Справа №: 398/3895/25
Провадження №: 2-а/398/119/25
Іменем України
"14" листопада 2025 р. м. Олександрія
Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Шинкаренко І.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
До Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 120/25 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000,00 грн. В обґрунтування позову позивач вказує про відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки він був доставлений поліцією до ТЦК як такий, що перебуває у розшуку, жодних військово-облікових документів його не просили пред'явити, натомість на той час позивач мав при собі тимчасовий військовий квиток № НОМЕР_1 . Позивач зазначив що постанова № 120/25 винесена у його відсутність, її копію він отримав поштовим зв'язком 11 червня 2025 року. З посиланням на примітку до ст. 210 КУпАП щодо незастосування положень ст. 210, ст. 210- 1 КУпАП у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відсутність в протоколі про адміністративне правопорушення посилання на норму закону, що порушив позивач, відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення від 24 травня 2025 року місця складання та відомостей про свідків адміністративного правопорушення, відсутність відомостей з державних реєстрів та складення вказаного протоколу особою, повноваження якої не підтверджено належним документом, просив суд оскаржувану постанову скасувати, провадження у справі про притягнення його до відповідальності закрити, поновити строк на оскарження вказаної постанови.
Ухвалою судді від 30 червня 2025 року позивачу поновлено пропущений строк звернення до суду із позовною заявою, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для подачі відзиву на позовну заяву разом з доказами, що підтверджують обставини, на яких ґрунтується відзив. Витребувано матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі відповідач отримав 02 липня 2025 року.
11 листопада 2025 року на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, поновити строк на подання відзиву на позовну заяву у зв'язку із значним навантаженням та прийняти відзив до розгляду.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, дійшов висновку про відсутність поважних підстав для поновлення встановленого судом процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву, відповідно з ч. 1 ст. 121 КАС України.
11 листопада 2025 року від відповідача на запит суду надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення № 120.
Справа призначена до судового розгляду.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Положеннями ч. 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Дослідивши надані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що згідно з відомостями справи № 120 про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, 24 травня 2025 року позивач був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 , через відсутність у нього військово-облікового документа всупереч вимогам ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
24 травня 2025 року офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 склав протокол № 120/25 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме вимог ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з відсутністю військово-облікового документа. У протоколі зазначено, що розгляд справи відбудеться 28 травня о 10 год. 00 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 із змістом вказаного протоколу ознайомився, надав пояснення, що має прописне, яке забув, де вказано, що він є обмежено придатним у військовий час, в мирний час йому військовий квиток не видали. В протоколі міститься відмітка про відсутність свідків та понятих. Особу ОСОБА_1 встановлено на підставі паспорта громадянина України. В графі зазначеного протоколу про адміністративне правопорушення «назва населеного пункту» відомості відсутні.
28 травня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 винесено постанову № 120/25 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляду штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Відповідно до оскаржуваної постанови та протоколу від 24 травня 2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 в особливий період, введений на території України відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - ч. 6 ст. 22 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не мав при собі військово-облікових документів та не зміг надати для перевірки уповноваженій особі.
Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей справи № 120 про адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП інформація щодо наявності у позивача електронного військово-облікового квитка, військово-облікового документа (приписки до призовної дільниці, військовий квиток, тимчасове посвідчення) відсутня.
Відповідно приписів ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 КУпАП, встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтями 33, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
Відповідно до ч.1 ст.210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.210-1 КУпАП, в особливий період.
Відповідно до ст. 235 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП, віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, від імені яких розглядати справи мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Диспозиція ч.3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
24 лютого 2022 року відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осі б та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 6 ст. 22 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Стаття 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» містить положення про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У пункті 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.25 постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до пп.10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначених у Додатку №2 постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'явити їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон; уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, Затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п.1,п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 559 від 16.05.2024 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа», а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався). Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній та/або паперовій формі.
Згідно зі ст. 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 19 Порядку №1487 громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
У відповідності до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку також зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Твердження позивача у позовній заяві, що він мав при собі 24 травня 2025 року під час оформлення адміністративного матеріалу тимчасовий військовий квиток № НОМЕР_1 , спростовуються його письмовими пояснення викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того вказаний документ не поданий до суду.
Суд не бере до уваги долучену до матеріалів справи копію обліково-послужної картки, оскільки зміст вказаного документа не придатний до читання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, будучи 37-річним громадянином України чоловічої статі, не виконав свого обов'язку мати при собі та пред'явити військово-обліковий документ на вимогу уповноваженого представника ТЦК, при цьому, вказані обставини не були спростовані під час розгляду даного спору в суді, крім того, позивачем не надано належних доказів того, що станом на день винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_1 на виконання приписів законодавства став на облік у ТЦК та СП за місцем постійного проживання та отримав військово-обліковий документ.
Твердження позивача про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення оскільки оновлення даних позивачем підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру призовників, а також неналежне оформлення протоколу про адміністративне правопорушення спростовуються дослідженими в ході судового розгляду матеріалами справи. Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей у графі «назва населеного пункту», суд визнає незначним порушенням і таким, що не може вплинути на допустимість вказаного доказу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.
Будь яких доказів, які б спростовували обставини, встановлені судом за наявними в справі доказами, та вину позивача у вчиненому правопорушенні, позивачем до суду не додано.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що при накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суд, вважає, що підстав для скасування оскаржуваної постанови не встановлено, а тому позовну заяву слід залишити без задоволення за недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, залишивши рішення суб'єкта владних повноважень без змін.
З урахуванням приписів ст. 139 КАС України, оскільки суд дійшов висновку про залишення адміністративного позову без задоволення, судові витрати у справі позивачу не відшкодовуються.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 виклала наступну правову позицію: за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2025 року, становить 3028, 00 грн.
Враховуючи, що позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1211,2 грн, ОСОБА_4 слід повернути надмірно сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 38, 210-1, 247, 251, 252, 287 - 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в розмірі 605 грн (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 14 листопада 2025 року
Суддя І.П. Шинкаренко