Справа № 405/2083/25
Провадження №2/405/603/25
30 жовтня 2025 року Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:
головуючого судді Іванової Л.А.
при секретарі Тарасенко Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кропивницькому в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 405/2083/25 за позовом ОСОБА_1 (відповідно до довідки від 14.10.2024 року № 3504-5003487773 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) про розірвання трудового договору,-
Позивач ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 28 ЦПК України звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда з даним позовом, що виник з трудових правовідносин в якому просить: розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 30 червня 2021 року між нею ( ОСОБА_1 ) та ФОП ОСОБА_2 , у зв'язку із звільненням за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30 червня 2021 року, на підставі розпорядження № 2, між нею та ФОП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » був укладений трудовий договір, за яким її було прийнято на посаду офісного службовця (документознавство) та на займаній посаді вона працювала з 01 липня 2021 року по 24 лютого 2022 року. 24.02.2022 року у зв'язку зі збройною агресією рф проти України та активними бойовими діями на території м. Маріуполя Донецької області, вона була вимушена евакуюватись із м. Маріуполя, а тому не мала можливості звільнитись у встановленому законом порядку. Крім того, 24 лютого 2022 року у зв'язку з зазначеними подіями, ФОП « ОСОБА_3 » припинив свою діяльність і станом на сьогоднішній день місце перебування відповідача та з якого саме часу він припинив свою трудову діяльність їй не відомо. При телефонній розмові з ОСОБА_2 , їй стало відомо, що він знаходиться за кордоном та до завершення правового режиму військового стану повертатися в Україну не буде. Враховуючи зазначене, припинити трудові відносини з ФОП ОСОБА_2 у встановленому законом порядку вона (позивач) не має можливості, а так само не має можливості працевлаштуватися на законних підставах, чим порушено її право на працю, на оплату праці, на підставі чого для захисту свого порушеного права вона змушена звернутись до суду з вимогою про розірвання безстрокового трудового договору.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подання.
При цьому, у зв'язку з набранням 25 квітня 2025 року чинності Законом України від 26.02.2025 № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів, зокрема, змінено найменування Ленінського районного суду міста Кіровограда на Подільський районний суд міста Кропивницького.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, судом повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, поряд з цим, в прохальній частині позовної заяви про розірвання трудового договору просила розгляд справи провести без її участі та задовольнити позов.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся судом належним чином, шляхом поміщення оголошення на веб-сайті судової влади України про виклик в судове засідання, при чому з опублікуванням оголошення про виклик вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі, заяви, клопотання відповідач не подавав, тим самим, судом відзначається, що відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні, надання суду пояснень та доказів на обґрунтування своєї позиції щодо поданої позивачем ОСОБА_1 позовної заяви про розірвання трудового договору.
Зваживши доводи, викладені в позовній заяві, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, ґрунтуються на вимогах закону, який регулює спірні правовідносини, а тому підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, зокрема, записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 за № 7, що ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року на підставі розпорядження № 2 від 30.06.2021 року прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 на посаду офісного службовця (документознавство).
Крім того, як встановлено з Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору № 1123-24-03526 від 11.02.2025 року, ОСОБА_1 за період з І кварталу 2021 року по ІV квартал 2022 року отримувала дохід, зокрема, за період з липня, 2021 року по грудень, 2022 року від ФОП ОСОБА_2 , за ознакою доходу: 101 - заробітна плата, з якого утримано суми податку та військового збору. Крім того, наявна інформація про прийом на роботу: 01.07.2021 року.
Окрім того, факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 підтверджується також Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) (Форма ОК-5, ПФУ) за яким наявні відомості про страхувальника застрахованої особи ОСОБА_1 , - ФОП ОСОБА_2 , код НОМЕР_2 (Орган ПФУ: 28000, Орган ДФС: 533); звітній період: 2021, з якого також вбачається: сума заробітку, кількість днів трудових відносин та позначка про сплату страхувальником страхових внесків (період липень-грудень, 2021 року).
Також встановлено, що податковою адресою ФОП ОСОБА_2 є АДРЕСА_3 .
При цьому, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє і по теперішній час.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 року «Про затвердження Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», чинною на час розгляду справи, м. Маріуполь (код UA14140000000070889), - з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України та активними бойовими діями на території м. Маріуполь, позивач ОСОБА_1 вимушена була переїхати з постійного місця проживання до міста Кропивницький, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 14.10.2024 року № 3504-5003487773. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Таким чином, з 24.02.2022 фактично припинилися трудові відносини позивача з відповідачем і по теперішній час у позивача відсутня будь-яка можливість припинити трудові правовідносини з відповідачем, подавши відповідну заяву на звільнення. Заробітна плата позивачу не нараховується та не виплачується. Наявність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_2 , а також інформації в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування як зайнятої на основному місці роботи, і відсутність запису про звільнення, перешкоджає позивачу ОСОБА_1 працевлаштуватися.
Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України, в редакції Закону, чинного на час виникнення між сторонами трудових правовідносин, Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7 та Форма ОК-5) Страхувальник ФОП ОСОБА_2 здійснював відрахування обов'язкових страхових платежів (ЄСВ) за ОСОБА_1 .
Отже, трудовий договір - це юридично оформлені відносини між працівником і роботодавцем. Змістом трудових відносин є взаємні права та обов'язки сторін, а предметом таких відносин є робота, яку працівник зобов'язується виконувати за плату. При цьому, невиконання протягом тривалого часу працівником з тих або інших причин своїх трудових обов'язків свідчить про відсутність реальних трудових відносин між роботодавцем та працівником. Належні трудові відносини існують одразу у двох площинах - фактичній та юридичній. Відсутність роботи, яка фактично виконується працівником на умовах, передбачених трудовим договором, при юридично оформлених трудових відносинах, не відповідає нормам чинного законодавства та є підставою для розірвання трудового договору на вимогу працівника.
У законодавстві про працю встановлено вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Так, підстави припинення трудового договору окреслені у ст. 36 та інших статтях КЗпП України й залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3, 7 ст. 36, ст. 45КЗпП України та ін.).
Таким чином, розірвання трудового договору стосується лише випадків, коли трудовий договір припиняється з ініціативи будь-якої з його сторін.
Припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору: 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 153/1585/20: "розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника".
За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
За наявними в матеріалах справи письмовими доказами вбачається, що заробітна плата ФОП ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_4 з січня, 2022 року не нараховується та не виплачується.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 4 Закону зокрема встановлено особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме: у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров'я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури).
Таким чином, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, однак процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю не виконана з підстав, зазначених вище та за яких позивач позбавлена можливості розірвати трудові відносини з відповідачем у спосіб, передбачений КЗпП України.
Викладене вище свідчить про те, що за обставин, коли позивач ОСОБА_4 позбавлена можливості розірвати трудовий договір з роботодавцем в порядку, передбаченому КЗпП України, окрім звернення до суду, зважаючи на об'єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде ухвалення рішення про визнання трудових відносин між сторонами, - припиненими, тим самим, права позивача підлягають захисту шляхом визнання трудових відносин з відповідачем припиненими за рішенням суду.
При вирішенні питання про розподіл між сторонами судових витрат по справі в порядку ст.141 ЦПК України з відповідача ФОП ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп., сплачений нею при подачі позову до суду, що підтверджується квитанцією від 14.04.2025 року.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, - задовольнити.
Розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 30 червня 2021 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , та ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі ст. 38 КЗпП України.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції, яким є Кропивницький апеляційний суд.
Суддя Подільського
районного суду
міста Кропивницького Лілія Андріївна Іванова