБА_1 визнано винним за ч.3 ст.130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення , що мало місце 30.01.2025 .( справа № 627/559/25).
Частиною 3 ст.130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Враховуючи викладене, в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, тоді як кваліфікація, зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 №414720, складеного 06.08.2025, за ознаками правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП.
Отже, під час розгляду справи не знайшло підтвердження повторного вчинення ОСОБА_1 протягом року правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначенні у протоколі про таке порушення.
Суддя не має права у постанові за підсумками розгляду справи вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, або їх виключати, здійснювати перекваліфікацію дій, адже у протилежному випадку він виходить за межі своєї компетенції, якою згідно з вимогами ст. 213,221 КУпАП, є лише розгляд справи.
З викладених вище мотивів суддя вважає, що протокол про адміністративне правопорушення є неналежним доказом вчинення правопорушення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 130 КУпАП.
За таких обставин, приходжу до висновку, що дії ОСОБА_1 невірно кваліфіковано за ч.2 ст.130 КУпАП, разом з цим в його діях вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП. Однак норми КУпАП не передбачають перекваліфікації дій за вчинене правопорушення, передбачене КУпАП.
Отже, виходячи з того, що дії ОСОБА_1 , які викладені у фабулі протоколу підлягають кваліфікації за ч.3 ст.130 КУпАП, а не за ч.2 ст.130 КУпАП, так як в ній не зазначена така кваліфікуюча ознака, як двічі протягом року особа піддавалася адміністративному стягненню, суд не може перекваліфікувати дії ОСОБА_1 і визнати його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого диспозицією ч.3 ст.130 КУпАП.
У відповідності до ст. 7 КУпАП, ст. 62 Конституції України, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку встановлених законом, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Згідно з пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов'язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого (п. 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barberа, Messeguе and Jabardo v. Spain) від 06 грудня 1988 року, п. 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) від 23 липня 2002 року).
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З урахуванням положень ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа мас захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.
Отже, суд позбавлений можливості змінити фабулу адміністративного правопорушення та не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 ст. 284 КУпАП передбачено, що постанова про закриття виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суддя дійшла висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, тому в цій частині справа підлягає закриттю на підставі п.1.ч.1 ст.247 КУпАП .
По епізодам від 06.08.2025 за ч.5 ст.126 , ч.7 ст.121 КУпАП , суддя зазначає наступне.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу, про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочато підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчився строк, передбачений ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше як через три місяці з дня його виявлення.
Визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов'язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб'єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.
Правопорушення, передбачені ч.5 ст.126, ч.7 ст.121 КУпАП , не є триваючими і вважаються закінченими з моменту їх вчинення.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з протоколів ЕПР 1 № 414738 від 06.08.2025, ЕПР1№ 4146886 від 06.08.2025, правопорушення вчинені 06.08.2025.
При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням на момент розгляду такої справи строків накладення адміністративного стягнення, визначених ст.38 КУпАП, суд враховує положення ст. 6 Конституції України, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
КУпАП чітко передбачає, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії.
Тобто, приписи 247 статті КУпАП є імперативними і чітко вказують, що суд повинен лише закрити провадження, і не вирішувати при цьому жодних інших питань.
Отже, після виключення провадження унеможливлюється здійснення будь-яких заходів, спрямованих на притягнення особи до адміністративної відповідальності. Це дає підстави стверджувати про відсутність у суду прав з'ясувати і встановлювати вину чи невинуватість особи в постанові про закриття провадження у справі.
На час розгляду справи тримісячний термін накладення адміністративного стягнення, визначений КУпАП, сплинув.
На думку суду, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами ст. 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.
Отже, наявність або відсутність вини встановлюється саме під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи те, що з дня вчинення правопорушення минуло більше ніж три місяці, тому в силу ч.2 ст.38 КУпАП адміністративна справа підлягає закриттю. У зв'язку із закриттям провадження суд позбавлений можливості встановити винуватість чи не винуватість вказаної особи у скоєнні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Адміністративне правопорушення, яке інкримінується гр. ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 , ч.7 ст.121 КУпАП було вчинено 06.08.2025, справа після належного оформлення надійшла до суду 05.11.2025 , тобто на момент розгляду справи судом (17.11.2025) строки накладення адміністративного стягнення вже сплинули, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає обов'язковому закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 247 , 283, 284 КУпАП, суддя
п о с т а н о в и ла :
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.126, ч.7 ст.121 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Л.В.Вовк