612/775/25
1-кп/612/64/25
20 листопада 2025 року с-ще Близнюки
Близнюківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Близнюки Харківської області кримінальне провадження відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,-
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об?єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов?язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно зі ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо іI відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст. 87 Водного кодексу України, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.
Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для ставків площею більше 3 гектарів 50 метрів.
Відповідно до ст. 89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Згідно зі ст. 112 Земельного Кодексу України охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, споруд електронних комунікацій, у тому числі базових станцій мобільного зв'язку, земних станцій супутникового зв'язку, уздовж ліній електронних комунікаційних мереж, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Однак, в порушеннях вищевказаних норм діючого законодавства України, ОСОБА_4 , навесні 2025 року, точної дати та часу встановити не виявилося можливим, маючи умисел на зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно для себе розуміючи, що ним не отримано відповідного рішення уповноваженого органу та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки в охоронній зоні, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, самовільно зайняв земельні ділянку площами 0,2324 та 0,0935 га, які розташовані у прибережно-захисній смузі водного об'єкту ставку, що розташований за межами населеного пункту біля с. Олександрівка Близнюківської ТГ, Лозівського району, Харківської області з кадастровим номером 6320681500:03:000:0035 площею 50,6609 га, здійснивши їх розорювання та засівання сільськогосподарською культурою соняшником, тим самим незаконно використовував їх у власних потребах.
Допитаний у судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_4 , вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, розкаявся у скоєному, погодився із кваліфікацією органом досудового розслідування у вчинені ним діянні, не оспорював встановлених в ході досудового розслідування фактичних обставин справи на підставі яких йому пред'явлені обвинувачення. Пояснив про обставини справи, як викладено вище у вироку.
Представник потерпілого надав заяву про розгляд справи без їх участі.
Прокурор не висловив жодних заперечень щодо встановлених обставин.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, судом відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, що немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив учасникам кримінального провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Таким чином, суд, переконавшись у правильності розуміння вказаних положень закону сторонами кримінального провадження, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Вина обвинуваченого у скоєнні вище зазначеного кримінального правопорушення доведена в повному обсязі.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 197-1 КК України - самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.
При вирішенні питання про вид і міру покарання ОСОБА_4 суд враховує відсутність обтяжуючих обставин відповідно ст. 67 КК України. Щире каяття відповідно до ст. 66 КК України є обставиною, яка пом'якшує його покарання.
Згідно класифікації кримінального правопорушення, передбаченої ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_4 , за ч. 2 ст. 197-1 КК України відноситься до нетяжких злочинів.
Вивченням особи ОСОБА_4 судом встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра Близнюківської ЦРЛ не перебуває, не одружений, посередньо характеризується за місцем мешкання.
При призначенні покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність і достатність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах ч. 2 ст. 197-1 КК України, що буде необхідним та достатнім і досягне мети не лише кари за вчинене, а й буде слугувати для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому, суд враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки діяння, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, згідно яких він посередньо характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття, відсутність обставини, що обтяжує покарання, вважає можливим виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання, та дійшов висновку про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, застосувавши ст. 75 КК України.
На думку суду, призначене покарання відповідає характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також є достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На період іспитового строку суд покладає обов'язки на ОСОБА_4 , передбачені ст. 76 КК України.
Запобіжний захід не обирався. Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не має.
Витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази відсутні.
Цивільний позов не пред'являвся. Арешт на майно не накладався.
Керуючись ст. 349, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.
У відповідності до вимог ст. 76 КК України на період іспитового строку, покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_4 не обирати.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1